Педагогіка - Пальчевський С.С. - Дидактичний принцип свідомості та активності учнів в навчанні.

Нерідко називали і продовжують називати провідним (Г.І.Щукіна, М.МФіцула та ін.). Виник він і розвивався як протидія догматизму і пасивній ролі учня у процесі навчання. Різнобій у його трактуванні призвів до однобокого і неправильного розуміння цього принципу, тим паче у такому поєднанні понять, як це має місце у назві. У вітчизняній педагогіці досить поширеним стало твердження, згідно з яким успішному засвоєнню знань, умінь і навичок на уроці, активності учнів сприяє роз'яснення вчителем мети, цілей, завдань навчання і глибоке усвідомлення їх учнями. Учителі старшого покоління пам'ятають ті часи, коли за обов'язкове вважалося перед початком уроку записувати на класній дошці цілі та завдання уроку. В категоричності такого підходу у свій час сумнівався В.О.Сухомлинський. ,Чому мої діти так легко запам'ятовували букви, навчилися читати і писати? - запитував він своїх читачів. - Тому, що перед ними не ставили цілі зробити це. Тому, що кожна буква для дитини була втіленням яскравого образу, який викликав почуття захоплення. Якби я кожний день давав дітям-дошкільникам ,порцію знань" - показував букву і вимагав запам'ятати її, нічого б не вийшло. Це, звичайно, не означає, що треба ховати від дитини ціль. Учити потрібно так, щоб діти не думали про ціль - це полегшує розумову працю" (Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям, -K.t 1989. - С 105).

Якщо розуміти цей принцип як керівництво до використання у процесі навчального пізнання лише чинників свідомості, то це суперечило б природі людського пізнання, для якого характерна синергія свідомого-парасвідомого, у той час, коли таке розуміння розділяло б їх "китайською стіною". Якщо ж пов'язувати його із формуванням свідомої мотивації у ставленні до навчання, тоді втрачається "коріння" останньої, яке, згідно з прийнятими у філософії сучасної освіти уявленнями, лежить у тій "живій інтенції" учня, суть якої неможливо розкрити ".. .логічними формами пізнання або мовою", оскільки вона є ".. .неусвідомленою спрямованістю мислення, намірами життєдіяльності" (Путай B.C.. Філософія сучасної освіти. - К., 1995. - С 91). До того ж не слід забувати, що одним із головних завдань школи є виховання у підростаючої людини здатності до індивідуальної творчості, якої настійливо вимагає життя на кожному кроці, примхами долі пропонуючи людині серію її особистісних унікальних проблем та ситуацій. А загальноприйнятої методології розвитку творчої особистості не створено до сьогодні, оскільки суть будь-якого виду творчості зводиться до розвитку творчої інтуїції, яка, згідно з Ейнштейном, є "нелогічною і нераціональною формою мислення", механізми якої не можна розкрити в якихось раціональних її формах, хоч А.Г.Спіркін і вважає, що вона є начебто "згорнутою логікою мислення".

Оскільки наукою давно доведений діалектичний взаємозв'язок між свідомим та парасвідомим, невіддільність їх одне від одного, то це примушувало дидактія час від часу вносити певні корективи у розуміння цього принципу. Наприклад, Г.І.Щукіна, називаючи принцип свідомості та активності провідним у той же ж час зауважувала: "Принцип свідомості та активності вимагає глибокого проникнення вчителя у внутрішні процеси розуміння і осмислення учнями всієї складної системи зв'язків у пізнанні" (Щукина Г.И. Педагогика школы. - М., 1977. - С. 196). Зрозуміло, що така система зв'язків аж ніяк не могла бути осторонь процесів парасвідомості.

Дещо пізніше А.М.Алексюк, коментуючи згаданий принцип, зауважує: "Знання стають дійовою силою у житті й пращ лише тоді, коли вони засвоюються не механічно, а свідомо... Разом із тим сучасні наукові дослідження і педагогічна практика підтверджують правомірність розгляду свідомості у єдності з підсвідомим, коли останнє виступає помічником свідомого (наприклад, сугестопедія і релаксопедія у навчанні" (Педагогіка / За ред. А.М.Алексюка. - К., 1985. - С. 110). Справді, сугестопедичні дослідження, проведені під керівництвом болгарського професора Г.К.Лозанова в НДІ сугестології у м, Софії (Болгарія), підтверджують високу дидактичну ефективність гармонійного поєднання двох чинників впливу в навчанні школярів. Мало того, що навчальний матеріал засвоюється значно швидше і міцніше, а й завдяки ефекту приємності таке навчання справляє благотворний вплив на здоров'я не лише учнів, а й учителя. Чи не є це результатом того, що нарешті долається штучне протиставлення двох чинників і процес навчального пізнання повертається до його природовідповідних основ? Зрозуміло, що подібне розуміння аж ніяк не спрямоване на приниження ролі глибокого усвідомлення мети пізнавальної діяльності та свідомої активізації учнівських зусиль для її здійснення.

Як звертав на це увагу А.Маслоу, світ підсвідомого впродовж тривалого часу ототожнювався з чимось поганим і злим. Але в той же час, він -"житло" наших інтуїції, без яких не було б творчих проривів людства.