Основи педагогічної техніки - Пихтіна Н.П. - ЛЕКЦІЯ 2.5. Культура мови і техніка мовлення як основні професійні інструменти у педагогічній діяльності вихователя ДНЗ

1. Мова - найважливіший засіб людських стосунків. Функції мови

Про важливість мови в житті людини сказано багато. Зокрема:

1. "Спочатку було слово" (Біблія).

2. Мова - найважливіший засіб людських стосунків.

3. Людина без мови не була б людиною (Народна мудрість).

4. Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде... (Українська поезія).

5. Мова моя українська: батьківська, материнська... (Леся Українка)

6. Скільки мов знає людина, стільки разів вона людина.

Яке ж значення відіграє мова у житті людини? Прослідкуємо, яку роль відіграє вона для людини з народження.

Протягом короткого часу після народження людина нагадує в'язня, що не може встановити повноцінних зв'язків з навколишнім світом (як герой твору О. Дюма - людина в залізній масці, яку за наказом Людовіка XIV закували у залізну маску та кинули до в'язниці на 23 роки).

У перші тижні життя немовля ще не користується ні зором, ні слухом. Проте ці органи чуття швидко розвиваються і після 2-3 місяців стають найважливішими "пристроями" для встановлення контактів з довкіллям. А інші три органи чуття - дотик, смак, нюх - поступаються місцем. Тож мовлення є важливим вербальним засобом, що забезпечує взаємодію людини з навколишнім світом.

Функції мови

1) інформативна;

2) соціалізації;

3) формуюча, розвивальна (мовлення як основний важіль розвитку особистості, оскільки стимулює та сприяє розвитку інших психічних процесів);

4) презентативна (людина презентує себе засобом мови. Мова - це людина в цілому. Мова - невід'ємна частина характеру, яка якнайширше визначає особистість);

5) комунікативна;

6) виховна (особливо це стосується педагогічної професії; слово не повинно бути образливим, вульгарним, таким, що ранить).

В. О. Сухомлинський: "Будьте обачливим, щоб слово не стало кнутом, який, доторкаючись до ніжного тіла, обпікає, залишаючи на все життя глибокі сліди. Слово щадить, оберігає душу підлітка тільки тоді, коли воно є правдивим, йде від самого серця вихователя, коли у ньому немає упередженості, брехні, бажання "розпекти", "перебрати". Слово педагога повинно, перш за все, заспокоювати". Адже завдання кожної людини - високоякісне володіння літературною мовою.

2. Культура мови: лексична культура, граматична правильність, орфоепічна правильність, виразність

Культура мови - одна з ознак загальної культури людини, професійної зрілості і педагогічної майстерності фахівця.

Молодий спеціаліст має підвищувати свою мовну культуру, систематично працюючи над рекомендованою літературою з усіх предметів, відпрацьовувати дикцію, набувати навичок лекторського мистецтва, читати художню літературу.

Мовна культура - це найважливіший компонент загальної культури людини, який характеризує її вміння вживати слова, поєднувати їх з іншими лексемами, правильно будувати речення, правильно їх вимовляти відповідно до мовних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних).

Наука про культуру мови належить до мовознавчої сфери. Але наука про виразність мовних засобів (у широкому розумінні) є інтегративною і включає елементи інших галузей знань: теорії літератури, психології, педагогіки, анатомії і фізіології, фізики (акустика) тощо.

1. Лексична культура мови

Визначається її багатством, об'ємом словникового запасу. Від достатності словникового запасу залежить правильність і точність мови.

Ознаки лексичної культури:

- полісемія (уміння вживати слова в декількох значеннях);

- точність;

- вживання синонімів, паронімів (абонент - абонемент) як засоби досягнення точності і виразності;

- емоційність, виразність;

- доступність, чіткість. Ускладнюють мову:

- тавтологія (повтори однієї думки іншими словами), наприклад, патріот своєї батьківщини, раtris у перекладі означає "батьківщина";

- вживання слів-паразитів;

- вживання мовних штампів.

2. Граматична правильність мови

Невід'ємною ознакою висококультурної мови є граматична правильність.

Найбільш поширені помилки:

1) відхилення від літературної мови у вживанні відмінкових форм (дякували батькам);

2) вживання складних числівників (зібрали урожай на двохстах п'ятдесяти трьох гектарах).

3. Орфоепічна правильність

Пов'язана із звуковою організацією мови:

1) вимовою деяких ненаголошених голосних;

2) вимовою деяких ненаголошених приголосних;

3) деяких шиплячих, свистячих;

4) наголосами.

4. Емоційна виразність мови.

Говорити правильно ще не означає досягати ефективного вербального впливу на співрозмовника. Необхідно, щоб мова була виразною, образною, емоційною.

Способи досягнення виразності мови:

1) анафора: повторення одних і тих же слів, речень ("Помиляються ті, хто вважає, що вона потрібна лише поету. Навіть в математиці вона потрібна. Навіть відкриття диференціального та інтегрального обчислення було б неможливим без фантазії");

2) градація: розміщення речень чи частин речення так, що кожне наступне перевищує попереднє за ступенем якості та інтенсивності;

3) інверсія - зміна звичного порядку слів у реченні ("Відбулася педагогічна рада у п'ятницю");

4) інтонація: логічна й емоційно-експресивна.