Увесь сенс життя, вважав французький письменник Еміль Золя, полягає в безконечному завоюванні невідомого, у вічних зусиллях пізнати більше. Тих, кому вдавалося досягати на цьому шляху значних успіхів, називали геніями, які від звичайних людей, на думку вченого-фізіолога І.П.Павлова, відрізняються тим, що володіють вищою здатністю концентрувати увагу на тому предметі, який вивчають. До того ж така концентрація приносить їм відчуття повноти життя і дає право, згідно з Жуль Верном, заявити: "Робота - це моя життєва функція. Коли я не працюю, то не відчуваю у собі ніякого життя".
Однак на такий рівень виходять не всі, оскільки він потребує внутрішньо інтенційної узгодженості не лише в індивідуальній творчості, а й у пізнанні світу та самого себе в ньому. Така захопленість виступає своєрідним образом ідеального результату будь-якої діяльності й особливо навчально-пізнавальної. Шлях до такого результату в педагогіці шукають здавна. Намагання спростити його, оптимізувати, щоб отримати можливість використовувати щоденно в масовій навчально-освітній практиці, покликало до життя технологізацію навчальної праці.
Слово "технологія" (гр. techne - майстерність, мистецтво і logos-наука, вчення) у буквальному перекладі означає "вчення про майстерність". Раніше цей термін пов'язували лише з виробничою сферою, оскільки технологія передбачала ефективність та масовість виготовлення однотипного продукту. Зв'язок його з педагогікою викликав тривалі дискусії, у результаті якої з'явилася ціла "мозаїка" доволі загальних різнотипних визначень. Намагаючись прийти до чогось єдиного, Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США опублікувала таке "офіційне" визначення:, Дедагогічна технологія є комплексний, інтегративний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що стосується всіх аспектів засвоєння знань". Однак через свою всезагальність воно згодом отримало низку суттєвих уточнень. Наприклад, у глосарії термінів за технологією освіти зазначено, що "... у первісному розумінні педагогічна технологія означає використання з педагогічною метою засобів, породжених революцією в галузі комунікацій, таких як аудіовізуальні засоби, телебачення, комп'ютери й інші види "жорстких" і "м'яких" засобів. У новому ж і ширшому розумінні це - систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхам обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти" (Париж, ЮНЕСКО, /986, С. 43).
Однак як у зарубіжній, так і вітчизняній педагогіці останнім часом з'явилася ціла низка нових визначень. В усіх них є чимало спільного. Наприклад, алгоритмізація дій учителя та учня, їхня оптимізація, обґрунтованість кожного етапу роботи, наявність оперативного зворотного зв'язку, що дозволяє в міру необхідності розгортати процеси коректування, проектованість, цілісність, системність.
У той час, коли педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики, - електронні й нові інформаційні технології, поліграфічні тощо, то технологія навчання, на думку О.М.Пєхоти, відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах визначеного предмета, теми, питання й у межах цієї технології, яка може бути близькою до окремої методики і яку ще можна було б назвати дидактичною технологією. З огляду на це навчальну діяльність педагогів-новаторів можна зарахувати до персоніфікованих технологій, тиражувати які проблематично.
Зміст технології розвивального навчання в молодших класах.
Зміст технології системно-розвивального навчання в середніх та старших класах.
Рекомендована література з проблем розвивального навчання.
Технологи модульно-рейтингового навчання.
Варіант 1.
Варіант 2.
Варіант 3.
Варіант 4.
Технологія проектного навчання.