Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами - Гогіташвілі Г.Г. - 6.2.3. Естетика на виробництві

Потреба підвищення інтенсивності праці й продуктивності обладнання вимагає від робітників швидкого орієнтування, негайної реакції та правильності виконання виробничих рухів і операцій. Значною мірою цьому сприяють засоби технічної естетики.

Кольорове оздоблення приміщень та обладнання є важливим елементом технічної естетики. Раціональне фарбування з урахуванням вимог технічної естетики створює у працюючих позитивний настрій. Кольорове оздоблення виробничих приміщень і фарбування обладнання мають відповідати встановленим рекомендаціям.

Сигнально-попереджувальне фарбування елементів будівельних конструкцій, небезпечних елементів обладнання і транспорту, пристроїв гасіння пожежі й безпеки праці, а також кольорове оздоблення виробничих знаків безпеки праці мають відповідати вимогам ГОСТ 12.4.026-76. Пізнавальне фарбування трубопроводів повинно відповідати ГОСТ 14202-69. Пізнавальні кольори шин електропристроїв необхідно визначати згідно з "Правилами влаштування електропристроїв".

Стелі в цехах фарбують звичайно у світло-блакитний, а при відсутності природного освітлення — у білий колір. Відділення, де відбуваються значні тепловиділення, фарбуються у світло-блакитний; віконні й ліхтарні рами — у білий; верх стін — у світло-блакитний, а між віконні стовпи і панелі — у блакитний колір. У цехах, де для виконання робіт потрібно напружувати зір, панелі стін і між віконні стовпи фарбують у світло-зелений колір. Кути приміщень, урни для сміття і ділянки підлоги, де вони розміщуються, фарбують у яскраво-зелений колір, крім того, добре освітлюють. Цехи з великим виділенням пилу необхідно облицьовувати плиткою чи фарбувати масляними фарбами, що полегшує їх ефективне прибирання.

Для полегшення зорових функцій робітників треба створювати кольоровий контраст між тлом і деталями, що піддаються обробленню. Пульти управління дозувальними пристроями доцільно фарбувати яскравими кольорами, а конструкції пультового відділення і днище бункерів — сіро-блакитним.

Виробничі приміщення машин, обладнання необхідно фарбувати з урахуванням естетичних і психофізіологічних особливостей і характеру роботи. Розрізняють дві особливості фарбування — раціональність і захисні властивості. Під раціональністю освітлення і фарбування розуміють їх здатність заспокоювати зір, зменшувати втомлюваність очей, створювати умови для швидкої зорової адаптації у робочому середовищі. Пофарбована поверхня має бути матовою.

У промисловості застосовуються розпізнавальне, попереджувальне і відмітне захисне фарбування.

Розпізнавальне фарбування використовують для балонів зі стисненими та зрідженими газами, для відкритих заземлювачів, технологічних трубопроводів тощо.

Попереджувальне фарбування свідчить про небезпеку (червоний колір) чи безпеку (зелений колір); жовтий колір попереджує про можливість виникнення небезпеки, вимагає підвищеної уваги.

Відмітне фарбування служить для розпізнавання однакових за формою, але різних за призначенням предметів (пускові кнопки, арматурні сталі різних марок тощо). Основними для фарбування обладнання є зелений, сірий і близькі до них кольори. Небезпечні частини й деталі машин фарбуються у яскраві попереджувальні кольори (червоний, жовтий).

Червоним кольором фарбують місця, обладнання і прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація, яка вимагає невідкладної зупинки.

Жовтим кольором, що позначає увагу і обережність, фарбують обойми гаків вантажопідйомних кранів, низько розташовані над проходами конструкції, за котрі можна зачепитися, виступи на підлогах, а також засоби внутрішньо-цехового транспорту, останні сходинки затемнених сходів. У жовтий колір фарбують також загородження небезпечних зон. Чергування жовтих смуг із чорними робить їх більш помітними. Залежно від відстані, з якої попередження має бути помітним, обирають відповідну ширину смуг: при відстані до 6 м — 20; від 6 до 20 м — 50; від 21 до 40 м — 100; від 40 до 70 м — 200 мм.

Зелений колір свідчить про безпеку руху. Він вказує також на спрямованість вимушеної евакуації, на місця розташування пунктів першої допомоги, аптечок та індивідуальних засобів захисту.

Білим кольором позначають проходи і проїзди. Синім кольором повідомляють про електронебезпеку.

У помаранчевий колір фарбують рухомі деталі машин, механізмів, редуктори, трансмісії, внутрішні поверхні загороджень для трансмісій, ременів, а також відкриті частини машин, які можуть уразити людину електричним струмом. Про небезпеку ушкодження очей, засліплення електрозварюванням, про необхідність роботи в окулярах сигналізують написи та знаки, виконані з використанням помаранчевого кольору.

Кількість застосованих на підприємстві попереджувальних кольорів має бути мінімальною через те, що їх строкатість може дезорганізувати.

Існують чотири групи знаків безпеки праці: вказівні, заборонні, попереджувальні й приписувальні (рис. 6.3).

Вказівні знаки мають вигляд синього прямокутника з білим полем, символічним зображенням об'єкта і визначенням відстані до нього. Вказівні знаки використовуються для позначення зон безпеки, місць розташування пунктів першої допомоги тощо.

Заборонні знаки виготовляють у вигляді червоного кола з білим полем, на якому символічно зображується предмет заборони, закреслений червоною смугою. Символічне зображення може бути замінене написами чорним кольором на білому тлі всередині червоного кола.

Попереджувальні знаки з чорною облямівкою мають вигляд жовтих трикутників з вершиною догори із символічним зображенням об'єктів попередження, пофарбованих у чорний, а при радіаційній і пожежній небезпеці — у червоний колір. Ці знаки попереджують про можливість пожежі, ураження електричним струмом, дії радіації, небезпеку зіткнення з транспортними засобами тощо.

Приписувальні знаки виконуються у вигляді зеленого прямокутника із символічним зображенням вказівок на білому полі. Вони дозволяють певні виробничі дії лише в разі виконання спеціальних правил безпеки і використання засобів індивідуального захисту.

Для того, щоб добре запам'ятати знаки безпеки праці, їх треба постійно демонструвати в основних місцях скупчення людей.

Санітарно-побутові приміщення — це гардероби, душові кімнати, умивальні, вбиральні, приміщення для обігрівання або охолодження робітників, для зберігання та видачі спецодягу та ін. Конкретний склад побутових приміщень і їх площі

Рис. 6.3. Приклади знаків безпеки за основними групами:

встановлені залежно від виду і характеристики виробничих процесів з урахуванням чисельності працівників у найбільшій зміні. Виробничі процеси згідно зі СНіП 2.09.04-87 поділяються на групи (табл. 6.6):

Таблиця 6.5. Норми щодо санітарно-побутових приміщень залежно від групи виробничих процесів

Примітка: 1а — процеси, які зумовлюють забруднення речовинами 3-го і 4-го класів небезпеки лише рук; 16 — те саме, тіла і спецодягу; 1в —те саме, тіла і спецодягу, які виділяються із застосуванням спеціальних мийних засобів; 2а — процеси, які відбуваються з перевищенням явного конвекційного тепла; 26 — те саме з перевищенням явного променевого тепла; 2в — процеси, які пов'язані з дією вологи, що спричинює намокання спецодягу; 2г — процеси, які відбуваються при температурі повітря до 10 °С, у т. ч. роботи на відкритому повітрі; За — процеси, які спричинюють забруднення рук речовинами 1-го і 2-го класів небезпеки, а також речовинами, що мають стійкий запах: 36 — те саме, тіла і спецодягу; 4 — процеси, які вимагають особливих умов додержання чистоти або стерильності при виготовленні продукції.

Норми площ санітарно-побутових приміщень, кількість одиниць санітарно-побутового обладнання регламентовані СНіП 2.09.04-87:

Площі перелічених приміщень мають бути не менш як 4 м2. Розміри закритих душових кабін — 1,8 х 0,9 м; відкритих душових кабін з наскрізним проходом, напівдушів особистої гігієни жінок у вбиральнях — 1,2 х 0,8 м.

Окремі гардеробні домашнього і спеціального одягу передбачають для кожної з таких груп виробничих процесів: 1в, 2в, 2г, 36. Загальні гардероби для усіх груп виробничих процесів допускається влаштовувати при списковій чисельності працюючих на підприємстві до 50 осіб. При гардеробах передбачають шафи для вуличного, домашнього і спеціального одягу, комори спецодягу, вбиральні, місця для чищення взуття, гоління, сушіння волосся. Респіраторні, а також приміщення і пристрої для знепилення або знешкодження ЗІЗ передбачають (у гардеробах) при наявності на підприємстві виробничих процесів, пов'язаних з виділенням пилу та інших шкідливих речовин.

Розрахунок необхідної кількості санітарно-побутових приміщень та спеціальних побутових приладів (кранів, душових кабін, сіток тощо) для працівників, які зайняті безпосередньо на виробництві, проводиться відповідно до санітарної характеристики виробничих процесів (див. табл. 6.5) та кількості працівників у найчисленнішій зміні. При поєднуванні виробничих процесів різних груп тип гардеробів, кількість душових сіток і кранів визначається за групою з найвищими вимогами, а спеціальні приміщення та пристрої — за сумарними вимогами.

Стіни та перегородки перед душових і душових приміщень, умивалень, туалетів, кімнат для куріння, приміщень для сушіння та знепилювання спецодягу необхідно виконувати заввишки 2 м від підлоги у світлих тонах з матеріалів, які допускають їх легке чищення та миття водою із застосуванням мийних засобів. Підлоги санітарно-побутових приміщень повинні бути вологостійкими і в той же час мати неслизьку поверхню. Особливо це важливо для душових, перед душових, умивальних та гардеробних приміщень.

Проектувати перед душові, душові приміщення, умивальні й туалети, гардероби необхідно окремо для чоловіків і жінок.

Гардероби служать для зберігання вуличного, домашнього, робочого одягу та взуття. Гардероби вуличного, а також вуличного й домашнього одягу в будь-яких випадках можуть бути загальними для усіх груп виробничих процесів. Гардероби домашнього і спецодягу для груп виробничих процесів 1в, 2в, 2г і 36 мають бути окремими для кожної із цих груп.

При списковій чисельності працюючих на підприємстві до 50 осіб допускається передбачати загальні гардероби для усіх груп виробничих процесів.

Одяг у гардеробах може зберігатись: відкритим способом (на вішаках), закритим (у закритих шафках) та змішаним (один вид одягу зберігається відкритим способом, наприклад вуличний, а інший — закритим). Гардероби належить влаштовувати, виходячи з умов самообслуговування. Виняток становлять гардероби вуличного одягу й роздягальні спеціального одягу.

У гардеробах застосовуються шафки висотою 1,65 м. Розміри шафок у плані приймаються: для звичайного складу спецодягу (халати, фартухи, костюми, напів-комбінезони) — 0,25х 0,5 м; для розширеного складу (звичайний склад плюс засоби індивідуального захисту) — 0,33 х 0,5 м; для громіздкого спецодягу (розширений склад плюс утеплений одяг, валянки, взуття), а також для одночасного зберігання двох різних видів одягу (вуличного і домашнього або домашнього і робочого) — 0,4 х 0,5 м.

Кількість шафок має дорівнювати списковій кількості працівників. Кількість вішаків (гачків) для окремого зберігання вуличного одягу визначається за кількістю працівників у двох найчисленніших суміжних змінах. Довжина вішалки приймається із розрахунку 5 гачків на 1 пог. м.

Шафки облаштовують відкидними сидіннями, а якщо вони відсутні, то в гардеробах належить передбачити лавки завширшки не менш як 0,3 м та завдовжки з розрахунку 0,6 м на одне місце. Кількість місць для роздягання повинна бути не менш ніж 25 % від кількості працівників найчисленнішої зміни. Відстань між рядами шафок з відкидними сидіннями приймається 1,5 м, а при наявності лавок — 2,0 м.

Душові кімнати належить розміщувати суміжно з гардеробами. У разі спільного зберігання у гардеробах усіх видів одягу обладнуються перед душові приміщення для переодягання; до чотирьох душових сіток перед душова кімната не передбачається. Не допускається розміщувати душові та перед душові кімнати біля зовнішніх стін будівель. Душові приміщення обладнуються відкритими кабінами, що мають розміри 0,9 х 0,9 м, загородженими з трьох сторін, а при виробництвах груп їв, 36 — загородженими з двох сторін із наскрізним проходом. Допускається до 20 % душових кабін передбачати закритими (розмірами 1,8 х 0,9 м). Ширина проходу між рядами душових кабін має бути не менш як 2,0 м.

Перегородки виконуються з вологостійких матеріалів заввишки 1,8 м і відстанню від підлоги 0,2 м.

Умивальні розміщуються в окремих приміщеннях, суміжно з гардеробами спеціального одягу, загальними гардеробами або в приміщеннях гардеробів. До 40 % розрахункової кількості умивальників допускається розміщувати у виробничих приміщеннях поблизу робочих місць.

Умивальники в допоміжних та адміністративних приміщеннях (управління, конструкторські бюро, кімнати для культурного обслуговування, їдальні) допускається розміщувати в тамбурах при туалетах.

Відстань між кранами умивальників повинна бути не менш як 0,65 м, а ширина проходу між рядами умивальників — не менш ніж 2,0 м.

Туалети в багатоповерхових виробничих, побутових й адміністративних будівлях належить передбачати на кожному поверсі. При кількості до 30 працівників на двох суміжних поверхах туалет може бути тільки на одному (з найбільшою кількістю працівників), а якщо на трьох поверхах є не більш ніж 10 працівників, то може бути лише один туалет.

Допускається улаштовувати спільний туалет для чоловіків і жінок при загальній кількості працівників найчисленнішої зміни не більш як 15 осіб.

Вхід до туалету варто передбачати через тамбур із дверима, які самі зачиняються. У тамбурах туалетів розміщуються умивальники з розрахунку один умивальник на чотири кабіни, при меншій кількості кабін — один умивальник на кожний туалет. Туалетні кімнати обладнують підлоговими чашами або унітазами, які розміщуються в окремих закритих кабінах розміром 1,2 х 0,9 м, висотою перегородок 1,8 м і дверима, що відчиняються назовні.

Кількість підлогових чаш або унітазів приймається із розрахунку один унітаз (чаша) на 15 осіб. У чоловічих туалетах встановлюються також і пісуари з розрахунку: один індивідуальний пісуар, або 0,4 м настінного лоткового, на один унітаз (чашу). При розташуванні пісуарів навпроти кабін ширина проходу між ними повинна бути не менш як 2,0 м.

Кімнати для куріння належить розміщувати суміжно з туалетами або приміщеннями для відпочинку та обігрівання. Площа кімнат для куріння визначається з розрахунку на одного працюючого в найчисленнішій зміні: 0,03 м2 для чоловіків і 0,01 м2 для жінок, але не менш як 9,0 м2. У найчисленнішій зміні при кількості працівників менш ніж 100 обладнують спеціальні місця для куріння на сходових клітках, у тамбурах при туалетах, де вивішується знак "Місце для куріння".

Приміщення для обігрівання працівників передбачаються при виробничих процесах групи 2г (див. табл. 6.5). Площа приміщення для обігрівання працівників визначається із розрахунку 0,1 м2 на одного працівника найчисленнішої зміни, але не менш як 12,0 м2.

Приклад розташування санітарно-побутових приміщень наведено на рис. 6.4.

Пункти охорони здоров'я повинні передбачатись на промисловому підприємстві при кількості працюючих 50 і більше. Категорія пункту охорони здоров'я визначається так: при списковій чисельності працівників від 50 до 300 — медичний пункт; від 301 до 1700 — фельдшерський; понад 1700 — лікарський. Площа медичного пункту приймається: 12 м2 — при списковій чисельності працівників від 50 до 150 осіб; 18 м2 — від 151 до 300 осіб. Загальна площа фельдшерського пункту повинна становити 100—120 м2, а лікарського — 180—240 м2.

Приміщення особистої гігієни жінок передбачається при кількості працівниць у найчисленнішій зміні не менш ніж 15. Такі приміщення варто розміщувати при туалетах або пунктах охорони здоров'я. У них облаштовуються місця для роздягання, умивальник і процедурні кабіни, що мають висоту перегородок 1,8 м та розміри в плані 1,8 х 1,2 м. Кількість установок приймається з розрахунку одна установка на 75 жінок.

Інгаляторії передбачаються (за погодженням із місцевими органами охорони здоров'я) для виробничих процесів, пов'язаних із виділенням пилу або газів подразнювальної дії. їх розміщують при медичних пунктах. Площа інгаляторій залежить від кількості апаратів та їх пропускної здатності, але повинна бути не менш як 12 м2.

Фотарії передбачаються для працівників, які працюють у приміщеннях без природного освітлення або з коефіцієнтом природної освітленості менше за 0,1 %. Якщо виробничі приміщення обладнані штучним освітленням, збагаченим ультрафіолетовим випромінюванням, фотарії не потрібні.

Рис. 6.4. Приклад розташування санітарно-побутових приміщень

Приміщення для відпочинку в робочий час та психологічного розвантаження передбачаються відповідно до технологічної частини проекту. Такі приміщення рекомендується розміщувати при пунктах охорони здоров'я або гардеробах домашнього одягу. В приміщеннях для відпочинку та психологічного розвантаження доцільно розмістити пристрої для приготування спеціальних тонізуючих напоїв, а також місця для занять фізичною культурою. Площу цих приміщень потрібно визначати з розрахунку 0,2 м2 на одного працівника найчисленнішої зміни, але не менш як 18 м2.

Для забезпечення працівників загальним та дієтичним харчуванням на підприємствах передбачаються приміщення громадського харчування: при кількості працівників у найчисленнішій зміні понад 200 — їдальні, а менш як 200 —- буфет, що відпускає гарячі страви, котрі доставляються з інших підприємств громадського харчування. При кількості працівників у найчисленнішій зміні менш ніж 30 допускається організовувати кімнати для споживання їжі. Якщо кількість працюючих становить менш як 10, допускається замість кімнати споживання їжі передбачати в гардеробному приміщенні додаткове місце площею 6,0 м2, де ставиться стіл.

Кількість місць в їдальнях та буфетах визначається із розрахунку одне місце на чотирьох працівників найчисленнішої зміни. Площа кімнати споживання їжі визначається із розрахунку 1 м2 на кожного відвідувача, але не менш як 12,0 м2. Таку кімнату необхідно обладнати умивальниками, електрокип'ятильниками, відповідно умеблювати.

На промислових підприємствах необхідно передбачати цехові приміщення для зборів, культурних заходів та спортивні зали. Приміщення для зборів належить розміщувати поблизу цехів та дільниць. При кількості працівників на підприємстві до 50 осіб приміщення для зборів може суміщатися з кімнатою для відпочинку та споживання їжі. Площа приміщень визначається залежно від кількості працівників у найчисленнішій зміні: від 50 до 100 — 24 м2, від 101 до 200 — 36 м2; від 201 до 300 — 48 м2.

На підприємствах з кількістю працівників понад 600 належить передбачати зали для зборів, площа яких визначається із розрахунку на 30 % працівників зміни при нормі 0,9 м2 на одне місце.

Площа адміністративних приміщень (управлінь, конструкторських бюро) визначається із розрахунку на одного працівника: 4 м2 — для робочих кімнат управлінь; б м2 — для кімнат конструкторських бюро, обчислювальних центрів, місць з відео дисплейними терміналами.

Площа приміщення профкому становить: при чисельності працівників від 100 до 300 осіб — 12; від 301 до 500 осіб — 18; від 501 до 1000 осіб — 36; від 1001 до 1500 осіб — 64; понад 1501 особу — 60 м2.

На підприємствах зі списковою кількістю працівників до 100 осіб для усіх громадських організацій передбачається одне приміщення площею 12 м2.

Площа кабінету з охорони праці визначається залежно від спискової кількості працівників підприємства: від 100 до 1000 осіб — 24, від 1001 до 3000 осіб — 48 м2. На підприємствах зі списковою кількістю працівників до 100 осіб, а також у цехах створюються, відповідно, загально-об'єктовий та цехові кутки охорони праці.

При виконанні дипломних проектів, тематика яких пов'язана з розробленням нового чи реконструкцією діючого підприємства (цеху, дільниці) часто необхідно визначити площу адміністративних та побутових приміщень. Для цього можна використати дані, наведені в табл. 6.6:

Таблиця 6.6. Показники площі адміністративних та побутових приміщень, що використовуються для розрахунків

Робота працівників багатьох професій пов'язана із впливом на них комплексу шкідливих та небезпечних виробничих факторів, що зумовлює специфіку та рівень безпеки цих виробництв. — важка фізична праця, обмежений простір, шум, вібрація, значне психоемоційне навантаження тощо. За таких умов, відповідно, ставляться підвищені вимоги до індивідуальних якостей виконавців. Адже безаварійність роботи залежить не тільки від стану безпеки виробництва, але й від поведінки власне працівників, а також від функціонування окремих фізіологічних систем їхнього організму, найбільш задіяних у трудовому процесі. До них віднесено такі показники, як сенсо-моторна реакція, втома, зорова та слухова пам'ять, орієнтація у замкненому просторі, стійкість до впливу стресів, швидкість переключення уваги тощо.

До робіт, що потребують професійного добору, належать усі види підземних робіт; робота в кесонах, барокамерах, замкнених просторах, на висоті, з обслуговування діючих електроустановок напругою до 1000 В і вище; водолазні роботи; роботи із застосуванням вибухових матеріалів, у вибухо- та вогненебезпечних виробництвах; роботи, пов'язані з управлінням наземним, підземним, повітряним та водним транспортом, значним нервово-емоційним напруженням; роботи з технічного обслуговування та експлуатації компресорних нафтонасосних та газорегуляторних станцій, лінійних систем, магістральних нафто- і газопроводів; аварійно-рятувальні роботи; роботи, виконання яких передбачає носіння вогнепальної зброї, а також пов'язані з бурінням, видобутком та переробкою нафти, газу, конденсату, підготовкою їх до транспортування та зберігання; роботи, які безпосередньо пов'язані з виробництвом чорних та кольорових металів.

Психофізіологічна експертиза цих працівників повинна проводитись у спеціалізованих лабораторіях (кабінетах) професійного добору, які обладнані для виконання фізіологічних та психофізіологічних обстежень і створюються при закладах охорони здоров'я або при великих підприємствах (до їх складу повинні входити лікар або фізіолог та соціолог-психолог). Крім того, значне місце в навчанні тієї категорії осіб посідає санітарно-просвітницька робота. До навчальної програми повинні обов'язково входити питання психології безпеки праці, впливу на безпечне виконання робіт таких психоемоційних факторів, як почуття, сприймання, пам'ять, уява, емоції, втома тощо.