Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. - 1.3.4 Логіка педагогічного дослідження

Під логікою педагогічного дослідження розуміють послідовність і взаємозв'язок складових елементів дослідної роботи.

1. Науково-дослідну роботу завжди починають з вибору об'єктного простору дослідження. Вибір об'єктного простору визначається такими об'єктивними факторами, як актуальність, новизна і перспективність, а також суб'єктивними чинниками: освітою, життєвим досвідом, нахилами, інтересами, здібностями, складом розуму дослідника, характером його професійної діяльності тощо'. Вибір об'єктного простору зумовлює визначення дослідної проблеми і теми дослідження. При цьому тема містити проблему.

Проблема — це складне теоретичне чи практичне питання, що потребує спеціального вивчення і позитивного розв'язання, тобто це те, що не відомо в науці. Проблема — це місточок між відомим і невідомим, "знання про незнання", тобто суперечлива ситуація, яка має вигляд протилежних позицій під час пояснення будь-яких явищ, об'єктів, процесів, що потребує адекватної теорії для її конструктивного вирішення. На відміну від відповіді на запитання, вирішення проблеми не міститься в науковому знанні, що вже існує, і тому не може бути здобуте шляхом простого перетворення наявної наукової інформації.

Сутність проблеми — суперечності між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, між науковими теоріями, що конкурують. Наукова проблема не висувається довільно, а є результатом глибокого вивчення дослідником стану практики та наукової літератури, відбиває суперечності процесу пізнання на певному етапі розвитку. Джерелом проблеми є утруднення, конфлікти, "вузькі місця", що виникають у реальній практиці. Тому виникає потреба в усуненні їх, що найчастіше відображено в практичних завданнях. Для переходу від практичного завдання до наукової проблеми необхідно:

• визначити, яких наукових знань бракує для вирішення наявного практичного завдання;

• визначити, чи є ці необхідні знання в науці.

Крім того, дослідник зобов'язаний виявити вихідні положення визначеної наукової проблеми (теоретичні та практичні передумови), довести, що у нього є "поле" самостійного пошуку, що наука накопичила необхідні наукові знання та засоби, щоб цей пошук дав позитивні результати.

Під час вибору та обґрунтування проблеми дослідження необхідно враховувати такі моменти:

• суперечливість проблеми, оскільки в процесі вивчення будь-якого феномену, що набув відображення в теорії наукового знання, завжди є елементи старого й нового, тому потрібно чітко визначити, що саме з уже дослідженого має цінність для нового, що підлягає оновленню, зміні, спростуванню, запереченню;

істинність проблеми, тому що необхідно обґрунтувати, чи справді питання, які підлягають вивченню, є невідомими для науки, чи відповідає істині основне трактування визначеної проблеми, чи справді ця проблема є цінною для педагогічної теорії і практики;

місце досліджуваної проблеми в науці, оскільки не можна припускати перебільшення ролі того чи іншого питання в наявній теорії наукового знання;

зіставлення історичного та логічного, тому що необхідно обґрунтувати, що визначена проблема — результат закономірного розвитку педагогічної науки, відповідь на актуальні замовлення практики виховання й навчання. Отже, дослідник має спиратися на те, що вже відомо в науці;

виокремлення головного напряму дослідження, оскільки в будь-якому дослідженні має бути провідна ідея, що є стрижнем авторської концепції; тому актуальність проблеми передусім слід обґрунтовувати саме з позицій провідної ідеї дослідження.

Під час обґрунтування актуальності проблеми дослідник має право на творчий підхід. Але в різній послідовності звичайно висвітлюють такі аспекти:

соціальна аргументація педагогічної проблеми (які нові соціальні умови та передумови визначають актуальність досліджуваного педагогічного феномену, висвітлення означеної проблеми в офіційних документах: законах держави, національних державних програмах тощо);

Загальнонаукова аргументація цієї проблеми (філософські посилання, обґрунтування проблеми з позицій сучасної педагогічної та психологічної думки, інших наук про людину);

історико-аналітичне обґрунтування проблеми з позиції розвитку педагогічної думки в минулому і тепер (коли і як означена проблема тлумачилася раніше, чому на сьогодні вона є актуальною, з вирішенням яких наукових проблем пов'язана тема дослідження, що вивчено недостатньо і т. ін.);

обґрунтування проблеми з погляду педагогічної практики (чому ця проблема привертає увагу педагогів-практиків, які утруднення виникають у них під час вирішення практичних завдань, які спостерігаються недоліки та помилки в їхній педагогічній праці, які є досягнення, що потрібно проаналізувати, який передовий педагогічний досвід слід узагальнити).

Обґрунтування проблеми дослідження не є самоціллю. Це потрібно перш за все самому досліднику, бо сприяє свідомому та всебічному розгляду й осмисленню ним усіх сторін досліджуваного явища, спонукає зважити наукову та практичну значущість проблеми дослідження, переконатися в ній, відчути відповідальність за якість виконання самої експериментально-дослідної роботи та її прикінцевих результатів.

2. Суперечності, що містяться в проблемі, мають прямо або побічно набути своє відображення у формулюванні теми дослідження. Тема дослідження, у свою чергу, має одноразово фіксувати як певний етап уточнення, так і локалізацію (обмеження рамок) проблеми. Під час вибору теми дослідження доцільно використовувати алгоритм розумової діяльності як відповіді на такі запитання:

в якій із галузей педагогічної науки найбільший пізнавальний інтерес (історія педагогіки, дидактика, школознавство, теорія і методика професійної освіти, педагогічний менеджмент, теорія і методика виховної роботи тощо);

який аспект педагогічної дійсності можна краще дослідити (педагогічну працю вчителів, навчально-пізнавальну діяльність учнів, виховну роботу школи тощо);

що найбільше цікавить у педагогічному процесі (структура і сутність його компонентів чи зв'язки між ними);

що можна найкраще зрозуміти та дослідити (діяльність та поведінку педагогічних працівників чи вихованців);

• який вік респондентів підлягає дослідженню;

• яка виховна чи дидактична проблема для цього віку досліджуваних у подальшому видається найбільш важливою з позицій особистого педагогічного досвіду;

• які завдання можна реально вирішити.

Темами фундаментальних наукових праць (монографії, докторські дисертації) мають бути суттєві наукові проблеми. В інших видах наукових праць теми мають бути конкретнішими, відповідати певним етапам та умовам педагогічного процесу чи бути пов'язаними з розв'язанням певних аспектів загальних проблем. Для дослідників-початківців особливо корисним є окреслення теми дослідження межами конкретного об'єкта педагогічної дійсності.

Об'єкт дослідження — це процес або явище педагогічної дійсності, що протистоїть дослідникові як суб'єкту в його пізнавальній діяльності, породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Об'єкт дослідження завжди є чимось реально існуючим. Це будь-яка сукупність властивостей чи відношень педагогічної дійсності, що існують об'єктивно, тобто незалежно від суб'єкта пізнання, але відображуються ним.

Предмет дослідження — це частина об'єкта, тобто те, що безпосередньо та ґрунтовно вивчається з певною метою (формування якості особистості; його взаємодія з іншими якостями; характеристика процесу, явища; виявлення сутності, умов, тенденцій, зовнішніх і внутрішніх передумов виховання чи навчання особистості визначеного віку у визначеній сфері).

Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та частина, яка є предметом дослідження. Але на відміну від об'єкта предмет дослідження становить те, що відшукується, визначається. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет дослідження визначає тему науково-педагогічної праці, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

До предмета дослідження слід включати тільки ті елементи, зв'язки, відношення об'єкта, які підлягають вивченню в означеній науковій роботі. Визначення предмета означає виявлення певного "ракурсу" його розгляду, конкретного обмеження рамок пошуку, а також висвітлення пропозиції автора щодо найбільш суттєвих відносно поставленої проблеми зв'язків, їх об'єднання в єдину систему. Тому предмет має охоплювати напрям, найважливіші завдання дослідження, вірогідність їх вирішення за допомогою відповідних пізнавальних засобів та методів.

5. Мета дослідження — це ідеальне, мислене передбачення кінцевого результату науково-дослідної роботи, тобто те, для чого вивчається предмет дослідження (розробка наукових основ виховання й навчання, одержання нової наукової інформації з теми дослідження, аналіз результатів практики, виявлення шляхів і засобів виховання тощо). Мета дослідження визначається загальним станом науки, необхідністю розвитку педагогічної теорії. Під час визначення мети дослідження необхідно чітко відповісти на такі запитання:

У чому полягає сутність досліджуваної проблеми?

Чи є в науці пояснення сутності досліджуваного явища чи процесу, яке воно, у чому полягають його сильні та слабкі сторони?

На що саме потрібно дати аргументовану відповідь?

Чи можна під час дослідження здобути необхідні наукові факти для висвітлення сутності досліджуваної проблеми?

Як наслідок виокремлюють основну прогалину в теорії питання, дослідження якого і стає метою дослідної роботи.

6. Завдання дослідження — це те, що необхідно виконати за допомогою засобів теоретичного чи емпіричного мислення (порівняння, класифікація, конкретизація). Завдання конкретизують мету з урахуванням предмета, особливостей досліджуваної наукової проблеми. Завдання дослідження випливають не тільки з мети, а й зі специфіки умов дослідницької роботи, можливостей дослідника, вимог педагогічної практики. Єдиного стандарту у формулюванні завдань педагогічного дослідження бути не може, але найчастіше виділяють три-чотири завдання дослідження. При цьому перше завдання спрямоване на виявлення сутності, природи, структури, закономірностей функціонування та розвитку феномену, що вивчається. Друге завдання передбачає розкриття загальних способів перетворення об'єкта, вибудовування його моделей. Третє завдання спрямоване на створення, розробку конкретних освітніх технологій чи методик педагогічної дії, практичних рекомендацій. Четверте завдання — на експериментальну перевірку їх ефективності.

7. Вихідна концепція дослідження — це сукупність теоретичних положень, якими керується дослідник протягом науково-експериментальної роботи. Опорні позиції дослідника — результат глибокого аналізу стану педагогічної науки, вичленовування в науковій літературі найбільш важливих загальних ідей, положень і рекомендацій. Вихідна концепція допомагає з'ясувати, що в педагогічній науці точно відомо, усіма визнано, а з яких питань немає єдиного погляду, що вивчено слабко, на які запитання в науці не знайдено відповідей. Це важливо як для уточнення мети та завдань дослідження, так і для розробки логіки теоретико-експериментальної роботи.

8. Поставивши завдання та намітивши способи їх розв'язання, визначивши вихідні концептуальні ідеї, дослідник повинен здійснити "прорив" у недосліджену галузь, передбачити кінцевий результат, визначити в основних рисах підсумок дослідницької роботи. Усі наступні логічні етапи становитимуть щаблі руху до цього передбачуваного результату, його перевірку, уточнення та конкретизацію. Формою такого передбачення є наукова гіпотеза. Наукова гіпотеза — це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату вирішення означеної проблеми, націлене на пояснення будь-яких явищ (наприклад, про те, як буде протікати досліджуваний процес, явище: що буде відбуватися з дитиною або якістю, яку потрібно сформувати, від чого залежить хід процесу і т. ін.). Гіпотеза — це своєрідне мислене дослідження, здійснюване дослідником перед початком самого дослідження.

Наукова гіпотеза, на відміну від робочої гіпотези як тимчасового передбачення для систематизації наявного фактичного матеріалу, висувається, коли накопичено значний фактичний матеріал і з'являється можливість висвітлити "проект" рішення, сформулювати положення, яке з певними уточненнями може перетворитися в наукову теорію. Наукова гіпотеза має відповідати таким критеріям: відповідності фактам, можливості перевірити, застосовності до більш широкого кола явищ, можливої простоти. За характером вона може бути висуненням принципово нового положення чи модифікацією відомих законів і закономірностей, виходячи з припущення про те, що деякі закони діють у галузях, де їх дію ще не визначено. За логічною структурою наукова гіпотеза може мати лінійний (коли висувається та перевіряється якесь одне положення) чи розгалужений характер (коли необхідна перевірка кількох припущень).

Якщо гіпотеза дослідження містить припущення про зв'язки між педагогічними впливами, змістом, організаційними формами і результатами навчання чи виховання, але не розкриває особливостей самих механізмів цих впливів, то вона має емпіричний характер. Для того щоб мати теоретичний характер, гіпотеза повинна містити припущення про механізм зв'язків, що досліджуються, а також про внутрішні закономірності їх.

Висуненням гіпотези закінчується та частина дослідження, логіка якої визначається загальними вимогами до наукового пошуку. Спеціальних правил, в якій послідовності здійснювати другий етап дослідження — розвиток та перевірку гіпотези, немає. Слід назвати тільки деякі загальні принципи вибудовування цієї частини дослідження. Від зазначеного гіпотезою результату дослідник має в розумовому плані повернутися назад, уявляючи, які знання необхідні йому, щоб здобути очікуваний результат. При цьому виявляють, яку частину знань можна знайти в "готовому" вигляді, а яку треба відшукувати. Потім намічають дослідницькі процедури та кроки, що забезпечують здобуття знань, яких бракувало. Так, здійснюючи рух від очікуваного результату до його передумов, дослідник визначає логічну послідовність етапів висуненої гіпотези. У результаті розробляється програма уточнення та перевірки гіпотези.

9. Після розробки програми експериментально-дослідної роботи намічають адекватні завданням кожного дослідницького кроку методи та процедури, що становлять специфічні інструменти здобуття істини. Під методами розуміють шляхи досягнення мети чи способи розв'язання завдань наукового дослідження. Поняття методів наукового дослідження охоплює і форми логічного мислення (індукція і дедукція, аналіз і синтез; порівняння, класифікація), і загальні моделі дослідницьких процедур, і способи (прийоми) виконання дослідницьких дій. Методика дослідження — сукупність методів, прийомів і способів, за допомогою яких буде вирішено завдання дослідження, перевірено наукову гіпотезу, здобуто достовірні наукові факти. Методика дослідження — це певна частина дослідної системи, що дає змогу здійснювати дослідницьку діяльність.

10. Здобуття й аналіз нових наукових фактів за допомогою розроблених методів дослідження — головний елемент педагогічного дослідження. Тут важливо вичленувати самостійно здобуті дослідником результати дослідження із загальних результатів виховання й навчання, установити залежність між змістом його власної дослідної роботи і зміною явищ педагогічної дійсності. При цьому важливо чітко диференціювати науковий факт і явище. Явище — це момент буття, частина об'єктивної реальності. Науковий факт — це одиниця знання, що відбиває суть вислову про явища та їх зв'язки, будучи результатом ідеалізації, припущення про те, що всі аналогічні явища і зв'язки, відношення мають той самий зміст. Педагогічний факт — це відображення, "вичерпування" явища, фіксування певних зв'язків та сторін явищ за допомогою понятійного апарату науки. Це багаторазово і достовірно зафіксовані зв'язки між явищами навчання та виховання.

Розробка наукової концепції, тобто виділення істотного, головного в одержаних результатах дослідження, формулювання висновків, ідей, усього, що називають педагогічною теорією. Тут доцільно подати коротку анотацію нових наукових положень, запропонованих дослідником особисто, необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше здобуто, удосконалено, набуло подальшого розвитку). Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої дослідником новизни.

Упровадження в практику результатів дослідження — важливий елемент на заключному етапі роботи. Тут розробляють конкретні методичні рекомендації, створюють навчальні чи методичні посібники, пропагують їх, чим забезпечується масове застосування педагогічних ідей дослідника.