Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Ефект іррадіації у виховному процесі

До основних складових професіоналізму педагога належить досконале володіння навчально-виховними технологіями та формами організації освітнього процесу. В організації навчально-виховного процесу педагогу пропонуються індивідуальна, групова (диференційована) та фронтально-урочна форми, які мають різну розвивальну ефективність. Індивідуальна форма у цьому контексті є найперспективнішою, оскільки враховує глибинні психологічні особливості школяра. Однак її використання у повному обсязі неможливе через кількісний склад класного колективу. Тому втілення цієї форми організації освітнього процесу фрагментарне.

Застосовуючи у навчанні індивідуальну форму, педагог прагне так організувати цей процес, щоб його контакт з окремим учнем був ізольованим від інших. На це є об'єктивні причини. Якщо сусід учня, з яким здійснюється індивідуальна робота, інтелектуально сильніший за нього, то йому буде нецікава методична аргументація педагога. Якщо у сусіда і учня, з яким відбувається індивідуальна робота, однаковий рівень успішності, то першому теж небажано спрямовувати свою думку на цю суб'єкт-суб'єктну взаємодію. Адже за однакового рівня інтелектуального розвитку у них можуть виявитися індивідуальні відмінності у способах сприймання, мислення та перероблення інформації тощо.

Якісно інша ситуація виникає за використання індивідуальної форми педагогічної взаємодії у виховному процесі. Педагог має прагнути, щоб ця взаємодія не була ізольованою від інших школярів. Йдеться про ефект іррадіації - поширення виховного впливу, який спрямовують на конкретного вихованця, на присутніх при цьому ровесників. Так, він працює з вихованцем А, і при цьому присутній вихованець Б, який має перебувати не в пасивній позиції, а активно усвідомлювати інформацію педагога. Індивідуальну форму роботи з вихованцем А педагог змушений використовувати переважно тоді, коли той порушує певні суспільні норми поведінки. Виходячи з цього, педагог розгортає щодо такого вихованця систему корекційних впливів; його діяльність можна інтерпретувати як корекційно-виховну. Зміст її зводиться до того, що педагог, враховуючи індивідуальний психологічний стан вихованця, розгортає у нього внутрішній процес, у якому активізуються всі складові його інтелекту, а також особистісна саморефлексія та емоційно-почуттєва сфера. На основі цього у вихованця відбуваються позитивні морально розвивальні зміни.

Процес описаної педагогічної взаємодії неодмінно виходить за межі діади, захоплюючи вихованця Б, який на даний час не порушує норм поведінки, що властиво для вихованця А. З позиції вихованця Б діяльність педагога набуває ознак превентивності, оскільки вона допомагає йому уникнути певних суспільно несхвальних способів поведінки, попередити виникнення у нього небажаних вчинкових спонук. Така діяльність педагога приносить користь обом вихованцям.

Виховна спроможність подяки вихованцю за майбутню добродійність

Кожна морально-духовна цінність як внутрішнє надбання особистості формується тривалий час. На цьому шляху вихованець передусім повинен подолати ситуативність, коли за одних обставин він реалізує певну морально-духовну цінність у відповідному вчинку, за інших - буде не спроможний. Не менш важливий і соціальний простір, на який поширюється дія тієї чи іншої цінності. Цей простір спочатку обмежується сім'єю вихованця, далі близькими до нього людьми, ровесниками, знайомими, згодом і тими, хто потребує певної його добродійності (матеріальної, психологічної).

Межі соціального простору морально-духовного діяння вихованця можуть бути різними. Це залежить від його вікових та індивідуальних психологічних особливостей, досконалості виховних впливів на нього. Так, громадянськість, патріотизм, толерантність, солідарність й інші суспільні цінності в особистісному заломлені можуть суттєво відрізнятися. Адже, наприклад, патріотизм чи громадянськість молодшого школяра за своєю змістовою складністю і смисловими характеристиками відрізнятимуться, коли він стане старшокласником. Альтруїзм як широка сфера добродійності і серцевина моральності особистості може починатися з незначної послуги і поширюватися на суттєву допомогу іншій людині часто наперекір власним потребам та інтересам.

Припустимо, вихованець надав елементарну допомогу своєму ровесникові. Таке моральне діяння може викликати схвалення педагога. Цим самим він підтримує первинний альтруїстичний мотив вихованця, що позитивно позначиться на його стійкості.

Перспективнішим у морально-розвивальному плані видається акт педагога, коли він дякує такому вихованцю і за добродійність у майбутньому. Така позиція педагога щодо особистісного майбутнього вихованця може різко змінити його морально-духовний світогляд. Він усвідомлюватиме, що його майбутнє реально пов'язане з його теперішнім і без нього неможливе. Водночас майбутнє набуває чітких змістових обрисів для вихованця і однозначно спрямовує його досягнення.