Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. - Основні напрями і засоби педагогічного забезпечення

Інтенсивні педагогічні технології забезпечення правової соціалізації та формування правового виховання і правової культури — вихідний напрям педагогічного забезпечення. Не кількістю заходів, не витратними способами, а інтенсивними технологіями потрібно сьогодні здійснювати таке забезпечення. XXI століття взагалі буде століттям високих інтенсивних технологій. Вони особливо необхідні в педагогічному забезпеченні вирішення правових проблем. Досвід нашої країни останніх ЗО—40 років показує, як мало користі від галасу і метушні навколо них. Донині специфічні проблеми правової освіти, правового виховання тощо, багато розробок з них насичені трафаретними рекомендаціями, що дають мало користі. Проблема дуже гостра, тому що, не вирішивши її ми будемо й далі страждати від свого безсилля у правовій сфері.

Правова освіта — це поширення юридично-педагогічних і правових знань у формі освіти, що має систематичний, фундаментальний, ґрунтовний характер. У класичній формі вона реалізується в освітніх закладах різних рівнів і видів. У всіх освітніх закладах мають викладатися навчальні дисципліни, курси, а також використовуватися інші шляхи, що вирішують завдання правової освіти. До навчальних планів слід включити "Юридичну педагогіку", яку не вивчають поки що навіть у юридичних ВНЗ. Вивчення питань права, правової соціалізації має бути обов'язковим у всіх закладах, що працюють із підлітками і молоддю. Це вивчення має світоглядне значення і його слід здійснювати на надзвичайно високому рівні, за спеціальними інтенсивними психолого-педагогічними технологіями. Але нерідко вивченню правових питань присвячується недостатня кількість годин, тому ці питання не справляють помітного впливу на учнів. Форми і методи викладання традиційні, хоча мають бути специфічними, заняття проводяться часто викладачами і вчителями, які за рівнем підготовки й особистими якостями не придатні для цього. Правові дисципліни не забезпечені методично (немає гарних, орієнтованих на вік учнів, підручників, спеціальних засобів наочності, навчальних матеріалів для практичних занять, окремих методик).

Правове виховання — вузловий напрям у педагогічному забезпеченні правової соціалізації та правової культури населення. За сучасних умов правове виховання набуло глобального значення. По суті, усе, що робиться для впливу на підростаюче покоління і всіх громадян, має бути внеском у правове виховання. І освіта, і пропаганда, і робота в сім'ї повинні слугувати інтересам забезпечення правового виховання. Водночас ця робота потребує особливої педагогічної майстерності, тому що без неї правові знання так і залишаться знаннями, а правові повчання не перетворяться на правові навички вихованців. Треба визнати, що педагогічні механізми таких перетворень вивчено слабко, а тому все, що робиться щодо правового виховання взагалі, е корисною роботою в потрібному напрямі, але без гарантії кінцевого успіху.

Правова пропаганда (від лат. propaganda — те, що підлягає поширенню) — вид педагогічної діяльності а поширення ідей правової держави, правомірної поведінки, необхідності й змісту правоохоронної діяльності тощо, що входить до змісту правової освіти. Образно кажучи, — це правова освіта вдома за допомогою засобів масової інформації, періодичної преси, читання лекцій за місцем проживання тощо. Правова пропаганда ефективна, якщо вона сприяє глибокому засвоєнню правових ідей, зміцнює переконання в необхідності дотримання їх, зміцнює віру в існування справедливості в суспільстві, у правоохоронні органи, у невідворотність покарання за злочини.

На жаль, в Україні немає системи цілеспрямованої і правильно поставленої правової пропаганди, здійснюваної державою або координованої правоохоронними органами. Телебачення переповнене не стільки правовою, скільки кримінальною інформацією, що подається без чіткого розуміння того, який педагогічний ефект вона приносить. Значну частину її можна назвати правовою антипропагандою, правовою антипедагогікою. Надмірна кількість інформації про злочини створює в громадян враження, що вони живуть у кримінальному суспільстві, оточені злочинцями, а правоохоронні органи беззахисні. В інтересах усього суспільства (а не тільки правоохоронних органів) треба щонайменше в пропорції 50:50 показувати їхні успішні дії. Для правових соціалізації і виховання не бажана інформація про добробут і "красиве життя" людей, які нечесним шляхом нажили своє багатство, безкарність злочинців, виправданих через малоістотні приводи (з погляду громадян). Нерідко інформація, що за своєю сутністю належить до правової, використовує кримінальний жаргон: убивць називають "кілерами", терористів і бандитів — "бойовиками", злодіїв — "бізнесменами", ватажків банд — "баронами". Справа тут не тільки в правовій, а й у педагогічній безграмотності. У частини молодих людей визріває думка про вчинення зухвалих злочинів для того, щоб однолітки називали їх красивими словами "кілер", "бойовик". Мабуть, вони не захотіли б цього робити, якби знали, що їх назвуть "убивцею", "бандитом" або "злодієм", які зневажаються в народі. Такі метаморфози реальні в період правової соціалізації людини. Повідомлення про злочинців найчастіше не супроводжуються коментарем, що негативно характеризував би їхню особистість, моральний вигляд та ін., а інформація про співробітників і правоохоронні органи нерідко супроводжується різко негативними оцінками, глузуваннями, іронією, що взагалі характерно для психології кримінального середовища, до якого навряд чи хочуть бути зараховані респонденти.

У прихованому вигляді правова пропаганда міститься й у відеопродукції, кінофільмах, серіалах, піснях сучасної естради, детективній літературі. Серед них чимало таких, що пропагують культ сили, жорстокості, підлості, аморальності; виправданість використання будь-яких засобів, щоб самому, без допомоги правоохоронних органів, протиправними засобами покарати кривдника і відновити справедливість; щасливі пригоди привабливих на вигляд злочинців, які викликають до себе симпатії; ледарів, які завдяки випадку стають багатіями, викликаючи заздрість і протиправні прагнення в частини молодих людей.

У багатьох фільмах, особливо американських, поліція в масі чинить беззаконня, використовуючи неправомірні засоби для досягнення своїх цілей, що відбивається на думці громадян про співробітників наших правоохоронних органів, особливо тих, які вважають американську поліцію зразком, а США — взірцем правової держави. У фільмах чимало сюжетів, які можна назвати навчальними посібниками для вчинення злочинів тими, хто й гадки не мав їх вчиняти. Переважання на екранах детективної продукції, незвичайність сюжетів, динамічність подій; "режисерські знахідки", що гостро лоскочуть нерви та представляють злочинців як людей, котрі мають і позитивні, привабливі риси, використовуються не тільки для залучення глядачів. Ця антиправова отрута насаджує в розуми (і не тільки молодих людей, але особливо в них) уявлення про те, що довкілля злочинне і до цього треба звикнути, а не обурюватися; що тільки злочинний спосіб життя цікавий, а злочинці — це "в принципі нормальні" люди, які "просто прагнуть красиво жити". Така практика приховується за демагогією про демократію, свободу, право громадян на вибір за безумовного розуміння того, що вибирають молоді люди, серед яких багато хто не здатний реалізувати його розумно і далекоглядно, що багато громадян зазнають великих матеріальних і фінансових труднощів і нестійкі у своїх правових позиціях.

Уся діяльність засобів масової інформації потребує кардинального підвищення педагогічності правової інформації, прояву далекоглядності, розуміння того, до яких психолого-педагогічних і правових наслідків призводить їхня робота. Потрібно рішуче підвищити рівень психолого-педагогічної і правової освіченості редакторів, кореспондентів, педагогічного консультування, вводити в штати редакції юридичних педагогів і психологів, їхнім працівникам треба частіше ставити собі запитання: чому навчає молодих людей їхня продукція, якою мірою вона сприяє успішній правовій соціалізації і правовому вихованню громадян? На чиєму вони боці: чесних громадян чи криміналу? Добре було б чітко сформулювати у свідомості працівників ЗМІ думку про те, що припускаючись численних помилок у правовій пропаганді, виявляючи психолого-педагогічну безграмотність, вони підвищують імовірність стати жертвою злочинних посягань. Кожний має бути патріотом своєї країни, любити народ, думати, як сприяти його добробуту і брати участь у процесі руху до правової держави і суспільства.

Правова агітація (від лат. agitatio — надавання руху, спонукання до чогось) — цілеспрямоване поширення правових і педагогічних ідей для активізації участі громадян, органів,

громадських організацій у забезпеченні належної правової соціалізації і підвищенні правової культури громадян. Правова агітація — це один із засобів виховання, знаряддя боротьби проти правового нігілізму, пасивності, самоусунення від сприяння правоохоронним органам, від участі в судовому розгляді, у приховуванні інформації, що може викрити злочинця і привести його до кримінальної відповідальності. Правову агітацію можна адресувати до всього населення, окремих груп, колективів і навіть до окремих індивідів.

Сьогодні правова агітація навіть із боку правоохоронних органів дуже ослаблена (за винятком, мабуть, індивідуальної, не кажучи про заклади освіти) і вони здебільшого на самоті протистоять злочинності, сильно знижуючи свої можливості в боротьбі з нею. Цю агітацію необхідно різко активізувати, підвищивши психологічну спонукальну силу і педагогічну переконану, навчальну і виховну спрямованість. Вона покликана активізувати всі сили і засоби суспільства на забезпечення успішної правової соціалізації населення і підвищення рівня правової культури, сприяти взаємодії і злиттю їх в єдину систему.

Участь населення в забезпеченні правопорядку. Цінність цього напряму полягає в тому, що забезпечувальні педагогічні заходи зі словесних переходять у розряд практичних. Люди, які входять у життя, і дорослі громадяни включаються в активну діяльність, що має характер суспільно-правоохоронної. Вона збільшує число тих, хто безпосередньо включений у забезпечення правопорядку, що саме по собі корисно. Головне в іншому: практична участь громадян у сприянні встановленню правопорядку справляє позитивний зворотний психолого-педагогічний вплив на них самих, зміцнюючи їх власні правові позиції і підвищуючи правову культуру. Слід підкреслити, що педагогічного ефекту досягають не просто фактом участі, але цей ефект залежить від мотивів, цілей, яких намагається досягти громадянин, змісту розв'язуваних завдань, форм і методів роботи, умов. Тому при організації такої роботи непродуктивним є захоплення організаційними рішеннями. Потрібне педагогічне забезпечення у вигляді спеціального підвищення рівня правових знань громадян, які залучаються до такої роботи, навчання методів і прийомів роботи, техніки спілкування, навчального інструктування і розборів, створення виховної атмосфери у групах.

Залучення населення до активної участі в зміцненні правопорядку давно практикують в Україні та інших країнах. Після тривалого спаду його в нашій країні вжито деякі заходи для відновлення такої практики. Наявний досвід і педагогічні експерименти свідчать про необхідність надання масштабності та розмаїтості такому залученню. Крім традиційних народних дружин, заслуговує на увагу організація мешканцями будинків чергувань і патрулювань; робота з неблагополучними сім'ями; чергування груп по боротьбі з розкраданням у трудових колективах, груп сприяння торговим інспекціям; участь у судових розглядах як засідателів, присяжних. Педагогічний ефект має залучення різних навчальних закладів і дитячих установ до підтримання дисципліни, порядку, дотримання правил поведінки як усередині їх, так і на суміжних територіях. Повчальним є досвід залучення учнів до контролю дотримання правил переходу вулиць дітьми під час керівництва їхньою діяльністю вчителями або співробітниками міліції. Світова практика підтвердила виправданість започаткування такої роботи навіть у дошкільних установах. Це втілювалося у призначенні з числа дітей чергових по роздягальні, умивальнику, їдальні, кімнаті ігор та ін., супроводі цієї практики роз'ясненнями необхідності дотримання встановлених норм, значущості доручення та необхідності сумлінного і відповідального його виконання, способів правильного виконання, створенням умов для відчуття значущості виконання ритуалу дотримання норм, правил і почуття задоволеності від його успішного виконання.

Педагогічний супровід — спеціальна робота з відстежування і діагностування перебігу правової соціалізації, змін у правовому вихованні та правовій культурі населення і його окремих груп, виявлення причин і умов змін, що відбуваються, а за необхідності — оперативне внесення педагогічних коригувань. Основними діями педагогічного забезпечення є психолого-педагогічне діагностування (використання соціологічних, статистичних, психологічних і педагогічних методів діагностики), педагогічне прогнозування, консультування, підтримка і допомога, коригування.

Робота в такому напрямі в масштабі країни не проводиться. Спостерігаються лише локальні й епізодичні спроби, частіше здійснювані в наукових цілях, але не реалізовані в діяльності державних, приватних і суспільних структур.