Функціонування підприємств на засадах комерційного розрахунку призводить до того, що прибуток виступає в якості не тільки головного результату фінансово-господарської діяльності, а й джерела задоволення різноманітних потреб як самого підприємства, так і суспільства в цілому. Прибуток - важливе джерело розширення виробництва та забезпечення інших внутрішньогосподарських потреб.
Постійно зростає роль прибутку у формуванні бюджетних, позабюджетних і благодійних фондів.
В умовах ринку, коли прибуток визнається метою діяльності підприємства, важливим завданням стає розробка економічно обґрунтованої системи його розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб в системі розподілу прибутку органічно поєднувалися інтереси суб'єктів господарювання, суспільства в цілому і конкретних працівників. Реалізація цієї вимоги обумовлюються основними принципами розподілу прибутку:
o першочергове виконання фінансових зобов'язань перед суспільством в цілому (в особі держави);
o максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворення;
o використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих та на соціально-культурні потреби.
Господарським Кодексом України встановлено, що кожен суб'єкт господарювання має право самостійно розпоряджатися прибутком у відповідності до законодавства, укладеними договорами і статутом підприємства. Єдине, чим держава регламентує дії підприємства - це податки з супутніми їм пільгами і санкціями.
Податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, що на підставі закону (або акта органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня і виступає як обов'язковий, безумовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний грошовий платіж. Держава встановлює послідовність сплати податків та зборів господарюючим суб'єктам: спочатку сплачуються непрямі податки (податок на додану вартість, акцизний податок); потім - майнові податки (плата за землю, податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, збір за першу реєстрацію транспортного засобу та інші) і мита, і нарешті - інші податки, головним серед яких є податок на прибуток. Після обов'язкових розрахунків з державою (бюджетом) у підприємства залишається частина прибутку, що за звичай, називають чистим прибутком. Останній є власністю підприємства і використовується за такими напрямами: виплата дивідендів, поповнення статутного та резервного фондів, інші цілі.
При розподілі прибутку та визначені напрямів його використання, перш за все враховується ринкова кон'юнктура, яка може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства. У відповідності з цим визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначені для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.д. Частина прибутку використовується на сплату відсотків за кредитними інвестиціями.
Важливе місце в системі розподілу прибутку займають сьогодні ті напрямки його використання, які пов'язані з формуванням заохочувальних фондів, призначених для стимулювання кращих результатів роботи трудових колективів. Ця частина прибутку використовується для преміювання робітників і службовців, виплати різних винагород, надання одноразової допомоги і т. п.
Частина прибутку відраховується на благодійні цілі, йде на підтримку колективів, організацію виставок і т. п. Отже, прибуток підприємства - це основний фактор його економічного та соціального розвитку.
Практика діяльності підприємств в умовах жорсткої конкуренції в країнах розвиненої ринкової економіки виробила свої, відмінні від вітчизняних, (нетрадиційні) підходи до визначення результатів діяльності підприємств та їх аналітичного використання.
З точки зору західної економічної науки існує два підходи до визначення результату діяльності підприємства економічний та бухгалтерський підхід.
Економічний підхід до аналізу прибутку пов'язаний з можливістю отримувати фірмою альтернативний (неявний) прибуток. Мета такого аналізу - виявити доцільність подальших капіталовкладень (інвестицій) в дане підприємство та у разі необхідності, забезпечити перепрофілювання виробництва.
До економічних показників даного напряму відносять: нормальний прибуток, економічний прибуток.
Введення в науковий оборот показників нормального і економічного прибутку надає можливість для підприємства визначати ефективність своєї діяльності не тільки відносно стратегічних конкурентів, а й відносно всіх інших суб'єктів господарської діяльності та економіки загалом.
Нормальний прибуток - це мінімальний дохід, що робить перебування підприємця у певній галузі, у певному виробництві економічно доцільним. Він має відшкодувати витрати нервової та розумової енергії для виконання підприємницьких функцій, тобто винагородити особистий ресурс здатності до підприємництва, а також відшкодувати винагороду у формі заробітної плати та процента на вкладений капітал. Фактично, нормальний прибуток - це неявні, альтернативні витрати підприємства.
Під нормальним прибутком (або альтернативною вартістю капіталу) розуміють мінімальну плату (дохід), якою мають винагороджувати за підприємницькі здібності, щоб стимулювати їх використання у практичній діяльності конкретного підприємства. Він можливий у ситуації, коли загальна виручка (дохід) підприємця дорівнює загальним витратам підприємства, обчисленим з урахуванням втрачених можливостей для всіх використовуваних ресурсів. Таким чином, нормальний прибуток втримує підприємця у полі його діяльності та забезпечує раціональне прийняття фінансово-господарських рішень. Так, інвестування підприємця у виробництво будуть доцільними тільки у випадку, коли величина нормального прибутку буде менше або дорівнювати значенню чистого прибутку.
Значення нормального прибутку є вирішальним критерієм у визначенні реальної прибутковості підприємства, фірми, оскільки визначає величину економічного прибутку.
Економічний прибуток - є різницею між сукупними доходами і сукупними економічними витратами, що включають альтернативні витрати розподілу капіталу власника за певний період.
Економічний прибуток не включається у витрати, оскільки - це дохід отриманий зверх нормального прибутку, необхідного для збереження зацікавленості підприємця у обраній сфері діяльності.
Саме економічний, а не бухгалтерський прибуток є критерієм оцінки діяльності фірми в умовах конкуренції.
Чим вищий економічний прибуток, тим ефективніше розпоряджається фірма (підприємство) своїми обмеженими ресурсами.
Таким чином, економічний прибуток відрізняється від бухгалтерського на величину нормального прибутку.
Величина економічного прибутку може приймати позитивне значення (у разі, коли бухгалтерський прибуток перевищує нормальний), від'ємне значення (у разі, коли бухгалтерський прибуток менший за нормальний) та нульове (у разі рівності бухгалтерського та нормального прибутку).
Позитивне значення економічного прибутку свідчить на користь обраного напряму розвитку фірми (підприємства), рентабельності вкладеного капіталу, перспективності інвестицій, тощо.
Від'ємне значення - сигналізує про необхідність скорочення виробництва та інвестицій, зміні напрямку діяльності або навіть закритті. По суті така ситуація означає, що фірма розбазарює ресурси та нехтує метою максимізації прибутку. Таке явище для раціонального суб'єкта ринкової економіки неможливе.
Нульовий економічний прибуток свідчить про рівність величин нормального та бухгалтерського, а це означає, що альтернативне застосування ресурсів не принесе фірмі більше прибутку, а ніж вона отримує.
Джерело економічного прибутку економісти пояснюють по різному. Головним чином пояснення зводяться до того, що деякі підприємці, діючи у динамічній і невизначеній економічній ситуації, можуть використати її на свою користь. Це можливо або при успішних інноваціях (капіталовкладеннях у нові технології), або при тимчасовому захопленні монопольних позицій у галузі. Зрозуміло, що перевищення (надлишок) над нормальним прибутком здобувається підприємцем нелегко і ґрунтується на правильній оцінці результатів своєї фінансово-господарської діяльності, раціональному та своєчасному прийнятті ефективних управлінських рішень, пошуку резервів збільшення прибутковості, рентабельності та платоспроможності підприємства.
Бухгалтерський підхід спирається на показники реально отриманих результатів, підтверджених бухгалтерською (фінансовою) звітністю підприємства та визначених відповідно вимог законодавства. Це вже визначені показники валового та чистого прибутку.
Характеристика витрат за певними кваліфікаційними ознаками
3. Основи аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств. Методи та прийоми фінансового аналізу
Прийоми фінансового аналізу
4. Оцінка фінансового стану підприємств. Показники фінансового стану підприємства та їх розрахунок
Аналіз прибутковості (рентабельності) підприємства
Аналіз ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства
Тема 2. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ОБ'ЄКТИ ТА ПРИНЦИПИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
1. Господарський облік його види та вимірники. Користувачі облікової інформації
2. Предмет, мета та завдання бухгалтерського обліку