На початку третього тисячоліття українська вища школа знаходиться на хвилі глибинних освітніх реформ теперішнього часу. Мережа вищих навчальних закладів України налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності, зокрема 373 ВНЗ III-IV рівнів акредитації (192 університети, 57 академій, 123 інститути, 1 консерваторія) та 531 заклад І-ІІ рівнів акредитації (205 коледжів, 188 технікумів та 138 училища) .
До держаної і комунальної форми власності належить 236 навчальних заклади III-IV рівнів акредитації та 466 навчальних закладів І-П рівнів акредитації; приватної форми власності - 115 навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та 87 - І-П рівнів акредитації. У 2007 --2008 навчальному році студентами перших курсів ВНЗ ГО-IV рівнів акредитації стали 633,7 тис. осіб. З розрахунку на 10 тисяч населення 607 осіб є студентами вищих навчальних закладів, з яких 512 навчаються у ВНЗ Ш-IV рівнів акредитації, а 95 - у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.
З метою забезпечення відповідності мережі вищих навчальних закладів потребам економіки і суспільства, як зазначено на підсумковій
колегії Міністерства освіти і науки України 21 березня 2008 року, необхідно провести поетапну передачу відомчих вищих навчальних закладів у підпорядкування Міністерства освіти і науки, оптимізувати впродовж 2009-2010 років мережу ВНЗ шляхом їх об'єднання і створення регіональних, корпоративних, дослідницьких університетів з урахуванням регіональних і загальнодержавних потреб у фахівцях з вищої освітою.
Це надасть можливості підвищити науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал ВНЗ, розв'язати проблеми якісного кадрового забезпечення навчального процесу, оптимізації керівного та управлінського складу, забезпечити належну організацію навчального процесу, наукової діяльності та якості вищої освіти, відповідність регіональним потребам ринку праці, ринку освітніх послуг, запобігання міграції молоді у зв'язку з освітнім чинником.
Підготовка гармонійно розвиненої особистості, здібної до творчої життєдіяльності в суспільстві, що інтенсивно трансформується, є глобальною проблемою, на вирішення якої в першу чергу спрямовують свої зусилля вища та загальноосвітня школи України.
Приєднання України до Болонських угод висуває низку вимог до розвитку освіти, найсуттєвішими серед яких постають:
- збагачення національної системи освіти передовим досвідом інших країн у контексті загальноєвропейських, світових освітніх процесів;
- визначення стратегії і пріоритетів у підготовці фахівців вищої кваліфікації відповідно до глобальних і регіональних соціально-економічних та демографічних процесів;
- упровадження інноваційних, прогресивних форм організації навчально-виховного процесу з урахуванням новітніх інформаційних та освітніх технологій;
- напрацювання досвіду організації підготовки спеціалістів за різними формами (дистанційної, заочної та ін.) освіти;
- удосконалення методичного, організаційно-технічного забезпечення навчального процесу;
- зміна парадигми підготовки сучасних науково-педагогічних працівників відповідно до завдань та основних особливостей розвитку національної системи освіти;
- упровадження нових форм підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ, сучасних керівників, спеціалістів народного господарства. Як один із кроків у вирішенні цих актуальних проблем і завдань нами було здійснено аналіз набутого вітчизняного і світового досвіду в галузі освіти та перспектив упровадження його кращих зразків у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів, про що буде йти мова в міні-модулі 1.2.
Особливості унітарної та бінарної систем вищої освіти
Вища аграрна освіта
Вища інженерно-технічна освіта
Міні-модуль 1.3. Особливості університетської освіти. Принципи побудови і структура системи вищої освіти в Україні
Особливості університетів та університетської освіти
Парадигми університетської освіти
Структура вищої освіти в Україні
Принципи освітньої політики в Україні
Типи вищих навчальних закладів та основні напрями їх діяльності