13.1. Що є головним у діяльності окремої особистості та суспільства в цілому?
Людина є вінцем живої природи і суспільної діяльності. Ще древні філософи говорили: "Людина — міра всіх речей". Варто розуміти, що природа не творить людину як цілісну, завершену особистість. Вона лише закладає основи й передумови для формування особистості. Людина є багаторівневою системою, яка виявляється в діалектичній взаємодії біологічних і соціальних чинників. Вступаючи в життя шляхом практичної, соціальної діяльності, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і виступає основною школою становлення її як особистості.
Тому основним завданням окремої людини, сенсом життя якої є продовження роду людського, є виховання народженої людини в широкому розумінні цього слова. Саме це завдання залишається головним і для суспільства: воно має постійно дбати про створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку кожної особистості.
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати та розвиватися лише за умов цілеспрямованої й систематично організованої роботи в справі виховання. Якби цей процес припинився, людина не змогла б піднятися до рівня особистості, а суспільство перестало б існувати. Я.А. Коменський зауважував, що нехтування вихованням — це загибель людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання не варто розглядати лише як вплив на людину з метою використання її з погляду меркантильних потреб. Своєю спрямованістю воно насамперед є виявом турботи про всебічний розвиток людини, становлення її як вільної особистості.
Отже, виховання, з погляду суспільного розвитку, є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
13.2. Які закономірності покладено в основу процесу виховання?
Педагогіка — найбільш діалектична наука, виховання — найдавніша категорія. Можна говорити про те, що істоти тваринного світу вже займаються елементами виховання. Можливо, у тварин цей процес відбувається на рівні інстинктів, проте він є. Людина займається вихованням свідомо. Впродовж тисячоліть людство залежало від національних особливостей, соціально-економічних потреб, природних чинників і накопичило величезний досвід у царині виховання. На його основі склалися певні закономірності процесу виховання, які відображують необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності (рис. 34).
13.3. Що є рушійною силою процесу виховання?
Виховання є складним багаторівневим процесом, в якому беруть участь різні суб'єкти (вихованці, вихователі). Оскільки виховання є процесом, то в ньому діє рушійна сила. Рушійною силою процесу виховання є результат суперечностей між соціальними й особистісними потребами та наявним рівнем вихованості особистості (рис. 35).
Рис. 34. Закономірності процесу виховання
Проекція на результат
Рис. 35. Рушійна сила процесу виховання
Дія рушійної сили — це внутрішня об'єктивна закономірність будь-якого процесу. Проте в системі виховання дітей вона дещо прихована, не завжди усвідомлюється вихованцем, оскільки він не має достатнього соціального досвіду. Для того щоб рушійна сила справді виступала дійовим чинником, вихователь має створювати специфічні ситуації, залучаючи вихованців до сфери їх впливу. При цьому педагоги (батьки, учителі-вихователі) мають займати позицію лише обережного помічника вихованця у процесі подолання певних труднощів і ні в якому разі не робити це за нього. Інакше будуть створюватися тепличні умови, які не сприятимуть розвитку особистості. Тут слід пам'ятати народну мудрість: "Готовою рибою можна нагодувати багатьох, та головне — дати людині вудку і навчити її користуватися нею. Хай ловить рибу і задовольняє свої потреби".
Виховні ситуації необхідно поступово ускладнювати, розширювати, враховуючи вікові й індивідуальні особливості вихованців. При цьому варто навчити їх ефективним методам долання бар'єрів і дбати про збереження їх здоров'я.
13.6. У чому проявляється дія мотивів виховання?
13.7. Якою є структура процесу виховання?
13.8. У чому сутність самовиховання і перевиховання?
13.9. Який зміст виховання?
13.10. На яких принципах ґрунтується процес виховання?
13.11. Якими критеріями визначають рівень вихованості людини?
13.14. Якою є цілісна структура процесу виховання?
Розділ 14. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ВИХОВАННЯ
14.1. Що треба розуміти під методами виховання? У чому проявляється взаємозв'язок методів виховання з його прийомами і засобами?