Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Пригадування вихованцем власного вчинку як спонука до його повторення

Морально перетворювальна сила подяки вихованців своєму вихователю залишається методично неосвоєною, що знижує продуктивність виховного процесу. Зазвичай дитину привчають дякувати за надану їй допомогу (матеріальну чи психологічну). А от дія, спрямована на створення її' як особистості, залишається для неї неусвідомленою і неоціненою. Ідеться про складну, багатогранну професійно виснажливу працю педагога, зорієнтовану на морально-духовний розвиток вихованця.

Подяка дитини своєму вихователю матиме для неї виховний сенс, коли вона буде неформальною, щиросердною, з глибокими почуттями до нього. Така подяка має обопільну користь. Вона активізує моральну самосвідомість вихованця, допомагає йому впорядкувати свої моральні здобутки, а отже, зміцнити власну морально-духовну Я-концепцію, зробити її усталеним регулятором своєї життєдіяльності.

Вихователь, відчуваючи дитячу подяку як доброзичливе ставлення до себе, позбувається професійного вигорання, набуває достатньої позитивної емоційної енергії для продовження своєї справи.

Подяка, якщо її розглядати у особистісно розвивальному контексті, має бути вираженням сутності гуманістично спрямованого виховного процесу, де відсутнє насилля і диктат. За використання примусу як педагогічного впливу сподіватися на подяку вихованця недоречно. Отже, лише за організації виховання як процесу, що ґрунтується на засадах свободи і саморозвитку вихованця його акт подяки набуватиме вираженої морально перетворювальної сили.

Пригадування вихованцем власного вчинку як спонука до його повторення

У виховному процесі має реалізуватися закономірність, згідно з якою стійкість вихованості у дитини певної морально-духовної цінності залежить від міцності її закріплення у відповідному вчинку. Тому педагог прагне до створення ситуацій, за яких вихованець вправлявся б у повторенні вчинку, що перебуває на стадії формування. При цьому мета педагога полягає у трансформуванні ситуативно-детермінованого вчинку вихованця до його прояву в разі необхідності цього для людини.

Серед існуючих методичних засобів, спрямованих на досягнення цієї мети, важливе місце належить прийому пригадування вихованцем власного вчинку. Це означає, що моральний досвід дитини стає відкритим до сповненого певним змістом вчинку: вона вже визначилася у ньому і завдання полягає в тому, щоб даний вчинок вчасно знайшов своє відтворення.

У цьому зв'язку пригадування вихованцем здійсненого вчинку приводить до інтенсифікації процесу його морально-духовного вдосконалення. Цей процес не може бути мимовільним. Тому потрібні спеціальні дії педагога, які б стимулювали його розгортання.

По-перше, у вихованця як суб'єкта вчинку має відбутися неочікувана зустріч з іншим вихованцем як об'єктом цього вчинку, або педагог повинен цілеспрямовано створити таку ситуацію. В обох випадках його присутність у цій зустрічі є обов'язковою. Звертаючись до вихованців, він просить їх згадати цю моральну подію. Важливо, щоб кожен з них її вербалізував.

По-друге, педагог забезпечує позитивну емоційну реакцію вихованця як суб'єкта вчинку. Він має відчути сильну радість, велике задоволення від цієї зустрічі, емоційно пережити свій моральний вчинок, його важливість для ровесника. Цей емоційний супровід відтвореного вчинку відіграє важливу роль у становленні позитивної емоційної спрямованості вихованця на іншу людину.

На цьому морально розвивальне значення емоційного реагування не закінчується. Пережита радість значно збагачує первинний мотив до вчинку, що перебуває на стадії формування. Така емоція підвищує його спонукальну функцію, і вихованець практично повторює цей вчинок, поступово перетворюючи мотив на відповідну моральну цінність.