Педагогіка - Пальчевський С.С. - Вихідні основи класифікації методів виховання та самовиховання автентичної спрямованості особистості як складно організованої унікальної нестабільної системи.

Така класифікація можлива лише за умови системного підходу до розгляду процесів виховання та самовиховання як взаємопов'язаної системної цілісності. Ця цілісність передбачає, згідно з методом "системної призми" І.В.Малафіїка, таке: 1) визначення її призначення (функцій) як системи; 2) виявлення у ній системотворчого чинника; 3) виділення її елементів; 4) визначення рівня ієрархії системи "процес виховання та самовиховання", тобто зв'язків координації та субординації; 5) розробку елементарної структури цієї системи і приведення у взаємодію її елементів; 6) появу системної (емерджентної) системи, яка здатна створювати "ефект снігового валу".

Якщо розглядати взаємозв'язані системи "виховання та самовиховання", то основні характеристики цієї системи матимуть такий вигляд:

1) Функції - життєорганізуюча, автентично спрямовуюча, духовно-формуюча, розвивальна.

2) Системоутворювальний чинник - уявний автентично забарвлений образ "Я - ідеальний".

3) Елементи системи - відповідні автентичному спрямуванню підростаючої людини внутрішні якості, які формуються у межах основних напрямів виховання та самовиховання.

4) Зв'язки координації та субординації: - підпорядкування підсистеми "самовиховання", з одного боку, внутрішньоінтенційній спрямованості особистості, а з іншого боку, вимогам суспільства з паралельним підпорядкуванням підсистеми "виховання" системі розвитку особистості згідно із закладеними у ній потенціалами.

5) Структура системи " процес виховання та самовиховання ": визначається, виходячи з розуміння її, тотожного розумінню системи "процес навчання", складовими якої є взаємозв'язані діяльності вчителя та учня: викладання й учіння. Так само у системі "процес виховання та самовиховання" виховна діяльність педагога зумовлюватиме відповідні їй процеси самовиховання. Відмінним тут залишається лише те, що виховний вплив наставника на вихованця визначатиметься закономірностями розвитку самого вихованця як складно організованої системи і виводитиметься з них. Таким чином, складовими системи "процес виховання та самовиховання" виступатимуть такі взаємозв'язані діяльності педагога та учня:

а) спостереження - самоспостереження;

6) діагностика внутрішньоінтенційної спрямованості - самовизначення спрямованості;

в) визначення задатків та здібностей - самовизначення задатків та здібностей;

г) аналіз досягнутого рівня відповідного віку вихованця глобальної зрілості у підготовці до акме-періоду життя - самоаналіз учнем цього рівня;

д) проектування на основі отриманих результатів аналізу вихідних напрямів життєвого сценарію вихованця - первинна "примірка" вихованцем найзагальніших життєвих сценаріїв;

е) планування та допомога у створенні ситуацій успіху учня в первинних референтних групах - самооцінка та самоаналіз рівня претензій та реальних успіхів;

є) оцінка вчителем на основі досягнутих вихованцем первинних успіхів, можливостей побудови перспективних ліній розвитку його автентичної спрямованості - бачення учнем себе у вибраному напрямі діяльності на основі зіставлення перших кроків, зроблених у напрямі до самого себе "справжнього", з імпресуючими моментами раннього дитинства та дошкілля;

ж) з появою впевненості у несуперечливому внутрішньоінтенційній спрямованості вихованця виборі напряму його автентичного руху розпочинається розгортання на основі чергових ситуацій успіху в чергових референтних групах програми формування рефлексу цілі та відповідного йому рефлексу свободи - самостимулювання, самоконтроль, самообмеження вихованця;

з) десугестування негативних сугестивних комплексів учня та соціально напластованих уявлень про межі можливостей - автосугестія, самопідбадьорення, самосхвалення;

и) спостереження за появою ознак формування рефлексу цілі та відповідного йому рефлексу свободи, створення ситуацій для схвалення та поваги до вихованця - самосхвалення та самоповага як здобута цінність, яку необхідно виправдовувати подальшим рухом до самого себе.

6) Поява реальних успіхів у відповідній референтній групі як результату дії системи "виховання та самовиховання"; визначення на основі цього результату нових шляхів автентичного руху та вимог, які він висуває до особистості вихованця. Паралельний самоаналіз та самонакази вихованця.

Однак поряд із особистісно орієнтованими процесами виховання та самовиховання виховнику необхідно потурбуватися, щоб завдяки участі вихованця у колективних формах виховання та у реальному житті класу, школи, мікрорайону, міста у нього вибудовувалася власна так звана екопсихологічна система, яка згідно з Г.О.Глотовою, є своєрідним внутрішнім "психологічним домом ", усі компоненти якого перебувають у тісному взємозв'язку, забезпечуючи людині стабільність її існування. В її основі, на нашу думку, повинна лежати насамперед система жит-тєорганізуючих загальнолюдських цінностей, які спрямовують людину до добра, любові, справедливості, краси, істинності, досконалості в їхньому абсолютному вираженні. Прийняття підростаючою людиною цих цінностей повинно стати вихідною основою для розв'язання головної суперечності педагогічного процесу - суперечності між власноособистісним "хочу" і загальносуспільним "треба", гармонізації їх. Однак, якщо зважати на те, що згідно з акмеологічними дослідженнями у зрілі роки життя із 100 представників певної професії реалізують себе як професіонали високого класу лише 5, то можна зробити висновок, що загальносуспільне "треба" зацікавлене у розвитку власноособистісного "хочу" за умови, коли останнє найповнішим чином реалізується у сприйнятливих та корисних для суспільства видах діяльності.

Найповніша самореалізація та самоактуалізація особистості потребує: 1) формування у роки її ранньої юності найзагальніших уявлень про стратегіальну життєорганізацію особистості; 2) формування відповідних сугестивних комплексів, які б сприяли налаштуванню на можливу найповнішу самореалізацію згідно з внутрішньо закладеними потенціалами особистості.