Основи соціально-педагогічної діяльності - Шевців З.М. - 7.1. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

Теоретичний матеріал для вивчення

> сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності;

> методики роботи соціального педагога з неблагополучними сім'ями.

7.1. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

Сім'я - це мала соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, дітей (власних і прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сучасна сім'я зберегла і виконує такі функції: репродуктивну, виховну, економічну, рекреативну, господарсько-побутову, комунікативну, регулятивну.

Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік-дружина; батьки-діти; дитина-дитина, у яких визначається тип спілкування. За стилем спілкування визначають тоталітарні, ліберальні та партнерські типи сімей.

Показником тоталітарних відносин у сім'ї є зловживання владою, відсутність рівноправ'я, конкурентні структури, суворі правила сімейного спілкування, що мають примусовий характер, відсутність спільних сімейних заходів, сімейної єдності та співчуття.

Ліберальні відносини проявляються в сім'ї в результаті відсутності усіляких відносин: відторгненість членів сім'ї один від одного, повне небажання приймати участі у вихованні дітей і т.д.

Основними ознаками партнерської сім'ї вважають відкритість сімейних стосунків, гнучкі правила розпорядку, тісна сімейна згуртованість, співчутливі стосунки, почуття захищеності.

Відсутність батьківської любові, ласки, уваги, турботи породжує явище сімейної депривації, коли дитина не може тривалий час задовольнити достатньою мірою людські емоційні потреби. Депривація загострює негативні риси характеру дитини, спричиняє ураження центральної нервової системи, інші патології.

Якщо відбувається перекручення або невиконання сімейних функцій, порушується якість сімейних стосунків, тоді відбувається криза сучасної сім'ї, або сім'я із статусу благополучної переходить у статус неблагополучної. Такі сім'ї належать до "групи ризику", їх називають проблемними.

Сімейне благополуччя визначається високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, задоволеності емоційно-психологічних потреб усіх її членів. Воно залежить не стільки від матеріально-економічної забезпеченості сім'ї, її прибутків, скільки від гуманізму взаємин, вміння любити і поважати одне одного.

Ознаками благополучної сім'ї є:

- координація дій у вирішенні всіх питань внутрісімейного життя;

- взаєморозуміння і взаємоповага;

- спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя;

- узгодження виконання обов'язків із прагненнями та інтересами членів сім'ї;

- раціональне визначення способів вирішення всіх сімейних проблем;

- розуміння завдань сімейного виховання.

У нормальній сімейній атмосфері дитина зростає доброзичливою, гуманною, стійкою та оптимістичною. У неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємодопомога, почуття впевненості, щастя.

Неблагополучні сім 'ї - це сім'ї, які в силу тих чи інших обставин повністю, або частково втратили свої виховні можливості, якісні стосунки внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних сімей належать:

- сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;

- сім'ї з низьким аморально-культурним рівнем батьків;

- сім'ї зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками, батьками та дітьми;

- неповні сім'ї;

- сім'ї, зовні благополучні, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості.

Проблеми у виховання дітей створюються унаслідок допущення помилок в системі виховання. Помилки мають стійкий характер і полягають:

- у відсутності вимог до дитини;

- безконтрольності з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини;

- надмірної батьківської любові (запещені діти);

- надмірній суворості виховання;

- відсутності врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини;

- споживацьке ставлення до життя, негативне ставлення до праці;

- невідповідальність морально-естетичних принципів сім'ї загальноприйнятим суспільним нормам;

- невміння раціонально вирішувати сімейний конфлікт;

- відсутність життєвих позицій.

Соціальний педагог повинен зосереджуватися на роботі з такими категоріями дітей: - діти, з сім'ї, яка складається з різних поколінь; - одна дитина в сім'ї; - дитина, з молодої сім'ї, сім'ї студентів; - дитина, з неповної сім'ї; - позашлюбна дитина; - дитина, з сім'ї в повторному шлюбі; - дитина, з сім'ї "маленької мами"; - дитина, з сім'ї біженців, військових, емігрантів, віруючих; - дитина-сирота, дитина-інвалід; - дитина, з сім'ї наркоманів, алкоголіків, матері-повії; - дитина, з багатодітної сім'ї; - усиновлена дитина; - хвора дитина.

Кожна неблагополучна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного неблагополуччя, а відтак соціально-педагогічна робота з сім'єю носить індивідуальний характер.