Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Засоби масової інформації

Друга половина XX ст. та початок XXI ст. характеризуються інтенсивною експансією засобів масової інформації в усі сфери життя. їх вплив на свідомість людей сьогодні є дуже активним, і уникнути його практично неможливо. За цих умов постає гостра педагогічна проблема з'ясування, яким є цей вплив на зміст виховання молоді. Припускаючи також, що він може бути як позитивним, так і негативним, педагогіка покликана шукати засоби оборони від шкідливих для морального здоров'я молоді передач, а надто передач телевізійних.

Варто зазначити, що сама природа сприймання, якщо воно домінує в психічній діяльності людини, не сприяє розвитку її екстравертних (необхідних для підприємливості) якостей. Як уже йшлося, ще у 30-ті роки минулого століття українські педагоги застерігали проти схильності людини до підміни власної активної діяльності в спорті, мистецтві тощо лінивим спогляданням за участю в ній інших людей. Сьогодні телебачення створює для цього особливо сприятливі умови. Стало нормою, коли людина замість того, щоб самій займатися спортом чи мистецтвом, прикладати власні зусилля і таким чином оздоровлювати своє тіло, виробляти характер і розвивати свою душу, лежить на дивані й "переживає" із-за перемоги чи поразки якоїсь команди, шаленіє від чужого співу чи примітивних ритмів, переживає сцени з нудних серіалів. Зрештою, найбільшу шкоду наносить тут телебачення дітям. Звідси перший педагогічний висновок щодо ролі ЗМІ у вихованні й розвитку: перегляд телепередач дітьми повинен бути розумно обмежений; їм варто дивитись лише передачі пізнавальні, бажано, разом з батьками, та з наступним обговоренням.

Поширення ЗМІ, зокрема телебачення, зумовлює також потребу розробки і втілення спеціальної медіальної освіти, яка озброювала б підлітків та молодь здатністю, з одного боку, пошуку і використання потрібної інформації, а з іншого — спроможністю до "самооборони" від неї. У першому випадку школа і батьки покликані забезпечити дитині інтелектуальну і технологічну здатність давати собі раду з навалою інформації. Це — розвиток. В іншому ж випадку йдеться про формування морального імунітету проти негативного виховного впливу ЗМІ. У сучасній ситуації і, виходячи з концепції цього посібника, йдеться про утвердження в дитині традиційно-християнського підходу до моральних засад життя і готовності не сприймати цінності, які ведуть до розбещення дитини і якими заповнені сьогодні деякі ЗМІ.

Причиною негативної експансії телебачення є властива західній культурі хвороба антропоцентризму — доведення до абсурду прав людини, якій начебто дозволено все і яка не повинна собі ні в чому відмовляти. Звідси пошук насолод у сфері наркоманії, "індустрії насолод", у проповіді садизму тощо. Це спонукає зробити другий педагогічний висновок, що стосується педагогічної оцінки засобів масової інформації. Взаємодія дитини з інформативним світом повинна супроводжуватися утвердженням позитивних традиційно-християнських ціннісних орієнтацій, в чому вбачаємо обов'язок батьків, школи і Церкви.

Нарешті, умови демократичного суспільства, до якого прагнемо, дають можливість громадського контролю над ЗМІ. Працюючи на ринок і прагнучи дешевої популярності, творці медіапродукту часто ладні забути про мораль і орієнтувати його на "гіршу половину" людини, догоджати інстинктам її натури, легалізувати їх, руйнувати в людині почуття сорому. За таких обставин телепередачі самі по собі кращими не стануть. Громадськість покликана здійснювати моральну цензуру над ЗМІ й, таким чином, обороняти себе і своє молоде покоління від насаджуваного з їх допомогою зла. У деяких демократичних державах уже існують і успішно діють відповідні суспільні структури, які впливають на моральну політику творців телепродукту.