Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Провідна роль сім'ї у вихованні дитини

Людина — геніальне творіння природи, її вінець. Тому головна професія всіх, хто належить до виду homo sapiens — бути вихователем у широкому розумінні цього слова. Немає більш важливого завдання, ніж народити і виховати дитину. Г.С. Сковорода неодноразово підкреслював, що є "дві суть главные родительскія сіи: благо родить й благо научить". Поняття "научить" філософ розумів як завдання — навчити жити, підготувати людину до свідомої активної діяльності, в широкому сенсі — виховати.

Першим соціальним інститутом виховання дітей е сім'я. Давні філософи визнавали, що сім'я — це незаперечний шедевр творінь природи і суспільства. В українській національній ментальності широко утверджений культ Жінки-Матері і Батька, культ Родини. В оберегах української народної педагогіки — легендах, прислів'ях, піснях, думах, звичаєвих обрядах та ін. ідея утвердження сім'ї як провідного соціального інституту виховання дитини, формування соціально зрілої особистості виступає незаперечним постулатом. Звернемо увагу лише на деякі аспекти цієї народної мудрості, закарбованої у прислів'ях і приказках: "Сім'я міцна — горе плаче", "Чоловік і жінка — найліпша спілка", "Без сім'ї і без роду — хоч з мосту та в воду", "Дім тримається не на землі, а на жінці", "Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько", "Нема цвіту кращого від маківочки, нема роду милішого від матіночки", "Дружна сім'я гори зрушить" та ін.

Значно пізніше, коли в суспільстві були створені інші, окрім родини, соціальні інституції, які займалися вихованням дітей, всеодно сім'я залишалася у системі виховання основним соціальним центром підготовки особистості до активної діяльності. Всі відомі педагоги світу беззастережно стоять на тому, що батькам, родині належить провідна роль у вихованні дитини. Чеський педагог Я.А. Коменський заклав наукові засади материнської школи. А.С. Макаренко в лекціях для батьків інститут родинного виховання ставив на перше місце: "Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною"1.

Ця думка залишається актуальною і в наш час. її мудрість набуває нової сили на початку XXI ст. Це — своєрідна філософія й основа життєдіяльності сучасного суспільства. І не лише українського. Справа, вочевидь, у тому, що XX ст. позначене прагненням побудувати нове суспільство на революційних гаслах, знехтувавши об'єктивними законами еволюційного розвитку. Та, на жаль, історія вчить тому, що не вчить нічому. Аналіз історичних подій минулого і сучасності дає підстави стверджувати, що революції ніколи не сприяли ні соціальному, ні економічному прогресу суспільства. Підтверджується лише одна закономірність: революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а результатами користуються пройдисвіти. Англійський письменник-фантаст Герберт Уеллс(1866— 1946), відвідавши у 1920 р. пореволюційну Росію, після зустрічі з Леніним і знайомством з розвитком подій у країні написав книгу "Росія в імлі" і назвав Леніна кремлівським мрійником.

Чому ми зробили такий відступ від розмови про визначальну роль родини у вихованні дітей як певну закономірність і передумову соціального розвитку й становлення особистості? А тому, що у всіх країнах, де відбувалися революції за ленінською моделлю, мав місце процес своєрідного знищення двох основних соціальних інституцій, які були оберегами морально-духовних цінностей людських спільнот — родини і релігії. Під гаслом запровадження громадського виховання молодого покоління від сім'ї відібрали архіважливу соціальну функцію, яка традиційно була спрямована на виховання дітей, на піднесення в суспільстві культу Матері і Батька. Була підірвана економічна функція сім'ї, яка передбачає наявність у батьків засобів для матеріального забезпечення, утримання на належному рівні своїх дітей (власний дім, достатньо коштів для харчування, одягу, підтримання здоров'я, відпочинку та ін.). "А для чого все це вам потрібно? — втовкмачували в голови громадян тодішні очільники. — Держава забезпечить ваших чад харчуванням і всім необхідним у дитячих установах, школах-інтернатах, інших освітньо-виховних закладах...". За сім'єю, по суті, намагалися залишити лише репродуктивну функцію. "Народіть дитину, віддайте її під опіку громадського виховання, а держава потурбується про підготовку потрібного людського матеріалу — сформує Ното воиеіісивп.

Ось така антиприродна практика призвела до того, що пині інститут сім'ї терпить катастрофу. Знехтували об'єктивними діями конкретної закономірності і в результаті в суспільстві, у його громадян поступово втрачалися, вульгаризувалися почуття материнства і батьківства, втрачалися такі моральні якості, як відповідальність за виховання власних дітей, утверджувалося психолого-педагогічне невігластво в царині функціонування родини. У взаєминах між людьми протилежної статі переважає культ фізіологічпого статевого задоволення. Нерідко можна спостерігати таку картину: молода вродлива мама в модному одязі впевнено крокує вулицею, підпорядкувавши свої устремління лише задоволенню власних інтересів: заглянути в бутик, зробити покупку в модерному магазині парфумів та ін. Але ж вона не одна: за нею, ледве дотягуючись до руки матері, дріботить трирічна чи чотирирічна донька, яка ніяк не може встигнути за мамою. Поглянувши на цю картину, бачиш, що дитина для цієї мами зайвий предмет, сторонній клопіт, який заважає їй жити так, як їй хочеться. При цьому пригадуються результати досліджень учених, які вивчали поведінку мавп стосовно своїх дітей.

Мавпи з величезною дбайливістю турбуються про своїх дітей. Малюка практично не можна відібрати від матері. Вона буде захищати його всіма доступними способами. До цього можуть приєднатися І члени мавп'ячої зграї. Коли новонароджену дитину-мавпу все ж відібрали від матері, вигодували штучно, то потім вона, сама народивши дитя, відмовилася його годувати, жорстоко з ним поводилася і зрештою перекусила йому горлянку. Повторення експерименту дало такі ж наслідки: мавпи, позбавлені материнської опіки від дня народження, втрачали почуття материнства, відмовлялися від своїх діток.

Цей феномен досить повчальний. З цих позицій можна пояснити той факт, що в Україні щорічно тисячі жінок залишають своїх новонароджепих діток у пологових будинках або й викидають на смітник, а десятки тисяч дітей за живих батьків (якщо цих людей можна так назвати; точнішим буде визначення: біологічні батьки) перебувають під опікою державних органів або взагалі стають бродягами, знедоленими дітьми.

Таким чином, говорячи про визначальну роль інституту сім'ї у вихованні дітей, у формуванні соціальної зрілості молодого покоління, можна зробити загальний висновок: коли б хтось запитав, що є центром планети Земля, варто було б поза всякими застереженнями відповісти, що це родина.