Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Підозра у взаєминах вихованців

Груповий інформаційний простір володіє перетворювальною функцією стосовно індивідів. Знаючи цю особливість, педагог повинен вміло використовувати її у досягненні своїх виховних цілей. Його має цікавити такий інформаційний феномен як розголос - спонтанна вербальна комунікація, що обмежується виховною групою (класом).

Попри змістову розмаїтість розголосу, його вчинкова тематика є найбільш причетною до процесу виховання особистості. У цьому контексті слід розрізняти зміст, що стосується позитивної вчинкової палітри, і зміст про негативні вчинки. В обох випадках йдеться про вчинки вихованців як членів певної групи. Однак ці два види вчинкового (етичного) змісту нерівноцінні, навіть кардинально різні у виховному сенсі. Враховуючи це, педагог має формувати своє ставлення до них.

Розголос, предметом якого є суспільно значущі моральні діяння вихованців, збуджує їхні душевні поривання, підвищує суб'єктивну важливість здійснених ними вчинків, активізує морально-духовну діяльність. Все це позитивно відображається на особистісному зростанні вихованців. Це стосується як творців таких вчинків, так і тих вихованців, на яких вони були спрямовані. Такий розголос педагогу слід активізувати і всіляко підтримувати. Він має бути вагомим у інформаційному просторі групи.

Розголос, пов'язаний з негідними вчинками вихованців, гальмує їхню моральну активність, породжує душевну безпечність, знижує ціннісно-смисловий статус групи. У цьому зв'язку педагог застосовує тактику нерозголошення, гальмування його прояву та поширення.

Педагог стимулює вихованців до спілкування про їхні добрі справи, відволікає від повідомлень про скоєні ними негативні моральні діяння, зосереджується на їх викоріненні.

Підозра у взаєминах вихованців

Істотним показником ціннісного розвитку групи є стан міжособистісних взаємин. Із цією метою педагог мобілізує власні методичні резерви для їх розвивальної оптимізації, коли вони набувають якості так званої другодомінантності, тобто позитивної емоційно-ціннісної налаштованості одного вихованця на іншого. Це досить тривалий шлях, пов'язаний з багатьма ускладнювальними моментами.

Одне із ускладнень кваліфікується як підозра, тобто певне суб'єкт-суб'єктне ставлення; що сигналізує про недосконалість взаємин вихованців. Сутність підозри полягає в намаганні вихованця спотворено інтерпретувати моральну дію ровесника, спрямовану безпосередньо на нього. Вона характеризує не лише суб'єкта, у якого ще не сформована моральна система як внутрішня основа його поведінки, а властива і людям зрілого віку. Щодо цього існує судження, що навіть великі людські справи можуть бути запідозреними у ганебності.

За підозри як ставлення відбувається підміна справжнього мотиву морального діяння. Суб'єкт, на якого вона спрямована, кваліфікує мотив його автора як морально хибний, хоча насправді він таким не є. Такі смислові перекручення свідчать про істотні недоліки морального розвитку значної кількості людей. Ідеться про суб'єктивність у міжлюдських взаєминах, коли одна людина у стосунках з іншою керується власною логікою, далекою від моральної досконалості. При цьому дається взнаки її егоцентрична позиція.

Розрізняють два види підозри, що виникає між вихованцями:

1. Вихованець демонструє підозру у мовленнєвій формі ровесникові, який глузував із нього, ображав його чи негідно поводився з ним. Тепер цей ровесник виявив повагу до нього, щирість у взаєминах, здійснив хороший вчинок. Однак минулі негативні дії, що відтворилися у свідомості вихованця під час його взаємодії з ровесником, не дозволили йому бути об'єктивним до нього, його суспільно схвальних намірів. Тому зміни у позиції такого вихованця не відбулося, не поліпшилися і міжособистісні взаємини.

2. Вихованець підозріло ставиться до ровесника, який ніяких несхвальних дій щодо нього не чинив і незаслужено терпить за свої добрі справи підозру. Таке ставлення визначається негативною смисло-ціннісною структурою вихованця, яка мотивує його реакцію щодо ровесника.

Виховні дії педагога за першого варіанта міжсуб'єктної ситуації мають передбачати поглиблене розуміння вихованцем свого ровесника. З цією метою педагог доводить до його свідомості, що кожна людина (крім певних негативів) має суспільно цінні якості, і це слід враховувати у міжособистісних взаєминах. За виникнення підозри педагог повинен поручитися за добрі наміри ровесника. Така методична дія спроможна змінити позицію вихованця.

За другого варіанта міжсуб'єктної ситуації педагог має працювати над гальмуванням негативної смисло-ціннісної структури вихованця і утвердженням суспільно важливих моральних якостей як визначальних чинників його гідної поведінки.