Педагогіка - Зайченко І.B. - 28.2 Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа)

Концепція схвалена 22 листопада 2001 року на спільному засіданні Колегії Міністерства освіти І науки України та Президії Академії педагогічних наук України. Складається із вступу та семи розділів.

У вступі відзначено, що освіта XXI ст. — це освіта для людини. її стрижень — розвиваюча, культуро-творча домінанта, виховання відповідальної, здатної до самоосвіти й саморозвитку особистості, яка вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.

XXI століття це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу держави. Входження України в світовий освітній простір зумовлює приведення вітчизняних освітніх стандартів, зокрема щодо тривалості здобуття загальної середньої освіти у відповідність з нормами світового співтовариства (не менше 12 років).

Повне охоплення дітей 6-річного віку шкільним навчанням дасть змогу виправити ситуацію, яка склалася нині щодо недостатнього використання психологічних можливостей дитини шостого-сьомого року життя для ЇЇ повноцінного розвитку. Залучення до навчання всіх шестиліток за програмою 4-річної школи вирівняє можливості дітей цього віку в своєчасному здобутті якісної шкільної освіти.

12-річна школа – економічно доцільна й ефективна форма зайнятості молоді 17 — 18-річного віку, яка в умовах конкуренції на ринку праці далеко не завжди може знайти роботу.

Слабким місцем нашої школи є відсутність у більшості її випускників належного рівня національної свідомості, достатньої життєвої компетентності, соціального розвитку, необхідної комп'ютерної грамотності, уміння опрацьовувати інформацію, володіння іноземними мовами. Недоліком загальноосвітньої підготовки залишаються недостатні вміння учнів вільно використовувати здобуті знання для розв'язання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій. Зміст шкільної освіти переобтяжений надмірним фактологічним матеріалом, містить відомості, які не мають істотної загальноосвітньої цінності. Останнім часом значно зросло навчальне навантаження учнів, що не сприяє всебічному розвитку дітей, негативно впливає на стан їхнього здоров'я, мотивацію навчання.

Все це вимагає перегляду підходів до визначення мети й завдань шкільної освіти, формування її змісту, організації педагогічного процесу. Основою всіх перетворень мають стати реальне знання потенційних можливостей дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості. Саме на цьому ґрунтується застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій. Вектор шкільної освіти, спрямовуючись у площину цінностей особистісного розвитку, варіативності й відкритості школи, зумовлює принципову потребу переосмислення всіх факторів, від яких залежить якість навчально-виховного процесу: змісту, методів, форм навчання й виховання, системи контролю й оцінювання, управлінських рішень, взаємо-відповідальності учасників навчально-виховного процесу, відзначено у вступі [12].

У першому розділі "Мета, завдання І засади діяльності школи" відзначено, що загальна середня освіта має створити умови для морального, інтелектуального, фізичного й художньо-естетичного розвитку учнів, виховання громадянина демократичного суспільства, що визнає освіченість, вихованість і культуру найвищими цінностями, незамінними чинниками соціального прогресу.

Середня загальноосвітня школа є тим основним соціальним інститутом, що реалізує мету загальної середньої освіти, робить вирішальний внесок у формування інтелекту, самосвідомості нації, забезпечення її фізичного й духовного здоров'я.

Основними завданнями загальноосвітньої школи є:

¾ всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб;

¾ збереження і зміцнення морального, фізичного і психічного здоров'я вихованців;

¾ виховання школяра як громадянина України, національно свідомої, вільної, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях;

¾ формування у школярів бажання і вміння вчитися, виховання потреби і здатності до навчання впродовж усього життя, вироблення вмінь практично і творчо використовувати здобуті знання;

¾ становлення в дітей цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентності на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами практичної і пізнавальної діяльності;

¾ виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого ї професійного самовизначення, формування готов­ності до свідомого вибору майбутньої професії й оволодіння нею;

¾ виховання школяра як людини моральної, відповідальної, людини культури з розвиненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу й самої себе.

У Концепції підкреслено самоцінність дитинства, що у школі учень не готується до життя, а повноцінно живе. Школа - це життєвий простір дитини. Тому вся діяльність навчального закладу будується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації і гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною на основі ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомленого вибору особистого життєвого шляху.

Українська школа будується на принципах єдності й варіативності.

Єдність школи передбачає єдність мети й завдань кожного з її ступенів, наступність і взаємозв'язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов у здобутті загальної середньої освіти незалежно від типу навчального закладу, соціального становища батьків. Будь-яка школа України функціонує як українська на­ціональна школа, виховуючи свідомих громадян Української держави незалежно від мови навчання і підпорядкування закладу. Середня школа є невід'ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечує рівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освіти на наступних її етапах.

Варіативність школи на противагу її жорсткої унормованості, уніфікованості означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі функціонування різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, застосування різних педагогічних систем і педагогічних технологій.

Загальноосвітня школа за своєю суттю є демократичною. Її демократичний характер визначається відкритістю перед суспільством, участю учнів, їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості в розробці та реалізації стратегії і змісту діяльності, відповідальністю навчального закладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою.

Діяльність школи ґрунтується на засадах органічного поєднання національного із загальнолюдським. Домінантою виховного процесу має стати формування в учнів патріотизму з новим змістовим наповненням. З одного боку, це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого – відкритість до сприймання різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства — гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, національного примирення, збереження природи.

Загальноосвітня школа України є світською. Шкільний освітній процес будується на засадах наукових знань. Будь-який предмет вивчення розглядається відповідно до даних про нього сучасної науки. Втручання в діяльність школи релігійних організацій, пропагування релігійних віровчень, прилучення учнів до релігійної віри в загальноосвітній школі не допускаються. Водночас у процесі вивчення гуманітарних предметів є доцільним загальне ознайомлення школярів з релігіями як феноменом загальнолюдської культури.

У другому розділі "Структура 12-річної школи" відзначено, що 12-річна школа має три ступені: початкову, основну і старшу, що можуть функціонувати разом чи окремо.

Початкова школа є чотирирічною. До неї вступають діти, яким до 1 вересня виповнилося 6 років і які за результатами медичного й психологічного обстеження не мають протипоказань для систематичного шкільного навчання.

Кожна дитина до школи має набути відповідної підготовки за вимогами Базового компонента дошкільної освіти у дошкільних навчальних закладах, при школі чи в сім'ї.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний, соціальний розвиток. Пріоритетними в початкових класах є загально-навчальні, розвивальні, виховні й оздоровчі функції.

Освітніми результатами цього ступеня школи є повноцінні мовленнєві, читацькі, обчислювальні, фізкультурно-рухові уміння й навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв'язках і залежностях, достатньо розвинені мислення, уява, пам'ять, сенсорні вміння, здатність до творчого самовираження, особистісно-ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров'я, уміння виконувати нескладні творчі завдання.

Враховуючи широкий діапазон вікових особливостей молодших школярів, у структурі початкової школи необхідно розрізняти мікроетапи: 1—2-й класи, у яких навчаються діти 6-7-річного віку, і 3-4-ті класи.

Для дітей з особливими потребами може бути організована система корекційної допомоги без відриву від класного колективу. Доцільним є забезпечення в паралелях вивчення цими учнями окремих предметів у сприятливіших умовах із урахуванням типу й темпу їх психічного розвитку.

Основна школа (5 — 9-ті класи) дає базову загальну середню освіту, що є фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів, формує в них готовність до вибору й реалізації форми подальшого здобуття освіти і профілю навчання. В учнів цієї вікової групи загалом завершуються формування загально-навчальних умінь і навичок, оволодіння навчальним матеріалом на достатньому для подальшого навчання рівні. Важливого значення надається формуванню здорового способу життя, правовому й екологічному вихованню. Завершуючи основну школу, учні на практичному рівні мають добре оволодіти українською мовою, рідною мовою у школах національних меншин, однією іноземною мовою, уміти користуватися комп'ютером.

Зміна умов навчання (нові предмети і вчителі, нерідко зміна учнівського колективу й режиму навчання) збігається із складним підлітковим періодом переходу учнів від дитинства до дорослості. Відповідно до психофізіологічних особливостей школярів (молодші, старші підлітки, рання юність) у структурі основної школи слід враховувати специфічну роль 5 - 6-х і 7 - 9-х класів. У 5 - 6-х класах переважає пропедевтичний характер вивчення більшості предметів. Тут мають ширше запроваджуватися інтегровані курси, інтенсивне вивчення іноземних мов.

У 7 — 9-х класах пізнавальні інтереси учнів стають стійкішими, з'являються нові, досить сильні мотиви навчання, змінюються критерії самооцінки й оцінки навколишнього, відбуваються якісні зміни в способах навчальної діяльності, зміцнюються воля і характер, прагнення до неформального спілкування і лідерства. Саме в цей період розгортається систематичне вивчення основ наук, підвищується роль теоретичних знань у змісті освіти, забезпечується задоволення різноманітних пізнавальних інтересів школярів.

Старша школа (10 - 12-ті класи) є останнім етапом здобуття повної загальної середньої освіти, на якому завершуються формування цілісної картини світу, оволодіння способами пізнавальної і комунікативної діяльності, уміннями добувати з різних джерел інформацію, переробляти й застосовувати знання. Старша школа функціонує переважно як профільна. Це створює значно кращі умови для диференційованого навчання, врахування індивідуальних особливостей розвитку учнів, які відрізняються передусім якісним складом своїх здібностей. Тут доцільним є поглиблене вивчення окремих предметів, широке використання курсів на вибір, факультативів.

Залежно від умов роботи конкретної школи профільність навчання можна реалізувати як у межах усього навчального закладу, так і в окремих класах чи групах учнів. Однак не виключається робота шкіл і класів без визначення профілю навчання (загальноосвітній профіль).

У сільських школах, де немає паралельних класів, можливості для організації профільного навчання значно менші. Перспективним у сільських районах є створення опорної старшої школи з пришкільним інтернатом, поширенням різних форм дистанційного профільного навчання для обдарованої молоді, створення при вищих навчальних закладах ліцеїв для учнів сільської місцевості. Повна загальна середня освіта має бути доступною для всіх дітей незалежно від місця проживання і соціального статусу батьків. Між етапами шкільного навчання не повинно бути бар'єрів для переходу учнів від одного етапу до іншого.

У Концепції значну вагу приділено "Змісту загальної середньої освіти" (розділ III), де, зокрема, підкреслено, що модернізація змісту шкільної освіти ґрунтується на врахуванні позитивних надбань української школи й водночас передбачає істотні зміни, зумовлені сучасними тенденціями суспільного розвитку.

Зміст освіти у 12-річній школі оновлюється цілісно з урахуванням мети і завдань навчання й виховання підростаючого покоління.

Методологічною основою визначення змісту шкільної освіти є загальнолюдські й національні цінності, зосередженість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Зміст визначається на засадах його фундаменталізації, науковості й системності знань, їх цінності для соціального становлення людини, гуманізації і демократизації шкільної освіти, ідей полі-культурності, взаємоповаги між націями і народами, світського характеру школи. У його доборі враховуються доступність, науковість, наступність і перспективність, практичне значення, потенційні можливості для загальнокультурного, наукового, технологічного розвитку особистості, індивідуалізації, диференціації навчання.

Зміст шкільної освіти детермінований українознавчим спрямуванням, що безпосередньо забезпечується вивченням таких загальноосвітніх предметів, як українська мова, українська література, історія України, географія України, українська художня культура тощо, а також висвітленням українознавчого матеріалу в змісті інших навчальних предметів.

Зміст є багатокомпонентним, але в ньому істотно зменшується питома вага готової інформації, натомість зростає роль умінь здобувати, переробляти інформацію, набувати досвіду самостійної, творчої праці.

Прискорення процесів оновлення інформації, інтеграції й диференціації наукових знань загострює проблему збереження у змісті освіти базового ядра — найбільш цінної і незалежної частини змісту. Теоретичні підходи знайшли практичне втілення в Державному стандарті. Його вихідна основа - базовий навчальний план, який включає інваріантну і варіативну складові.

Інваріантна складова забезпечує єдність освітнього простору, визначаючи зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної (трудової) підготовки всіх учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка забезпечується через обов'язкові освітні галузі: мова і література, суспільствознавство (або громадяно-знавство), художня культура (або мистецтво), природознавство, математика, інформатика, технології, фізична культура й основи здоров'я, їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загально­освітньої підготовки, достатньої для вибору професії і продовження освіти.

Варіативна складова охоплює регіональний і шкільний блоки. Вона створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а, головне, для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі й профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Роль варіативного компонента у змісті шкільної освіти поступово зростає. У початковій школі на нього відводиться 8 — 10% навчального часу, в основній – 15-20 %, у старшій – до 35%. Враховуючи складність і поступовість переходу до 12-річної школи, для кожного ступеня затверджується окремий Базовий навчальний план, що дає змогу точніше враховувати їх функції.

У Концепції детальніше охарактеризовано зміст освітніх галузей, виділено особливості відбору їх змісту, поділ на складові – предмети або курси, підкреслено особливу потребу докорінних змін в інформатизації освіти. Так, до загальноосвітніх предметів уводиться інформатика. У 1 — 6 класах комп'ютер може використовуватися як засіб навчальної діяльності з метою оволодіння елементарними навичками роботи, у 7 — 9-х класах - може вивчатися базовий курс "Основи інформатики", у 10 — 12-х — поглиблено вивчаються окремі розділи. Комплексного підходу вимагає реалізація оздоровчої функції школи.

У четвертому розділі "Навчально-виховний процес" визначено основи оновлення психологічних, дидактичних і методичних засад педагогічного процесу. Відзначено, що моделі навчально-виховного процесу в 12-річній школі будуються на основі багатокомпонентного, варіативного змісту освіти, застосування особистісно орієнтованих педагогічних систем, вибору перспективних освітніх технологій, комп'ютерної підтримки навчання, діагностичних і стимулюючих форм контролю та оцінювання досягнень учнів у різних видах навчальної діяльності, турботи про здоров'я дітей.

Початкова й основна школа працює в режимі 5-денного робочого тижня. Структура навчального року, режим навчальних занять визначаються школою згідно з вимогами Закону України "Про загальну середню освіту".

Гуманістичні цінності освіти зумовлюють зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання особистісно орієнтованою. Сутнісними ознаками цих змін є навчання й виховання особистості на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку й самонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.

Особистісно-орієнтована система шкільної освіти вимагає психологізації навчально-виховного процесу, опори на надійну діагностичну основу. Сучасна школа має використовувати діагностику не селективну, а стимулюючу, супроводжуючу, яка є підґрунтям для прийняття і реалізації педагогічно доцільних рішень. Така діагностика служить інтересам вихованця, а не полегшує комплектування класів за зручними для вчителів показниками.

Особистісно-орієнтована система навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра). Вона зумовлює використання діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукає до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання.

Отже, найголовнішими ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності Й гідності дитячої особистості.

У п'ятому розділі "Середня загальноосвітня школа в системі безперервної освіти" зазначено, що загальна середня освіта – невід'ємна складова безперервної освіти. Вона є основою соціалізації молодої людини в суспільстві, фундаментом для подальшої її освіти чи трудової діяльності і забезпечує наступність у становленні людини в процесі її переходу від дитинства до дорослого життя. Тому середня школа, з одного боку, додержує наступності з дошкільною освітою, зокрема, в питаннях базового компонента ЇЇ змісту, а з іншого – створює підґрунтя для загальнонаукової, загальнокультурної і допрофесійної підготовки фахівця до майбутнього життя.

Повну загальну середню освіту можна здобувати різними шляхами, насамперед у середніх загальноосвітніх і спеціалізованих школах, школах-інтернатах, гімназіях, ліцеях, колегіумах та інших загальноосвітніх навчальних закладах, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації. Громадяни, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання, можуть здобувати середню освіту у вечірніх (змінних) школах. Повну загальну середню освіту можуть надавати також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І - ІГ рівнів акредитації за умови додержання ними вимог Державного стандарту загальної середньої освіти та норм типового навчального плану, розробленого і затвердженого Міністерством освіти і науки України спеціально для цих навчальних закладів. Середні навчальні заклади на договірних засадах можуть входити до складу різноманітних навчально-виховних комплексів, зберігаючи статус юридичної особи. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Перехід до нової 12-річної школи вимагає переосмислення ролі управління розвитком загальної середньої освіти на всіх рівнях. У розділі шостому концепції "Управління загальноосвітньою школою" відзначено, що безпосереднє управління середньою загальноосвітньою школою здійснюють директор та органи громадського самоврядування (загальні збори, опікунська рада, наглядова рада тощо). На посаду директора мають призначатися фахівці із спеціальною управлінською підготовкою. Управління школою стає гнучкішим, відкритішим, що відповідає вимогам часу, потребам громадян і суспільства.

Для забезпечення державно-громадського управління в загальноосвітньому навчальному закладі створюються органи громадського самоврядування та колегіальний орган управління – педагогічна рада. Діяльність цих органів робить управління адаптивним, дає змогу враховувати потреби всіх учасників навчально-виховного процесу і сприяє поступовій заміні традиційного функціонального управління стратегічно цільовим. Ефективність управління визначається не якістю виконання розподілених функцій, а ступенем досягнення визначеної мети. Поряд з традиційними методичними об'єднаннями дістають розвиток тимчасові творчі групи, кафедри, циклові комісії тощо. їх діяльність координується залежно від потреб колективу і завдань школи.

З метою демократизації управління та встановлення зворотного зв'язку для поточного коригування управлінських рішень у загальноосвітньому навчальному закладів діють колективні органи учнівського (учнівські збори) та батьківського (батьківські збори) самоврядування, повноваження яких визначає Статут. Названі органи самоврядування є дієвим засобом формування громадської думки й ефективним способом демократизації управління. Взаємодія управлінських структур і органів самоврядування сприятиме процесам діалогізації взаємин, узгодженості внутрішніх мотивів із зовнішніми вимогами.

Акцент діяльності директора змішується на вдосконалення особистої діяльності й створення умов для самоорганізації діяльності учнів, учителів, працівників адміністрації. Таким чином відбуватиметься поступовий перехід від домінуючого оперативного до стратегічного цільового управління через узгодження власних функцій з функціями підлеглих, внаслідок чого забезпечуватиметься мотивація праці.

Діяльність організаційних структур на всіх рівнях управління загальноосвітнім навчальним закладом набуває рефлексивного характеру завдяки впровадженню моніторингового супроводу управління.

Конституційне право громадян України на середню освіту здійснюється через систему фінансування загальної середньої освіти із суспільних фондів споживання за рахунок бюджетних асигнувань. Школам надасться право формувати також власні кошти за рахунок прибутків від господарської діяльності, надання платних послуг іншим організаціям та населенню, оренди шкільних приміщень та інвентарю, добровільних внесків державних і кооперативних підприємств та організацій, батьків та інших громадян, цільових внесків різних організацій і установ, банківського кредиту і вільно користуватися цими коштами. Школі має надаватися право визначати форми й системи оплати праці, матеріального стимулювання.

У сьомому розділі Концепції "Підготовка вчителя і його професійне вдосконалення" відзначено, що зміни в змісті й структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують розв'язання проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, є суб'єктом особистісного і професійного зростання, вміє досягти нових педагогічних цілей. Під цим кутом зору роль учителя полягає не лише в тому, щоб забезпечити передавання знань від одного покоління до іншого, а й у тому, щоб бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін.

Домінантою стає підготовка педагога, діяльність якого не обмежується викладанням власного предмета, фахівця, який здатний здійснювати міждисциплінарні зв'язки й усвідомлює значущість професійних знань у контексті соціокультурного простору. Важливим є його вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв'язання завдань життєтворчості.

Реалізуючи гуманітарну природу своєї професії, вчитель як вихователь і організатор навчального процесу не обмежується оцінкою навченості учнів, а стимулює їхні особисті досягнення. При цьому він не контролює, а поділяє відповідальність за результати співпраці з ними. З огляду на нову ситуацію в освітньому просторі України педагог повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання.

Отже, напрям професійної переорієнтації вчителя – від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуро-творчої місії, від маніпулятивної, авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно зорієнтованої, педагогіки співробітництва. Оцінювання праці вчителя організується так, щоб сприяти його розвитку й саморозвитку. Атестація педагога як форма виявлення рівня його кваліфікації має стати демократичнішою і спонукати до професійного вдосконалення.

Все це вимагає кардинальних змін у первинній і післядипломній професійній освіті вчителя. Зокрема, реформа у вищій школі пов'язується з утвердженням фундаментальності педагогічної освіти, гармонізації в ній науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань, що дасть змогу фахівцю повніше реалізувати гуманітарну, культуро-творчу функції, виробити професійні цінності, оволодіти сучасним інструментарієм вивчення особистості дитини.

Підготовка спеціаліста повинна бути гнучкішою й адекватною запитам практики. Зокрема, у зв'язку із запровадженням Закону України "Про загальну середню освіту" виникає потреба оновити навчальні плани вищих навчальних закладів уведенням додаткових дисциплін, спецкурсів, які мають забезпечити функціональну готовність педагога до роботи в різних типах загальноосвітніх навчальних закладів, профільних класах, з учнями шестирічного віку, з тими, хто має особливі здібності тощо. В концепції наголошується доцільність підготовки вчителів для сільської школи за кількома спеціальностями, зокрема, для роботи в малокомплектній школі.

Післядипломна педагогічна освіта стає більш персоніфікованою, покликана надавати кожному вчителеві ширші можливості для оновлення, удосконалення, поглиблення своєї професійної підготовки в прийнятний для нього спосіб, у тому числі на базі дистанційного навчання із застосуванням нових інформаційних технологій. Замовником підвищення своєї професійної кваліфікації стає сам учитель, якому держава надає необхідні для цього можливості і стимули. Має бути вдосконалена система цілеспрямованої підготовки викладацьких кадрів для вузів через магістратуру та аспірантуру.

На завершення в Концепції відзначено, що процес переходу до 12-річ-ної школи є складним і тривалим. Вже зараз необхідно створити відповідні передумови, без яких якісна 12-річна освіта неможлива. Насамперед — це підвищення соціального статусу вчителя, приведення його заробітної плати у відповідність із суспільною значущістю педагогічної праці; зміцнення матеріальної бази шкіл, переобладнання шкільних кабінетів, спортивних залів, оснащення комп'ютерами, налагодження випуску підручників, методичних посібників, перетворення шкільних бібліотек в інформаційно-бібліографічні центри, розгортання різних форм дошкільного виховання.

До шкільної освіти причетне по суті все населення країни. Це покладає особливу відповідальність за передбачувані зміни. Поступовість переходу, конкурсні засади створення варіативних базових планів, навчальних програм і підручників, попереднє дослідно-експериментальне навчання в окремих районах, широке обговорення його результатів — обов'язкові умови для успішного запровадження 12-річної загальної середньої освіти [12].