Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Система педагогічних дисциплін

Кожна наука оперує набором своїх термінів і характерних понять. У педагогіці ними є найперше: "освіта", "навчання", "виховання", "розвиток", "едукація", "навчальний процес", "національне виховання", "громадянське виховання", "метод навчання", "метод виховання", "соціальне замовлення" та ін. Зупинимось тут лише на тих поняттях, що мають для нас принципове значення.

Термін "освіта" вживається у різних значеннях, зокрема у широкому ("система освіти"), а також у вузькому ("він одержав добру освіту"). У цьому курсі він застосований для позначення широкого поняття, тобто системи, що включає підсистеми: навчальні заклади, управління, зміст навчання, процес навчання, педагогічні кадри, засоби навчання, фінансування тощо.

Навчання — це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок — за допомогою вчителя як організатора цього процесу. Сутність його полягає у набутті учнями суспільного інформативного досвіду.

Виховання — це процес формування досвіду (моделі) поведінки людини у духовній та соціальній сферах, а також у Ті стосунках з природою. Вихованість передбачає наявність у людини механізму орієнтації й саморегуляції, в основу якого покладено прийняті нею цінності, ставлення до всього, з чим вона стикається.

Розвиток — це вдосконалення духовних, психічних, соціальних і фізичних функцій та можливостей людини. Він не тотожний ні навчанню, ні вихованню, бо має цілком іншу природу: якщо навчання передбачає засвоєння інформації, а виховання виражає ставлення людини до зовнішнього середовища, то розвиток забезпечує певну "перебудову", певне "покращення", "розширення" функцій, якостей і можливостей людини. Специфіка розвитку полягає також у тому, що результат цього процесу (розвинутість) виявляє себе в будь-якій сфері життя і в будь-якому інформативному контексті.

Едукація — це термін, яким позначаємо процесуальний компонент освіти у його триєдності — навчання, розвитку і виховання. Потреба запровадження цього терміна і поняття зумовлена тим, що досі вживаний термін "навчально-виховний процес" не вказує на його природну триєдність і фактично "приховує" найактуальніший сьогодні аспект — розвиток дитини.

Варто зауважити, що в педагогічній літературі й педагогічній практиці часто будь-який з названих вище трьох термінів ("навчання", "розвиток", "виховання") вживається як "універсальний". У цьому випадку він поширює своє значення на всю триєдність процесу, що заважає конкретизації цілей едукації. Наприклад, трактуючи весь процес лише крізь призму навчання як подачу інформації, помилково припускають, що цим забезпечуємо і розвиток.

Соціальне замовлення — це ті вимоги, які суспільство, зважаючи на свої історичні цілі, висуває перед своєю системою У практиці едукації широко використовують також інші терміни й поняття, зокрема і ті, що стосуються виховання, але вони розглядатимуться в порядку використання їх у цьому курсі.

Система педагогічних дисциплін

Сучасна педагогіка має відношення не лише до навчання в школі чи у вищих навчальних закладах, але й до інших сфер суспільного життя. Вважають, що тепер вона об'єднує до двадцяти педагогічних галузей (Волкова Н., 2001, с. 15). Відповідно відбувається і процес відгалуження все нових педагогічних дисциплін. Цей процес особливо помітний на пограниччі педагогіки з іншими науками.

У навчальних планах педагогічних закладів, як правило, передбачено читання таких основних педагогічних предметів.

1. Історія педагогіки, що висвітлює педагогічний досвід народу в різні історичні періоди. Цей предмет початково формує перші уявлення студента про педагогічний понятійний апарат, висвітлює залежність навчально-виховних систем від соціального замовлення, знайомить його з надбаннями національної та світової педагогіки тощо. Таким чином історія педагогіки працює на наш час, і в цьому її великий сенс.

2. Курс "Теоретичні основи педагогіки" репрезентує фундаментальний (теоретичний) рівень педагогіки і забезпечує становлення педагогічного світогляду майбутнього вчителя. У системі його педагогічної підготовки він є базовим. Зрештою, в педагогічній літературі побутує також інша назва цього предмета — "Загальна педагогіка". Термін "загальна" засвідчує, що цей предмет протиставляється педагогіці "конкретній". Проте до нього часто включають і розділи, що йому не належать, наприклад ті, що висвітлюють діяльність класного керівника та ін.

3. Цілу групу педагогічних дисциплін репрезентують фахові методики, завдання яких, як зазначалось вище, полягає в тому, щоб, враховуючи специфіку предметів" реалізувати на практиці ті рекомендації, які пропонує теорія педагогіки.

Методика навчання (мов, літератури, історії, математики" фізики і т. ін.) покликана забезпечити злиття сучасного педагогічного світогляду та відповідних принципів і вимог з фаховою підготовкою вчителя. Так формується те, що від недавнього часу прийнято називати "педагогічною компетенцією" вчителя. На жаль, у більшості випадків фахові методики досі прив'язуються до навчального предмета, іноді навіть структурно підпорядковуються йому, а тому це завдання (формування компетенції) виконують не завжди добре. Такому "предметному" підходу до фахових методик, до речі, суперечать і ті факти, що вони користуються загально-педагогічним понятійним апаратом, методами педагогічних досліджень і повсюдно трактуються як "спеціальні дидактики".

4. Методика позаурочної діяльності є предметом, що висвітлює різні способи діяльності суб'єктів едукації (учня, вчителя, класного керівника) у вільний від уроків час. Традиційно це місце посідав предмет "Методика виховної роботи", назва якого утвердилася на ґрунті авторитарного розуміння процесу виховання. Очевидно, що переосмислення змісту цього предмета крізь призму діяльнісного підходу (учень постійно навчається, виховується та розвивається) мусило б призвести і до зміни його назви.

5. Школознавство, яке вводить майбутнього вчителя в організаційну структуру школи, знайомить із системою управління, контролю і методичної роботи в ній, висвітлює обов'язки суб'єктів едукації тощо.

Крім названих вище основних і обов'язкових предметів, підготовка майбутнього вчителя може включати:

а) основи педагогічної майстерності, за умови, якщо цей предмет викладатиме майстер педагогічної справи, що має значний досвід роботи в школі, талант учителя та відповідну теоретичну підготовку;

б) етнопедагогіку як предмет, що доповнює курс "Історії педагогіки". На особливу увагу тут заслуговує розділ, що стосується козацької педагогіки, яка в наш час успішно досліджується науковцями м. Києва (Ю. Руденко та ін.), м. Харкова (С . Стефанюк та ін.) та вчителями-практиками(В. Каюков із м. Кіровограда, Л. Гавриленко із м. Запоріжжя та ін.).

Крім того, в різних сферах суспільного життя розвиваються і у спеціальних навчальних закладах вивчаються та застосовуються:

а) спеціальна педагогіка (дефектологія), яка охоплює навчання і виховання дітей з певними вадами і розділяється на: сурдопедагогіку (навчання глухонімих), олігофренопедагогіку (едукація розумово відсталих), логопедію (едукація дітей з порушеннями мовлення) тощо;

б) галузеві педагогіки (спортивна, військова та ін.);

в) соціальна педагогіка (вивчає процес соціального розвитку особистості);

г) вікова педагогіка (зосереджує увагу на едукації різних вікових груп дітей та молоді);

ґ) професійна педагогіка (підготовка спеціалістів для різних галузей господарства);

д) порівняльна педагогіка (зіставляє освітньо-педагогічні системи різних країн) та ін.