Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. - 3.4. Сучасні технології — підґрунтя оновлення професійної підготовки вчителя

Результати проведеного аналізу тенденцій і закономірностей розвитку педагогічної інноватики свідчать про необхідність розгляду специфічного напряму, орієнтованого на дослідження технологічних процесів у системі освіти взагалі та в системі педагогічної освіти зокрема. Такий напрям отримав назву "тех-номатика"1.

Техноматика вивчатиме технологічні потреби освіти та розроблятиме шляхи, засоби і методи ефективного задоволення цих потреб. Цей напрям пов'язаний як з технологіями нововведень в освітній простір, так і з конкретними технологіями, які виконують основні функції: удосконалюючу, тобто модернізуючу, модифікуючу, таку, що раціоналізує традиційний педагогічний процес, трансформуючу, тобто таку, що радикально змінює традиційний процес, а також комплексну, або комбінаторну, яка поєднує елементи як удосконаленого, так і трансформованого педагогічного процесу.

Отже, техноматика є специфічним напрямом педагогічної інноватики, що вивчав удосконалення, трансформацію і комплексне оновлення традиційного педагогічного процесу за допомогою технологічних нововведень.

Технологічні нововведення реалізуються в процесах, що визначаються як сукупність послідовних дій, спрямованих на конкретний педагогічний результат. Такі процеси отримали назву технологічних.

Кожна галузь знань формується як наука лише за умови визначення специфічного предмета досліджень, отже, зробимо спробу його визначити. Першорядна увага зосереджена на проблемі використання міждисциплінарних знань властивих цьому науковому напряму, тому логічно сформувати універсальний предмет досліджень, що реалізовував би запити кожної галузі використовуваних наукових знань: філософії, педагогіки, психології, соціології та інформатики. Отже, техноматика інтегрує в собі сукупність знань, сформованих цими науками, які лежать в основі проектування, створення та застосування технологічних процесів в освіті.

Предметом техноматики як напряму педагогічної інноватики є технологічний процес, який охоплює широке коло сучасних проблем оновлення навчання, виховання, освіти, способів і засобів інформатизації, шляхів оновлення психологічного розвитку та соціалізації особистості.

Основні концептуальні завдання техноматики такі:

· системне вивчення інформації щодо технологічних потреб освіти як атрибута об'єктивного світу, що має теоретичне й практичне значення для сучасного періоду його розвитку;

· розробка методології застосування технологій в освіті та шляхів ефективного впровадження їх;

· розробка шляхів, методів і засобів раціонального використання технологій у системі освіти;

· системний аналіз технологічних процесів та прийомів в освіті з метою формування й узагальнення основних теоретичних положень ефективного використання їх.

· Розв'язання поставлених завдань техноматики потребує застосування певних методів наукових досліджень, які допоможуть відкрити об'єктивні закономірності технологічних процесів в освітньому просторі та свідомо і цілеспрямовано застосовувати вже відомі закони. Під організацією досліджень технологічних процесів слід розуміти взаємозв'язок складових елементів дослідної роботи.

Складові елементи дослідження технологічних процесів

такі:

об'єкт дослідження — це явища, факти, з яких складається технологічний процес у широкому розумінні;

предмет дослідження — це елемент дослідження, який включає характеристику технологічного процесу чи технологічного явища, формування якостей, виявлення сутності, умов, тенденцій, зовнішніх і внутрішніх передумов у сфері педагогічних технологій;

мета дослідження показує, для чого вивчається технологічний процес чи технологічне явище;

завдання дослідження конкретизують цілі з урахуванням предмета дослідження, наукової проблеми, що досліджується;

наукова гіпотеза — це передбачення того, як протікатиме досліджуваний технологічний процес чи технологічне явище в освітньому просторі;

методика дослідження — це перелік прийомів, засобів, за допомогою яких будуть розв'язані завдання дослідження, перевірена наукова гіпотеза, одержані достовірні наукові факти;

одержання та аналіз наукових фактів за допомогою розроблених методів дослідження, виділення головного в результаті дослідження, формування висновків;

втілення у практику результатів дослідження технологічних процесів та технологічних явищ.

Методологічну основу досліджень з пишань техноматики становлять такі підходи:

діяльнісний підхід, що вимагає вивчати технологічні процеси за логікою створення всіх основних компонентів діяльності від мети до її кінцевого результату;

антропологічний підхід полягає в осмисленні технологічного процесу крізь призму реалій розвитку особистості;

емпіричний підхід передбачає розгляд і вивчення технологічного процесу як на базі набутого власного досвіду, так і досвіду працівників освіти різних країн світу;

системно-структурний підхід полягає в регулюванні технологічного процесу з метою виявлення категоріальних, теоретичних та практичних компонентів, зв'язків і взаємозв'язків між ними;

аналітико-прогностичний підхід полягає в оцінці технологічного процесу, оновленні та аналітичному прогнозуванні виявлених закономірностей з метою управління.

Провідними методами досліджень технологічних процесів є:

· методи, спрямовані на створення теоретичних узагальнень, встановлення і формулювання закономірностей (аналіз, синтез, індукція і дедукція, логічні методи (метод схожості, відмінності, метод супутніх змін тощо));

· методи емпіричного дослідження, безпосередньо спрямовані на об'єкт, що вивчається (спостереження, анкетування, співбесіда, вивчення продуктів діяльності та досвіду, експеримент і дослідна перевірка тощо);

· методи математичного дослідження, зокрема статистичної обробки досліджуваного матеріалу та методи оцінювання.

Розглянемо різні функції техноматики. Вони полягають у дослідженні технологічних процесів, спрямованих на вдосконалення (модернізацію, модифікацію, раціоналізацію) освітнього процесу, трансформацію (радикальне або альтернативне оновлення) та комплексне (комбінаторне) його оновлення.

Удосконалення освітнього процесу трактують як дію, спрямовану на покращання традиційного процесу, на більш досконалу його реалізацію за рахунок модернізації, модифікації та раціоналізації.

Модернізацію розглядають як дію, спрямовану на зміни відповідно до сучасних вимог та смаків.

Модифікацію розглядають як дію, спрямовану на видозміну існуючого предмета чи явища, не торкаючись його сутності.

Раціоналізацію розглядають як організацію доцільної діяльності, спрямовану на вдосконалення, покращання, раціональні дії, тобто дії, які спираються на розум і логіку.

Альтернативне оновлення полягає в здійсненні освітнього процесу, який виключає можливість відтворення традиційного.

Комплексне (комбінаторне) оновлення розглядають як поєднання традиційних освітніх процесів із процесами, спрямованими на їх удосконалення (модернізація, модифікація, раціоналізація) та трансформацію.

Інакше тлумачить функції технологічних процесів російський дослідник Г.К. Селевко1. Він докладно розглядає сучасні освітні технології (майже 50 технологій) з боку використання їх можливостей для підвищення ефективності освітніх структур. Ним розглянуто узагальнену класифікацію технологій за п'ятьма основними напрямами: традиційне навчання, модернізуючи технології, альтернативні технології, технології розвивального навчання, технології авторських шкіл.

Технології в освіті передусім асоціюються з поняттям "педагогічна технологія".

Педагогічна технологія є предметом вивчення багатьох наукових напрямів у сучасній педагогіці, залежно від яких вона розглядається, зокрема:

як компонент педагогічної майстерності, що становить науково обґрунтований професійний вибір операційного впливу педагога на дитину в контексті взаємодії її зі світом з метою формування у неї ставлення до цього світу, гармонійно поєднуючи свободу особистісного виявлення і соціокультурну норму (Н.Є. Щуркова);

як проект педагогічної системи, яка реалізується на практиці (В.П. Беспалько);

як сукупність психолого-педагогічних установок, які визначають спеціальний вибір і компонування форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, рисунків, діаграм, карт) (Б-Т. Лихачов);

як систематичний метод планування, використання й оцінювання всього процесу навчання та засвоєння знань шляхом урахування людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення більш ефективної форми освіти (A.M. Вороній, В.Д. Симоненко);

як упорядковану сукупність дій, операцій і процедур, які інструментально забезпечують досягнення передбачуваного результату в умовах освітнього процесу, що постійно змінюється (В.О. Сластьонін);

як продуману в усіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.М. Монахов).

Отже, характерними ознаками педагогічної технології є процеси програмування, проектування, конструювання, прогнозування, моделювання, спрямованих на упорядкування педагогічного середовища.

На думку Б.Т. Лихачова, педагогічна технологія реалізується в технологічних процесах, що становлять визначену систему технологічних одиниць, орієнтованих на конкретний педагогічний результат. Технологічним процесом в освіті насамперед є навчання, тому слід розглянути поняття "технології навчання111.

За визначенням В.В. Сєрікова, технологія навчання — це законовідповідна педагогічна діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект дидактичного процесу і якій притаманний більш високий ступінь ефективності, надійності та гарантованості результату, ніж традиційним способам навчання2.

Розглянемо можливості технологічних процесів, а саме різноманітних технологій навчання, реалізація яких сприятиме вдосконаленню освітнього простору вищої педагогічної школи з метою оновлення професійної підготовки вчителя.

Одним із напрямів удосконалення професійної підготовки вчителя, як відомо, є підвищення його творчого потенціалу, серед умов якого першорядну роль відіграють інтелектуалізація та індивідуалізація підготовки вчителя. Провідним засобом досягнення поставлених завдань є проблемне навчання, що трактується як технологія розвивального навчання3.

Проблемне навчання насамперед передбачає системне застосування широкого кола завдань проблемного типу, спрямованих на формування у студентів таких умінь: формувати проблему; будувати гіпотезу; планувати систему дій, спрямованих на вирішення завдання; актуалізувати наявну інформацію; здійснювати реконструкцію відомої інформації; контролювати хід розв'язання завдання; аналізувати й обговорювати результати; виправляти помилки, допущені під час розв'язання завдання; здійснювати пізнавальний процес в умовах нової ситуації; застосовувати загальнонаукові та конкретні методи дослідження1.

Характерний приклад упровадження нових технологій навчання у навчально-виховний процес вищого навчального закладу — модульна технологія, яку вперше в Україні запропонував A.M. Алексюк2.

Модульне навчання в системі вищої освіти грунтується на багатьох філософських, соціально-психологічних та педагогічних теоріях і концепціях. Воно зародилось наприкінці 60-х років в англомовних країнах як удосконалений варіант програмованого навчання. Розробка модульного навчання почалася ще в період Другої світової війни, коли виникла необхідність у навчанні за короткий проміжок часу точних знань, потрібних у конкретній трудовій діяльності. Виникнення модульного навчання давало можливість усунути недоліки в тогочасній системі професійної підготовки. Скорочення терміну професійного навчання за умов підвищення його ефективності мало на меті навчити виконувати роботу, враховуючи індивідуальні особливості тих, хто навчався, оскільки модульному навчанню властиві ідеї гуманізму, оптимізму, успіху в навчанні та діяльності, індивідуально-особистісного підходу й водночас програмованості та структурної чіткості в організації навчально-виховного процесу.

Як свідчать дослідження, первинно модульне навчання — це пакет науково адаптованих навчальних програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні й особистісні досягнення учня з певним рівнем попередньої підготовки. Воно здійснюється за окремими, функціонально автономними вузлами, відображеними в змісті, організаційних

формах і методах, тобто за модулями, призначення яких — розв'язання конкретного кола психолого-педагогічних завдань1.

У сучасних умовах здійснення модульного навчання застосовують п'ять підходів до створення модульної системи залежно від географії та змістово-структурних особливостей: американську, німецьку, литовську, російську, українську моделі.

Крім досліджених напрямів оновлення педагогічного процесу має місце комплексне (комбінаторне) оновлення, яке розглядають як поєднання традиційних технологічних процесів з процесами, спрямованими на їх удосконалення (модифікація, модернізація, раціоналізація) та радикальні зміни.

Комплексне оновлення традиційного педагогічного процесу здійснюють, застосовуючи нові інформаційні технології, що набули відображення в інтелектуальних системах навчання, гіпертекстових та гіпермедіа-технологіях. Вони є комбінацією багатьох технологічних процесів, які реалізують теоретичні та практичні досягнення такої галузі інформатики, як штучний інтелект.

Впровадження інформаційних технологій у галузь освіти, за рахунок яких розширюються обсяги інформації і вдосконалюються методи маніпулювання нею, передбачено національною програмою інформатизації України. Цією програмою накреслено такі шляхи інформатизації вищих навчальних закладів:

1. Насичення навчальних закладів сучасною комп'ютерною та телекомунікаційною технікою, комп'ютерними технологіями навчання, які інтенсифікують процеси навчання у всіх предметних галузях.

Організація комп'ютерних дидактичних лабораторій для підготовки викладачів нового типу.

Упровадження перспективних сучасних технологій для формування знань: електронні підручники, довідники, навчальні посібники.

Створення мереж знань та засобів доступу до державних та зарубіжних баз даних і знань.

Багато досліджень присвячено проблемам застосування комп'ютерних технологій під час викладання та вивчення педагогічних дисциплін. Такі технології полягають у науково-методичному обгрунтуванні побудови педагогічного змісту комп'ютерної програми за певними принципами, а саме: індивідуалізації навчання, розвивального навчання, поєднання педагогічної теорії з практикою, креативності, тобто орієнтації на творчі потенції студентів у навчанні. Педагогічну основу автоматизованої навчально-контролюючої програми становлять тестові завдання кількох типів: завдання, в яких студенти мають заповнити пропуски у тексті; тестові завдання з вибором відповідей; тестові завдання на пошуки відповідей, на визначення послідовності відповідей.

Комплексне оновлення здійснюють, використовуючи модульні технології, поєднані з розвивальними та проблемними, наприклад: модульно-розвивальна технологія (A.M. Фурман), проблемно-модульна технологія (М.А. Чошанов).

Технології, за допомогою яких здійснюють комплексне оновлення освітнього процесу та технології, які є комбінацією кількох технологій, отримали назву інноваційних.

До інноваційних технологій, наприклад, належить технологія, яка становитиме комбінацію двох технологій — інформаційної та модульної.

Нові інформаційні технології забезпечують комп'ютерну підтримку навчання, а модульні — спрямовані на його індивідуалізацію.

Комбінація технологічних процесів у вигляді нової інформаційної та модульної технологій сприятиме створенню технології, яка отримала назву "інформаційно-модульна". її мета полягає в оновленні навчально-виховного процесу педагогічного вищого навчального закладу.

Започаткування інформаційно-модульної технології навчання реалізує новий підхід до організації професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів на основі посилення її цілеспрямованості, системності та індивідуальності через:

визначення ієрархії комплексних, інтегративних і локальних навчально-виховних цілей та завдань, шляхів їх досягнення;

переструктурування змісту навчання у вигляді сукупності змістових, технологічних та пізнавально-операційних модулів;

технологічне забезпечення навчального процесу шляхом усвідомленої фіксації процедур навчальної діяльності студентів із запропонованими модулями;

• поєднання проміжного та підсумкового контролю навчальних досягнень студентів із засобами безперервного самоконтролю.

Для запровадження інформаційно-модульної технології необхідно розробити "Інтегрований курс педагогіки", в основу якого слід покласти синтез основних педагогічних дисциплін, окремих їх галузей і дисциплін, суміжних з ними, з використанням ідеї модульного структурування і комп'ютерної підтримки.

Модуль визначають як одиницю змісту навчання, яку відібрано та дидактично оброблено для досягнення певного рівня знань, норм і цінностей з продуманою системою контролю на вході й виході.

Модулі розробляють за допомогою положень, покладених в основу розгляду питань з погляду: історії, що описує зміну норм педагогічної дійсності; теорії, що описує систему знань, норм і цінностей; технології, що описує засоби реалізації теоретичних знань; творчості як культури діяльності.

Модульне структурування дисципліни дає можливість виділити групи фундаментальних питань, логічно компактно їх поєднати з метою уникнення дублювання в єдину адаптовану та відкриту систему знань, норм і цінностей, що утворює основу змістового модуля. Кожен змістовий модуль складається з чотирьох компонентів — міні-модулів, послідовно розроблених відповідно до окреслених положень.

Міждисциплінарний аналіз суміжних дисциплін створив умови для доповнення новоутворених дисциплін новими розробками, теоріями, концепціями та ідеями, які дали змогу розширити межі відомих традиційних теоретичних і практичних положень.

Вивчення питань теорії та технології модульного навчання дало змогу дійти висновків щодо переорієнтації акцентів у навчально-виховному процесі, тобто головним стає процес спрямованого учіння, а не процес викладання.

Розглянемо приклад комплексного оновлення освітньої моделі навчання, реалізація якої можлива завдяки впровадженню нових технологічних процесів, спрямованих на комбінацію традиційних форм, методів, засобів навчання з нетрадиційними. Однією з новоствореннх моделей навчання є дистанційне навчання, реалізацію якого забезпечує дистанційна технологія1.

Дистанційне навчання — це універсальна гуманістична форма навчання, що базується на використанні можливостей широкого спектра традиційних, нових інформаційних, телекомунікаційних технологій і технічних засобів, які створюють для користувача умови вільного вибору дисциплін, діалогового обміну з викладачем без урахування відстані та часу.

Характерні риси дистанційного навчання такі:

гнучкість — можливість займатися у вигідний для себе час і наявність його нерегламентованого відрізка, у зручному місці й індивідуальному темпі;

модульність — можливість формувати з незалежних навчальних курсів-модулів власний індивідуальний або груповий навчальний план;

паралельність — здійснення навчання паралельно з професійною діяльністю;

повнота інформаційного доступу — одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації (електронних бібліотек, банків даних, баз знань тощо) великої кількості користувачів;

економічність — ефективне використання технічних і транспортних засобів, навчальних площ, концентроване й уніфіковане подання навчальної інформації та мультидоступ до неї, що знижує витрати на підготовку спеціалістів;

технологічність — використання в освітньому процесі нових досягнень інформаційних і телекомунікаційних технологій, що сприяють просуванню користувачів у світовий постіндустріальний простір;

соціальна рівноправність — однакові можливості для всіх здобути освіту, незважаючи на місце проживання, стан здоров'я, елітарність і матеріальну забезпеченість;

інтернаціональність — експорт та імпорт світових досягнень на ринку освітніх послуг;

пізнавальна спрямованість — користувачі мають виявляти більшу наполегливість до набуття знань, організованість, уміння працювати самостійно та мати навички роботи з комп'ютером і телекомунікаційними засобами зв'язку;

діагностичність — оцінка рівня розвитку здібностей, професійних якостей користувачів, побудова відповідного соціально-психологічного портрета з метою вибору ефективних засобів та методів навчання;

• гуманність — спрямованість навчання на особистість, урахування її індивідуальних особливостей, створення сприятливих умов для оволодіння знаннями й розвитку творчих здібностей.

Засоби дистанційного навчання значно ширші від традиційних. До них належать: електронні видання навчального призначення; комп'ютерні системи навчального призначення; аудіо- та відеонавчальні матеріали; глобальна мережа Інтернет.

Електронні видання навчального призначення мають всі ознаки традиційних видань та цілу низку особливостей, зокрема: компактність збереження в пам'яті комп'ютера або на дискеті; гіпертекстові можливості, мобільність, тиражованість; можливість оперативно вносити зміни й доповнення; зручність пересилання електронною поштою. До електронних видань навчального призначення належать автоматизовані системи навчального призначення, які мають дидактичні, методичні й інформаційно-довідкові матеріали з навчальної дисципліни, а також програмне забезпечення, яке дає змогу комплексно їх використовувати як для самостійної роботи, так і для контролю знань.

Комп'ютерні системи навчального призначення — це програмні засоби для використання в освітньому процесі, які дають можливість: диференціювати процес навчання, застосовувати індивідуальний підхід; контролювати особистість із діагностикою помилок та здійснювати зворотний зв'язок; забезпечувати самоконтроль й самокоригування навчально-пізнавальної діяльності; скорочувати час навчання за рахунок виконання комп'ютером складних обчислень; демонструвати візуальну навчальну інформацію; моделювати та імітувати процеси і явища, проводити лабораторні роботи, експерименти й досліди в умовах віртуальної реальності; прищеплювати уміння приймати рішення тощо.

Аудіо- та відеонавчальні матеріали — інформаційні матеріали на магнітних носіях, аудіо- та відеокасетах, лазерних компакт-дисках CD-ROM, які можуть бути надані користувачу за допомогою як магнітофона, так і відеомагнітофона та комп'ютера.

Глобальна мережа Інтернет (Internet). Слово Internet складається з двох слів: inter (лат.) — міжнародний, net (англ.) — мережа. Комп'ютерні мережі виникли з практичної необхідності в сумісній роботі різних обчислювальних машин, в обміні інформацією між ними на місцевому, локальному та глобальному рівнях. Інтернет — мережа високого рівня, яка дає змогу комп'ютерам усього світу обмінюватися інформацією. Одним із найпопулярніших додатків Інтернет є World Wide Web, або WWW, — "всесвітня павутина", яка становить групу серверів, що підключені до мережі Інтернет і пропонують сторінки інформації у графічному вигляді. У WWW реалізуються інтерактивні видання навчального призначення з гіперзв'язками.

Отже, розглянуті приклади комбінованих технологічних процесів, здійснюваних з поєднанням людських і технічних ресурсів з метою досягнення більшої ефективності функціонування, є інноваційними.

Техноматика як специфічний напрям педагогічної інноватики включає науковий потенціал, спрямований як на вивчення удосконалення виховного процесу вищого навчального закладу, так і професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя.

Відповідно до запропонованих підходів до сучасної підготовки майбутніх учителів можна запропонувати сукупність концептуальних положень, які можна покласти як в основу моделі підготовки, так і в основу технології для її реалізації. їх розглядають як цілісні, взаємопов'язані та невіддільні один від одного компоненти.