Основи педагогічної техніки - Пихтіна Н.П. - МОДУЛЬ ІІ. ПСИХОТЕХНІКА ТА ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА У ДІЯЛЬНОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ ДНЗ

ЛЕКЦІЯ 2.3. Майстерність саморегуляції психофізичного самопочуття як елемент емоційно-почуттєвої сфери фахівця

1. Вплив стресорів на емоційно-почуттєву сферу людини

Емоція - це загальна специфічна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Прості емоції пов'язані із задоволенням (незадоволенням) елементарних потреб: у їжі, сні, безпеці. Вони властиві і людям, і тваринам. У людському житті прості емоції перетворились на складні емоції та почуття. Найбільш характерна ознака у тому, що вони виникають унаслідок усвідомлення об'єкта, який викликав відповідне переживання (н-д: задоволення від спілкування з природою).

Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання людиною власного ставлення до своїх потреб, задоволення чи незадоволення яких викликає позитивні (радість, любов, гордість) чи негативні (гнів, сором) переживання.

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція і почуття за різних обставин може виражатися протилежно: горе - радість; любов - ненависть; симпатія - антипатія тощо.

Умови життя та діяльність викликають почуття різного роду активності: стенічні - емоції і почуття, які посилюють активність, спонукають до діяльності; астенічні, які пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуацій та об'єктів емоції та почуття розрізняють за ступенем інтенсивності, виділяють довготривалі та короткочасні.

Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів

Емоції і почуття становлять складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкіркових нервових центрів: гіпоталамуса, лімбічної системи, ретикулярної формації. Кора великих півкуль відіграє провідну роль у проявах емоцій і почуттів та здійснює регулятивну функцію підкіркових процесів. Між корою та підкірковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія.

Однією з фізіологічних підвалин почуттів, як вважав І. Павлов, є динамічні стереотипи - утворені за життя системи тимчасових нервових зв'язків.

У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, збуджує захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає певні почуття, та самі почуття, людина може зменшити силу переживань, стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

Переживання емоційних станів - радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо - завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми вираженнями (зовнішню (міміка, жести, невербальні засоби і техніка мови) та внутрішню (внутрішній стан людини) (сторони вияву).

Емоції з гіпоталамуса поширюються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як у його вираження негайно включається весь організм. Зовнішні вираження емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня, або вісцеральна, вираженість переживань яскраво виявляється у прискореному серцебитті, диханні, підвищеному кров'яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в пригніченні або збудженні.

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набирає різних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існує близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання. З розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними вираженнями, певною мірою стримує їх, але це не означає, що цим самим гальмується емоція. П. Анохін вважає, що в цьому разі пригнічуються лише деякі периферійні компоненти емоцій - рухи, міміка, сама ж емоція, якщо вона виникла, неминуче поширюється на інші, в основному, на вісцеральні компоненти. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі.

З оволодінням експресивними способами вираження емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різні форми та відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Водночас розвивається вміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції та почуття можуть виражатися по-різному. Почуття страху, наприклад, може спричинити або астенічну реакцію - скутість, шок, або ж стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами - мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.