Охорона праці в авіації - Буріченко Л.А. - 12.4. Безпека праці під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт і робіт на висоті

Вантажно-розвантажувальні роботи належить виконувати відповідно до вимог Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів [32]. Як правило, їх виконують механізованим способом за допомогою не тільки кранів, а й навантажувачів, засобів малої механізації тощо. Механізований спосіб вантажно-розвантажувальних робіт є обов'язковим для вантажів масою більше 50 кг, а також при підніманні вантажів на висоту більше 3 м. Переносити вантажі на ношах дозволяється по горизонтальному шляху у виняткових випадках на відстань не більше 50 м; забороняється переносити матеріали на ношах по сходах і стрем'янках.

Вантажі масою більше 2000 кг переміщають спеціальними механічними пристроями (лебідками, блоками, домкратами, вантажопідіймальними машинами і т. ін.). Тому в сучасних технологічних процесах експлуатації та ремонту ПС застосовують різні вантажопідіймальні машини і механізми. Від їхньої правильної експлуатації багато в чому залежить безпека праці.

Вантажопідіймальні машини підлягають реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці за винятком, наприклад, кранів усіх типів з ручним приводом, а також таких, де у разі ручного приводу механізмів пересування застосовується пневматичний циліндр; стрілових та баштових кранів вантажопідіймальністю до 1 т включно; електричних талів та лебідок для підіймання вантажів та (чи) людей і т. ін.

Вантажопідіймальні машини необхідно перереєструвати після реконструкції, ремонту, передачі машини іншому власнику і перестановки крана мостового типу на нове місце. Усім вантажопідіймальним машинам, які не підлягають реєстрації в органах технагляду, а також зйомним ватажозахоплювальним пристроям надають індивідуальні номери, під якими їх записують у журнал обліку вантажопідіймальних машин і зйомних вантажозахоплювальних пристроїв даного авіапідприємства або цеху.

Після реєстрації таких машин в органах технагляду або в спеціальному журналі необхідно у першому випадку одержати дозвіл у цих органів на пуск машини в роботу, а в другому — дозвіл в інженерно-технічного працівника з нагляду за вантажопідіймальними машинами на авіапідприємстві або у інженерно-технічного працівника, що виконує його обов'язки.

Заново установлені вантажопідіймальні машини і зйомні вантажозахоплювальні пристрої, а також ті, що знаходяться в роботі, підлягають періодичному і технічному опосвідченням: частковому - не рідше одного разу за 12 місяців, повному — не рідше одного разу за три роки, за винятком механізмів, які рідко використовуються. Нові вантажопідіймальні машини і зйомні вантажозахоплювальні пристрої до пуску в роботу підлягають повному технічному опосвідченню.

У деяких випадках (наприклад, після ремонту металевих конструкцій вантажопідіймальної машини, її реконструкції тощо) проводять позачергове повне технічне опосвідчення.

У процесі часткового технічного опосвідчення необхідно виявити: чи відповідає Правилам [32] вантажопідіймальна машина та її установка, чи знаходиться вона у справному стані, який гарантує її безпечну роботу; чи відповідає обслуговування вантажопідіймальної машини цим Правилам.

Під час повного технічного опосвідчення вантажопідіймальна машина підлягає огляду, статичному і динамічному випробуванням. Статичні випробування вантажопідіймальної машини виконують під навантаженням, яке на 25 % перевищує її вантажопідйомність, для перевірки її міцності та міцності окремих її елементів, а у стрілових кранів додатково проводять перевірку вантажної стійкості. Технологія статичних випробувань вантажопідіймальної машини багато в чому залежить від її конструкції.

Динамічне випробування вантажопідіймальної машини виконують з метою перевірки дії її механізмів та їхніх гальм. Маса Вантажу має на 10 % перевищувати вантажопідйомність машини. У процесі випробування виконують повторне піднімання і опускання вантажу, а також перевірку дії усіх інших механізмів машин. Результати технічного опосвідчення записують або в паспорт Вантажопідіймальної машини, або (якщо паспорт не обов'язковий) в журнал обліку і огляду вантажопідіймальних машин з обов'язковим зазначенням терміну наступного опосвідчення.

Зйомні вантажозахоплювальні пристрої (стропи, ланцюги, траверси, кліщі і т. ін.) після виготовлення підлягають технічному опосвідченню на заводі-виготовлювачі, а після ремонту — на заводі, де їх ремонтували. Випробування цих пристроїв виконують навантаженням, яке в 1,25 рази перевищує їхню номінальну вантажопідіймальність.

У процесі експлуатації вантажозахоплювальні пристрої періодично оглядають, зокрема: траверси - через кожні шість місяців, кліщі та інші захвати - через один місяць, стропи - через кожні десять днів.

Відповідно до Правил [32] стрілові, баштові та портальні крани мають бути стійкими проти перекидання як під час роботи, так і в неробочому стані. Це викликано тим, що під час розгойдування вантажу, нерівномірної завантаженості, повороту стріли, установлення на нерівній площадці під дією вітру може виникнути втрата стійкості вантажопідіймального крана. Вантажну і власну стійкість крана перевіряють розрахунком. Суть розрахунку полягає в знаходженні коефіцієнта вантажної К і власної К2 стійкості.

Безпечна експлуатація вантажопідіймальних машин здебільшого залежить від надійної роботи гальмівних пристроїв механізму підіймання вантажу та зміни вильоту стріли. Гальмо механізму підіймання вантажу має забезпечувати гальмовий момент з урахуванням коефіцієнта запасу гальмування, який залежно від режиму роботи механізму підіймання вантажу має знаходитися в границях 1,5-2,5. Під коефіцієнтом запасу гальмування розуміють відношення моменту, створюваного гальмом, до статичного моменту, створюваного найбільшим робочим вантажем на гальмовомувані.

Стальні канати, які застосовують як вантажні, стрілові, Бантові, несучі, тягові і як стропи, мають відповідати чинним державним стандартам і мати сертифікат (свідоцтво). Канати, які не забезпечені сертифікатом або свідоцтвом про їхнє випробування відповідно до стандарту, до використання не допускаються. Ця важлива вимога безпеки експлуатації вантажопідіймальних машин постійно контролюється особами, відповідальними за їхню роботу. Стальні канати при проектуванні та установці їх на вантажопідіймальну машину перевіряють розрахунком на міцність. Відбракування стальних канатів (тросів), які знаходяться в роботі, виконують за числом обривів дроту по довжині одного кроку скрутня. Технологія бракування докладно наведена в додатку до Правил [32]. За цією технологію у разі зношення або корозії, які досягають 40 % і більше початкового діаметра дроту, а також у разі виявлення в канаті хоч би однієї обірваної скрученої нитки канат належить забракувати.

Особи, відповідальні за роботи підіймання і переміщення вантажів, чи власники вантажопідіймальних машин зобов'язані забезпечити додержання таких вимог:

— на місці виконання робіт з підіймання і переміщення вантажів ніхто не повинен знаходитися під вантажем, який піднімають або переміщують, а також в зоні можливого падіння стріли крана;

— забороняється знаходитись на поворотній частині вантажопідіймального крана, щоб уникнути затиснення між поворотною і нерухомою його частинами;

— при огляді, ремонті та регулюванні механізмів, електрообладнання крана, огляді й ремонті металоконструкцій вимикач

електричного струму належить заздалегідь вимкнути;

- опускають вантаж, який переміщують, лише на спеціально відведене для цього місце, де виключена можливість його падіння або перекидання (наприклад, демонтований з ПС авіаційний двигун укладають на спеціальний ложемент, який має необхідну стійкість);

- не дозволяється опускати вантаж на автомашини або піднімати його при знаходженні людей у кузові;

- забороняється виконувати роботи, якщо швидкість вітру перевищує 12 м/с;

- після закінчення робіт або на час перерви вантаж не можна залишати у підвішеному стані;

- вимикач напруги має бути вимкнений і запертий.

Повністю загальні вимоги безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт викладені у відповідному державному стандарті.

На авіаційних підприємствах застосовують внутрішньозаводські транспортні засоби, які умовно можна поділити на дві групи.

До першої групи відносяться такі транспортні засоби і механізми, як самохідні навантажувачі (із врахуванням автонавантажувачів), електрокари (також і з рухомою платформою); самохідні крани; механізовані візки для транспортування деталей і вузлів ПС і авіадвигунів, наприклад, візки для транспортування двигунів, повітряних гвинтів, віднімної частини крила, вузлів шасі; механізовані візки із сортовиками для дрібних деталей та багато інших самохідних пристроїв.

Другу групу засобів внутрішньозаводського транспорту складають машини і механізми спецавтотранспорту аеродромного обладнання.

Усі внутрішньозаводські транспортні засоби створюють потенціальну небезпеку для працівників.

Найхарактернішим представником першої групи внутрішньозаводських транспортних засобів є електрокар. На його базі (шасі) установлюють різні пристрої залежно від технологічного завдання, яке їм належить виконувати.

Наприклад, на рухомій платформі або спеціальному ложементі перевозять у зібраному вигляді окремі вузли ПС.

До керування електрокаром допускаються особи, які досягли 18 років, пройшли медичний огляд, спеціальне навчання і одержали посвідчення на право водіння електрокара. Водій повинен утримувати електрокар у справному стані і чистоті. Перед виїздом з гаража необхідно перевіряти справність рульового керування, гальм, сигналу, переконатися у справності роботи електрокара на всіх швидкостях при вмиканні перемикача ВПЕРЕД і НАЗАД, у наявності гумового килимка на робочому місці водія. Для забезпечення експлуатації не слід завантажувати електрокар понад установлену вантажопідйомність. Під час зустрічі електрокара, що рухається, з іншими транспортними засобами і при обгоні людей, які йдуть по дорозі, водій електрокара зобов'язаний подати попереджуючий сигнал. Якщо люди з дороги не зійшли, необхідно зупинити електрокар.

Забороняється перевозити людей у кузові електрокара, не обладнаному сидіннями, а також зменшувати відстань між транспортом, який рухається попереду, менше ніж на 10 м, щоб уникнути наїздів у разі раптової зупинки. Швидкість руху електрокара обмежується від 3 до 12 км/год залежно від ширини шляху.

Правильність навантаження і надійність закріплення вантажу контролює водій. Він має бути особливо обережним під час перемикання електрокара на зворотний хід і починати рух тільки у тому випадку, якщо простір маневру добре видно. Інструкція з техніки безпеки забороняє перевозити на електрокарі вантажі шириною більше 2 м, працювати на несправному електрокарі, їздити вперед платформою (крім розвороту) і т. ін.

Роботи на висоті — це роботи, які виконують на висоті 13 М і більше від поверхні ґрунту, перекриття або робочого настилу зі стрем'янок, сходів, помостів, площадок та іншого допоміжного обладнання, а також з елементів конструкції ПС на відстані не більше 2 м від границі перепаду за висотою.

Для роботи на високо розміщених частинах ПС застосовують тільки спеціальні для цих робіт драбини, стрем'янки, трапи та інші засоби наземного обслуговування авіаційної техніки, призначені для ПС даного типу і з висотою огорожі не меншою за 1 м. Перед початком роботи з використанням засобів наземного обслуговування необхідно переконатися в їхній стійкості та в тому, що на місці їхнього установлення немає льоду.

На високо розміщених частинах ПС працювати без страхувальних пристосувань не дозволяється. При неможливості улаштування огорожі роботи на висоті виконують з використанням запобіжних поясів.

Забороняється влаштовувати настили на випадкових опорах (бочки, ящики і т. ін.), а також користуватись риштуванням, помостами і платформами як опорними конструкціями для закріплення деталей і блоків.

Під час технічного обслуговування застосовують також приставні драбини. Вони мають на нижньому кінці загострені або гумові наконечники, а сходові драбини — рифлення. На їхньому верхньому кінці прив'язують ремені або пристрої для кріплення до конструкції ПС.

Під час роботи з незакріплених приставних драбин біля їх основи мають стояти робітники і утримувати драбину в стійкому положенні.

Установлювати приставні драбини під кутом більше 75° до горизонталі без додаткового закріплення їхньої верхньої частини забороняється.

Особистий інструмент працівника має знаходитись у спеціальних сортувальнях. Якщо під місцем виконання робіт присутні люди і немає настилу, нижче місця робіт установлюють запобіжні перекриття.

Підіймання (спуск) на висоту вантажів масою більше 20 кг здійснюють засобами механізації. ,

Чохління ПС виконують тільки за допомогою спеціальних пристроїв і стрем'янок (призначених для цієї мети), які гарантують безпечну роботу. Чохлити лопаті несучого і хвостового гвинтів вертольотів із хвостової балки забороняється. Забороняється також виконувати ці роботи на фюзеляжі та високо розміщених частинах ПС при швидкості вітру 7 м/с і більше.

Огляд лопатей вертольотів, видалення льоду, примерзлого снігу та інею виконують зі стрем'янок, при цьому трансмісія має бути загальмована.

Під час заправки вертольота пальним забороняється виконувати роботи на стрем'янках під хвостовою балкою або під фюзеляжем, щоб уникнути нещасних випадків через його осідання після заповнення баків.

Платформи (площадки) доків для технічного обслуговування і ремонту ПС мають бути жорсткими, стійкими при дії перекидного моменту і мати аутригери для виключення самовільного переміщення під час роботи на них. На кожному ярусі доку навколо робочих площадок належить поставити огорожі висотою 1 м.

У разі установлення на відкритому повітрі металічні доки обладнують захистом від блискавки, який складається з приймача блискавки, пристрою відводу струму, заземлення. Опір заземлення має бути не більше 15 Ом.

Настили і сходи доків і помостів періодично і після закінчення робіт очищають від сміття, мастил, залишків матеріалів.

У разі необхідності виконання короткочасної роботи без огорожі або у тих випадках, коли неможливо улаштувати огорожу, обов'язково застосовують запобіжні ремені. Вони мають регулюватися за довжиною, забезпечувати обхват талії від 640 до 1500 мм. Ширина лямок ременя, який несе навантаження, має бути не меншою 50 мм, безлямочні ремені повинні мати ширину зі спини не меншою 80 мм. У разі неможливості закріплення запобіжних ременів слід застосовувати страхувальні канати.

Під час виконання робіт на висоті працівникам належить мати спеціальне взуття в протисковзному виконанні й захисні каски.