Нова інтегративна галузь знань - акмеологія (від давньогр. acme- квітуча сила, вершина) одним із важливих своїх завдань вважає виявлення характерних рис, які формуються у процесі розвитку людини в їхніх вершинних досягненнях у дошкільному, молодшому шкільному віці та у роки юності з тим, щоб особистість змогла всебічно виявити себе на щаблі зрілості та успішно розробляти стратегії організації свого життя.
Зрілість в акмеології виступає акмеологічним критерієм якості освіти і розвитку підростаючої людини. Поняття "акмеологічний" ототожнюється з трьома якісними характеристиками: цілісність, стійкість і вищий рівень досягнень. Зрілість і дорослість - нетотожні поняття. Зрілість в акмеології розглядається як характеристика рубіжних етапів дорослішання підростаючої людини в процесі навчання й виховання. Це інтегральна якість і рівень розвитку дитини. Вікові стадії розвитку так чи інакше збігаються зі ступенями навчання, кожний із яких закінчується досягненням своєї вершини - як готовності до розвитку і навчання на наступних стадіях - ступенях. Наприклад, дошкільник досягає шкільної зрілості як готовності до школи; "випускник" початкової школи - навчальної зрілості як готовності до навчання в основній школі; випускник основної школи - особистісної зрілості як готовності до усвідомленого і відповідального вибору подальшого освітнього шляху; випускник середньої школи - соціальної зрілості як готовності до особистісного і професійного самовизначення.
Зрілість як критерій якості освіти співвідноситься з такою ціллю, як цілісний розвиток підростаючої людини в освітньому середовищі, її розвиток як індивіда, особистості, суб'єкта життєдіяльності та індивідуальності в їхньому взаємозв'язку.
Поняття глобальної зрілості ввів у науковий обіг відомий психолог Б.Г.Ананьєв, однак воно стосувалося тварин. В.Н.Максимова, автор акмеологічної концепції шкільної освіти, уперше застосувала його до розвитку людини і рубіжних етапів процесу дорослішання. У її визначенні глобальна зрілість - інтегральна характеристика розвитку всіх життєвих сил людини на певному етапі її дорослішання, гармонійне співвідношення природних, особистісних і суб'єктивних показників її цілісного розвитку.
На кожному ступені глобальної зрілості батьки, школа, суспільство покликані у випадку необхідності надавати акмеологічну підтримку цілісному розвитку підростаючої людини.
Узагальнивши результати досліджень багатьох психологів, вітчизняні психологи В.Ф.Моргун та Н.Ю.Ткачова запропонували цілісну схему періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя. Згідно з нею основні періоди розвитку підростаючої людини мають такий вигляд: 1) фаза новонародженості (від одного до двох місяців); 2) стадія немовляти (до кінця року); 3) перехід до раннього дитинства (від року до трьох); 4) дошкільне дитинство (3-6 років); 5) молодше шкільне дитинство (6-10 років); 6) підлітковий вік (11-15 років).
Дещо детальнішою стосовно підростаючої людини є вікова періодизація В.Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1-3 роки); переддошкільний вік (3-5 років); дошкільний (5-6 (7) років; молодший шкільний вік (6 (7) - 11 років); підлітковий (11-15 років); вік старшокласників (15-18 років).
Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомофізіологічне дозрівання організму, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.
Дошкільний вік.
Молодший шкільний вік.
Підлітковий вік (11-15 років).
Вік старшокласників (15-17 років).
Зарубіжні теорії розвитку особистості.
1.4. Логіка і методика науково-педагогічних досліджень
Місце та роль науково-педагогічних досліджень у розв'язанні проблем педагогіки.
Методи науково-педагогічних досліджень.
Теоретичні методи дослідження.