Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - "Нова модель здоров'я і хвороби"

Природа пропонує людині великий ресурс здоров'я, але він функціонуватиме лише за умови його нормального застосування і раціонального тренування. У багатьох країнах світу школи пропонують спеціальні предмети, що стосуються догляду за власним здоров'ям (США, Австралія, Канада, Японія та ін.). Існує така рекомендація нашим школам викладати валеологію ("валео" — бути здоровим) і з боку Міністерства освіти України. Проте інерція мислення, невпорядкованість змісту освіти, відсутність справжніх фахівців у тій справі, а найбільше — відсутність духовного ґрунту в суспільстві для таких заходів дуже заважають.

Вельми помітним і вартим уваги арсеналом засобів оздоровлення тіла і душі володіє християнство. Серед пропонованих ним чинників звернемо увагу на піст, що має, зрештою, під собою дохристиянську філософію. Бо ще Гіпократ, який спирався на досвід минулих віків, з-поміж цілющих заходів називав: голод, рослинні харчі, ніж хірурга і "як останній" — вогонь. Метою посту було очистити тіло до такої міри, щоб у ньому могла запанувати душа. Навіть Христос відповідно до традиції постив перед своїм Великим подвигом — 40 днів.

За рекомендаціями більшості релігій під час посту пропонується уникати харчів тваринного походження, а часом відмовлятися і від іншої їжі, крім води і фруктових та овочевих соків. Українські монахи в XVII ст. споживали біб, сушені на сонці оливки, цибулю та іншу городину, двічі на день з'їдали по шматку хліба, а в понеділок, середу і п'ятницю їли лише один раз на день. Особливо стримано щодо харчів монахи поводилися під час Великого посту (40 днів перед Великоднем), коли вони харчувалися один раз на два дні.

Дотримання постів є важливим елементом юдейського віросповідання. Постійно практикований піст передбачає не вживання м'яса, птиці, риби, яєць, але від посту звільнялися хлопці до 13-го і дівчата до 12-го року життя, а також вагітні жінки і матері, що годують грудним молоком немовлят. Людина, яка постить, зміцнює свою духовність, наближається до Бога. У такому стані легше просити ласки Божої, прощення тощо.

Варто зазначити, що юдейський календар передбачає пости, які пов'язані зі значними, здебільшого трагічними, датами в історії єврейства. Цим релігійна практика посту веде не лише до єднання з Богом, але й до утвердження національного самоусвідомлення людини.

Велике значення мають пости і в ісламі. Найважливішим із них є Рамадан. Тут теж виявляється його фізичне, духовне і релігійно-національне значення: саме він — цей піст — вирізняє мусульман з-поміж інших спільнот світу. Рамадан триває один місяць і має відповідні приписи (не їсти від сходу до заходу сонця тощо).

Як засвідчують дослідники, у деяких народів Південної і Середньої Америки ще до початку XIX ст. застосовувалося голодування (навіть влаштовували змагання на випробування голодом) як чинник виховання молоді. Вважалося, а згодом це підтверджено і серйозними дослідами, що піст е корисним як для здоров'я, так і як засіб виховання волі. Зокрема, поширеними є рекомендації постити (нічого не їсти) протягом одного дня. При цьому рекомендується споживати лише воду— до одного літра, або соки — моркви, буряка, яблук тощо (Зощук С, 1984).

Про голодування як засіб очищення і оздоровлення тіла існує, як відомо, велика кількість медичної літератури, а також джерел, що відбивають народний досвід і народну філософію у цій сфері.

"Нова модель здоров'я і хвороби"

Слова, винесені у підзаголовок, є назвою книжки американського лікаря, прихильника альтернативної медицини (Вітулкас Дж., 1997). Пропонований у ній погляд на організм людини і на природу хвороби видається не тільки цікавим, але й безпосередньо стосується виховання і самовиховання, а відтак дає підстави висунути суттєву педагогічну гіпотезу, яку запропонуємо в кінці підрозділу. Отож, для початку — міркування доктора Дж. Вітулкаса.

Будова людського організму. Людський організм містить у собі три рівні структури: ментально-духовну, психічну і матеріально-фізичну. Вони становлять цілісну систему, що прагне до чистоти, гармонії й рівноваги, що і є здоров'ям (рис. 11).

Порушення гармонії й рівноваги є хворобою. Припускається також, що певний розлад гармонії може виникати і на якомусь окремому рівні, а відтак й "мандрувати" з одного рівня на інший. Оскільки названа праця стосується філософії медицини, то звідси і суто медичний висновок: будь-яку хворобу треба лікувати, виходячи з цілості організму, тобто зважаючи на всі стани людини — ментальний, емоційно-психічний і фізичний.

Рис. 11. Три рівні структури людини: духовний (Д), емоційно-психічний (Е) і фізичний (Ф)

Зв'язок між рівнями системи має форму ієрархії, вершину якої становить ментально духовний рівень. Пошкодження, пригнічення чи руйнування його веде до знищення всього людського в людині й зводить її до рівня тварини. Другу за важливістю позицію посідає емоційно-психічний рівень і третю — наше фізичне тіло.

Ієрархізм пронизує і самі рівні структури людини, хоча він найбільш доступний для вивчення в нашому тілі. За даними Дж. Вітулкаса, найближче до "центру" розташовані нервова та серцево-судинна системи, а найбільш віддалені від нього — слизові оболонки і шкіра.

Компоненти структури організму. Тіло є лише частиною людини. Воно найбільш доступне нашим відчуттям, а тому привертає найбільшу увагу. Правдоподібно, що саме цей рівень людини — її фізичний компонент — є дійсно найбільш вивчений, зокрема, анатомією та медициною. Проте, саме таке вивчення, поза системним баченням людини, зв'язків між рівнями у її структурі, певною мірою знецінює вартість цих досліджень (Вітулкас Дж., 1997, с. 81—82).

Емоційно-психічний план породжує і реєструє емоції в межах двох полюсів: любов — ненависть, радість — сум, спокій— тривога, довір'я — недовір'я, сміливість — страх, захищеність — беззахисність тощо (Вітулкас Дж., 1997, с. 76). Наші постійні відчуття дуже часто репрезентуються проміжними характеристиками між цими полюсами. Ознакою емоційного здоров'я є домінування рівноваги почуттів з перевагою позитивних емоцій, які, власне, й дають відчуття щастя. Навпаки, домінування негативних емоцій засвідчує відсутність здоров'я на емоційному рівні. Вони породжують відчуття нещастя.

Стійкі позитивні емоційні стани зумовлюють у людині також відчуття єдності й цілості власної натури, її спільності зі Всесвітом, з іншими людьми. Один з головних таких станів — любов — зближує і об'єднує людину з соціальним і природним довкіллям. Відповідно ненависть руйнує єдність і союзи, породжує почуття самотності та ізольованості людини.

До емоційно-психічного плану автор відносить і підсвідомість та інтуїцію. Ця сфера психічного життя людини є вмістилищем і зосередженням негативних вражень, що часто керують нею. Здорова людина реагує на світ і не дозволяє відчуттям "вживатися" в її свідомість. Вони утримують її "чистою" і "легкою", що не сковує їхньої свободи.

Найвищою частиною ментально-духовного рівня (його серцевиною) є, власне, духовність, зародки якої, бодай у "дрімотливому" стані, знаходяться в кожній людині, хоча не в усіх набувають розвитку. Вона (духовність) — резерв і джерело еволюції людини. Це місце в її структурі відає найпотаємнішими і незбагненними питаннями життя, зокрема, відповідями на такі з них: "Хто я?"; "Куди я йду?"; "Яка мета мого життя?"; "Що таке Бог?"; "Що таке істина?" (Вітулкас Дж., 1997, с. 71—72). Навіть сама медицина (розвиток її зумовлений страхом смерті) є породженням цього компонента натури людини.

Позитивний розвиток духовного плану особистості веде до становлення в ній духовної свідомості, почуття гармонії. Негативні зрушення в тій сфері зумовлюють руйнування свідомості і хаос в морально-етичній сфері. "Коли ця духовність, — пише автор, — розвивається природним і здоровим шляхом, то людина переживає глибоке почуття примирення і наснаги на самовіддане служіння. Крім того, духовно розвинута людина переживає глибоке почуття душевного спокою. Проте, якщо духовність розвинута нездоровим чином, з'являються негативні якості, такі як зверхність, зарозумілість, самолюбство, неспокій і гнітюче почуття провини" (Там само).

Духовно-ментальний рівень може зазнавати руйнування як безпосередньо під впливом зовнішнього життя, так і шляхом невдалого медичного втручання, коли розлади на фізичному рівні придушують і тим самим "заганяють" хворобу глибше в структуру людини.

Нижчим рівнем ментального плану є процеси мислення— здатність порівнювати, розраховувати, синтезувати, аналізувати, розуміти, повідомляти, створювати і передавати ідеї, мислити абстрактно тощо.

Енергетика організму. Людина становить єдність з природою не лише їжею, повітрям, дією сонячного світла, температурно, але й постійним обміном енергіями зі своїм універсальним середовищем. Вона не лише виділяє різні види енергії, але й одержує їх ззовні, а з ними — велику кількість необхідної для життєдіяльності інформації. Ця інформація сприймається людиною в формі снів. Саме тому сон, правдоподібно, важливіший від їжі. Під час сну людина неначе "купається" в морі тонкої енергії (Дж. Вітулкас), яку іноді ще називають астральним світлом, біоплазмою, універсальною енергією тощо. Людина відчуває величезну потребу в такій енергії й поповнює її запаси за допомогою спеціальних рецепторів. Видається, що цей аспект єдності людини з природою — найменш вивчений.

Кожному компонентові структури організму властива своя енергетика. Найбільш вивченою є енергетика тіла: електрична, магнітна, теплова, кінетична тощо. Слабко або майже ве вивченими є енергії ментальна та емоційна.

Люди з сильно вираженою ментальною енергією легко, чітко і успішно передають свої погляди іншим, впливають на них. Спостерігається, зрештою, і слабкість ментальної енергетики, що, зокрема, виражається нездатністю ефективно організовувати і передавати свої думки. Є люди, яким легко навіть "вгадувати" чужі думки чи бажання, що, як можна припустити, передається механізмами ментального спілкування.

Енергія емоційного рівня є більш очевидною. Сердита людина завжди виділяє енергію агресивності й войовничості. Якщо в гурті людей є двоє, що дуже ненавидять один одного, негативізм їхньої емоційної енергії відчувають також інші" навіть, якщо все відбувається в стані цілковитого мовчання (Вітулкас Дж., 1997, с. 68). Ще більш відчутною є передача статевої енергії, особливо коли спілкуються двоє закоханих. Любов однієї людини передається іншій за допомогою специфічної емоційної енергії. І, власне, ця — статева — енергетика сприяє почуттю молодості й бадьорості, навіть якщо йдеться про людину віком старшу і втомлену.

Енергії, з допомогою яких організм на всіх рівнях спілкується з довкіллям, у кожному окремому випадку інші, мають іншу частоту вібрації. Важливо також зазначити, що одержувана ззовні й зсередини позитивна і негативна інформація може надходити окремими каналами, через один із трьох планів ієрархії, проте організм на неї реагує як цілісний, тотально. Наприклад, стресові емоційні стани можуть виявлятися також серцево-судинними, шкірними тощо реакціями.

Природа хвороби. Як уже наголошувалося, хвороба трактується як розлад рівноваги і гармонії організму. Будь-яке захворювання фізичного тіла спричиняє дискомфорт, приковує до себе увагу людини, "поневолює" її, веде до втрати почуття свободи. Звідси і поняття "здоров'я", зокрема фізичне, визначається як свобода від болю.

Емоційне захворювання характеризується відходом від емоційної рівноваги. Воно є виявом, з одного боку, крайності в будь-якій пристрасті, що орієнтує людину на застосування деструктивних методів (ревнощі, політичний екстремізм тощо), а з іншого, — домінування негативу, особливо, коли він набирає гострих форм: апатія, гнів, глибоке незадоволення всім, ненависть, заздрість тощо. "Якщо хтось хоче дізнатися, наскільки він хворий на цьому рівні, належить визначити його негативні почуття... Рамки переліку таких почуттів визначать ступінь захворювання, негативу і нещастя, в яких він живе", — вважає Дж. Вітулкас (Вітулкас Дж., 1997, с. 76).

Оскільки емоції підтримуються враженнями, то захворюванню сприяють негативні відчуття і образи — сварки в родині, бійки, насильство, несправедливість, вбивство тощо — в тому числі й отримувані сьогодні з нашого "демократизованого" екрана. Зрештою, емоційно-психічний план, на думку автора трактованої тут праці, руйнується великою увагою медицини до фізичного рівня: лікуючи його, вона "заганяє" порушення рівноваги на вищий — емоційний рівень. Звідси неврози страху, фобійні неврози, депресії і т. п. — усі подібні психічні розлади, характерні для сучасних розвинутих суспільств, але менш характерні для тих суспільств, де медицина не так активно втручається у стан здоров'я.

Уважається, що сьогодні увага до емоційної сфери людини та її значення для стану здоров'я дуже занижена. Це стосується не лише медицини, але й культури та системи освіти і виховання. Побутує, наприклад, фальшива думка, що виявляти свої емоції— ознака слабкості" а тому їх слід тримати в "сейфі" власної душі. Тим часом намагання в дитинстві задушити в собі потребу поплакати згодом обходиться людині дуже дорого.

Головним чинником ментально-духовного захворювання є егоїзм, що визначає собою ставлення людини до морально-етичних засад життя. Егоїзм спонукає людину до нехтування самообмеженням, спричиняє зародженню на духовному рівні, а відтак переміщенню на рівень емоцій таких рис душі, як жадібність, ненависть, заздрість, цинізм тощо.

Стан здоров'я ментального рівня забезпечується і характеризується трьома параметрами: ясністю, послідовністю і творчістю. Виходячи з можливості творчого характеру будь-якої діяльності, Дж. Вітулкас визначає дві вимоги до неї: а) ця діяльність повинна задовольняти потреби людини, в тому числі й її розвитку; б) вона повинна служити потребам інших людей в таких же цілях. "Важливо, щоб людина була готова служити іншим такою ж мірою, якою вона готова служити собі. Здорова людина завжди враховує наслідки своїх ДІЙ для інших людей" (Вітулкас Дж., 1997, с. 73—74).

Сьогодні у будь-якому суспільстві трапляється багато людей, що прагнуть наживи, багатств — часто шляхом жорстоких вчинків. Водночас вони розтринькують набуте задля задоволення власних забаганок. Такі люди володіють ментальною ясністю і послідовністю. Але вся їхня "творчість" має егоїстичну мотивацію; вони духовно хворі, служать лише собі. І оскільки це явище є дуже поширеним, то можна говорити про духовну кризу нашого часу. Невпевненість, тривожність, поспіх, байдужість, поверховість, бездушність, конкуренція, агресивність, дратівливість, параноя, злочинність і т. п., — усе це наслідки деформацій ментально-духовної рівноваги.

Зародження негативних почувань і почуттів пов'язане з відсутністю благородної мети в житті людини та потреби служіння їй. Бо лише наявність такої мети, зорієнтованої на добро інших, звільняє людину від егоїзму і породжених ним захворювань душі.

Егоїст— людина, яка зазнає великих мук, коли піддають сумніву її значущість чи її досягнення. Скромна людина від цього не потерпає. Жадібна — важко переносить випадки втрати можливості збагатитися, нажитися, а тим більше, якщо реально зазнає матеріальних втрат. "Чим сильніші егоїзм і самолюбство людини, тим більше в неї можливостей для психічного краху" (Вітулкас Дж., 1997, с. 99).

Натомість зразками міцного духовного здоров'я, якими захоплюємося, в життя святих, що зуміли подолати в собі егоїзм і підпорядкували себе служінню Богові та іншим людям. Людина, що наближається до такого стану, осягає спокій і щастя, хоча нерідко стає предметом негативного ставлення з боку інших, бо турбує їхнє сумління. Стан духовного здоров'я, отже, може бути осягнутий лише свідомими зусиллями людини, тим часом як стан здоров'я фізичного дається нам часто від народження (Там само, с. 98). Ментальне здоров'я — це свобода від егоїзму.

Звідси й оцінка існуючої системи едукації в сучасних суспільствах. "Наша система едукації, — пише Дж. Вітулкас, — підносить логіку і наукові успіхи за рахунок моралі й етики. Лише незначна кількість навчальних програм передбачає уроки моралі й етики — предмети, які повинні, як належить, домінувати в наших думках. У результаті цього, наша система едукації мимоволі заохочує обман" (Там само, с. 74).

Таким чином, за Дж. Вітулкасом, загальне визначення здоров'я є таким: здоров'я — це свобода від болю у фізичному тілі, стан благополуччя; свобода від пристрасті та негативу на емоційному рівні, що виявляється динамічним станом безтурботності й незворушності; свобода від егоїзму в ментальній сфері, що веде до повного єднання з Істиною" Здорова людина поєднує в собі риси любові, мудрості, правди і творчості.

Педагогічна гіпотеза. Якщо викладені вище погляди на структуру організму прийняти як ймовірні, а звідси — визнати тісний зв'язок і тісну залежність фізичного здоров'я людини від її ментально-духовного стану, то це дає підстави висловити відповідну педагогічну гіпотезу: загальне здоров'я людини великою мірою залежить від змісту і характеру їі виховання та самовиховання.

На філософському рівні залежність здоров'я від морально-етичних засад людини визнавалася завжди. "...Моральність не є низкою правил, а є життям, і до того ж цілком нормальним, і тому вона впливає або може справляти цілющий вплив навіть на наше фізичне існування", — пише П. Юркевич. На його думку, "моральна мужність, душевна звитяга відбиваються в нашому організмі як фізична міць" (Юркевич П., 1993, с. 214—215). На можливість домінування душі над тілом вказували ще філософи античності. Костянтин Ушинський вважав, що ця влада душі людині дана від природи і що цей факт "ніхто пояснити не може". До речі, з його міркувань випливає також, що ця "влада душі над тілом дає нам змогу не тільки руїнницьки, але й рятівничо діяти на здоров'я тілесного організму..." (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 273).

Таким чином, у сформульованій тут гіпотезі втілено давно відому істину. Поза всяким сумнівом, вона є дуже актуальною саме для нашого часу. І не стільки на світоглядному, скільки на практичному рівні: виховання доброї, гуманної, творчої людини, здатної до самоподолання, є вихованням людини здорової.

У цій гіпотезі ми можемо йти далі й простежити процес і механізм саморуйнування сучасної людини. Для цього варто повернутися ще раз до поняття специфічно людського в людині. Як відомо, вона здатна розрізняти добро і зло, а відтак має вроджену "симпатію" і потяг до добра та творчості, трактує їх як суто людські чесноти і як свій обов'язок. Водночас людина відчуває також відразу до зла і руйнації. Це — стан норми, її здоров'я. "Будь-яка здорова в основі своїй людина буде намагатися творити, а не руйнувати" (Дж. Вітулкас).

Проте добро і творчість не завжди вигідні: добро вимагає втрат, зокрема матеріальних, а творчість — зусиль. А тому людина часто робить те, що не любить, і нехтує тим, до чого схильна її душа. Людину завжди роздирає протиріччя між невигідним добром і вигідним злом.

На сторожі добра в душі людини стоїть сумління. Навіть невиправний злочинець має його, і воно завжди нагадує йому про себе, коли він має намір чинити або коли чинить зло. Сумління завжди протестує проти зла, але ми, часто приваблені кінцевим результатом, усе ж робимо його. За цієї ситуації стає очевидним, що людина дуже часто діє проти власної природи, душить своє сумління, ігнорує його, заганяє у підсвідомість і цим, зрозуміло, зумовлює глибинну деформацію своєї духовної сфери. Нагромаджуючись у підсвідомості, нереалізовані добрі сили душі порушують духовну рівновагу людини. Образно кажучи, "душа страждає", бо людина пішла не за її покликом.

Морально-етичний негатив, що накопичується в душі, трансформується в негатив емоційний, а цей, в свою чергу, — в негатив тілесний. Очевидно, тут маємо справу з моментом саморуйнування людини, ініційованим на духовному рівні.

Як уже згадувалось, боротьбу добра і зла в душі людини, механізм "придушення" можна повернути і на позитив виховання. На думку К. Ушинського, злі нахили можна теж заганяти в несвідомий стан і цим самим розвивати позитивні якості душі. Як видається, саме тут, на морально-духовному рівні, людина володіє інструментарієм впливу на зміцнення власного здоров'я, їй належить свідомими зусиллями, власною волею оволодіти примхами своєї фізичної природи і зосередитися на розвитку духовних чеснот душі.

З цих позицій можемо також дати не тільки педагогічну, але й медичну оцінку сучасним чинникам культурного впливу на людину, чинникам її виховання. "Ми повинні зрозуміти, — пише Дж. Вітулкас, — що свідомість споживає ідеї й виростає на них, і якщо сприйняті й виношені свідомістю ідеї фальшиві й руйнівні, то людина фактично "сприймає отруйну їжу", яка в кінцевому підсумку підірве духовний план її існування. Це начебто хтось увесь час харчувався відходами: кінцевим результатом було б руйнування його фізичного тіла" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 74).