Педагогіка - Пальчевський С.С. - Період розпаду первісного ладу (7-6 тис. років тому).

Характеризується виникненням сусідських общин, становим і майновим розшаруванням суспільства, що певним чином позначилося на вихованні. Станова нерівність покликала до життя різні виховні ідеали для кожного стану: рядового общинника, старійшини, жерця, вождя. Основа ідеалу рядових общинників - працьовита людина, владний глава сім'ї; старійшини - мудрий порадник, жерця - людина із глибоким розумом, підготовлена до відправлення релігійних обрядів і ритуалів, вождя - владний керівник общини, мудрий воєначальник, готовий до ведення війни.

Започатковується поступове відокремлення розумового виховання від фізичної праці. Представники вищих станів починають зосереджувати у своїх руках зачатки знань, нерідко огортаючи їх містикою (йдеться про лікування, орієнтування за зірками, передбачення стихійних лих, піктографічне письмо, обмір полів тощо). Ці знання передаються насамперед дітям знаті в "будинках молоді", які раніше були широкодоступними. Дітей, що навчалися в цих закладах, звільняли від фізичної праці.

Елементи суспільного виховання, продовжуючи співіснувати із сімейно-становим вихованням, залишалися під контролем общини. У ньому посилюються тенденції авторитаризму та застосування покарань як методу виховного впливу. Це спричинювалося невідповідністю цілей станового виховання безпосереднім потребам життя дитини.

Важливою культурною подією цього періоду виявилася поява малюнкового, чи образного, письма - піктографії (від грецьк. pictos - писаний фарбою, мальований і gramma - пишу мальоване письмо).

Отже, виховання як суспільне явище за первіснообщинного ладу пройшло складний шлях від стихійного за своїм змістом та формами організації до спеціально організованих форм соціалізації та інтелектуальної підготовки до життя, створюючи цим самим первинну основу для збагачення свого змісту й удосконалення методики його реалізації.

Перші школи у світовій цивілізації.

Найдавніші в історії людської цивілізації школи з'явилися за 7 тис. років до н. е. на території сучасної Мексики. Вони отримали назву піктографічних. У той час там проживали племена інків та майя. Зважаючи на це, в окремих дослідженнях цей період відомий під назвою культури майя. Дещо пізніше перші школи з'являються у країнах Сходу: Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Індії, Китаю, Шумерії.

Приблизно у IV тисячолітті до н. е. утворюється рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. У ній започатковують свою роботу два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма). У перших вивчали читання, письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ. Школи ці відкривалися при храмах і називалися ратессеит. Термін навчання сягав 10 років, оскільки тривалого часу потребувало оволодіння чаклунством, магією, народною медициною. У других школах готували майбутніх державних чиновників Єгипту, тому навчання тут було більш світським.

Школи у Шумерії (рабовласницька держава на території між річками Тигр і Євфрат) з'явилися у середині III тисячоліття до н. е. Вони готували писарів (система письма нараховувала до 600 знаків). Шумери писали на мокрих глиняних табличках, тому учнів називали "синами будинку глиняних табличок", а вчителя "батьком" цього будинку. У цих школах, окрім письма, вивчали математику, географію, ботаніку, зоологію, граматику, літературу. Навчання було тривалим і платним, тому навчалися лише діти знаті.

У Китаї писемність виникла в II тис. до н. е. Перші школи з'явилися на початку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). Вони називалися Сян, Сюй, Сюс. Недарма на вітчизняних теренах побутує термін "китайська грамота". Виявляється, що 10 років учні витрачали на те, щоб лише навчитися читати й писати, оскільки для цього потрібно було завчити 3-4 тисячі знаків. Окрім цього, в школах вивчали етикет, лічбу, музику, стрільбу з лука, керування колісницею, мистецтво "Лю-і". Загалом навчалися в школах 15 років. Для підготовки чиновників відкривалися спеціалізовані навчальні заклади: юридичні, математичні, медичні, художні.

Власну приватну школу близько 551-479 р. до н. е. відкрив у Китаї відомий філософ Конфуцій. Свою філософську мудрість він передав більш як 3 тисячам своїх учнів.

В Індії у III тис. до н. е. виховання мало кастовий характер. Навчання було доступним лише для вихідців двох вищих станів брахманів (служителів Бога) і кшатріїв (шляхетської і військової каст). У школі брахманів готували священнослужителів, які все життя вивчали священні книги -Веди. У школі кшатріїв опановували математику, музику, поетику, етику, танці, гімнастичні вправи, їзду верхи, володіння зброєю.