Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Особлива місія праці в соціалізації особистості

Нині важко стверджувати або заперечувати постулат Ф. Енгельса, що праця була визначальним чинником у перетворенні мавпи в людину. Але історія розвитку людства, поза всяким сумнівом, визначила, що праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Незаперечною була й залишається істина, що людська праця — визначальний фактор формування в особистості кращих якостей. Це стосується всіх народів, які населяють нашу планету.

Українська народна педагогіка відводить праці головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів'ях як своєрідному кодексі поведінки людини говориться: "Без труда нема добра", "Будеш трудитися — будеш кормитися", "Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається", "Праця — ключ до щастя", "У праці — краса людини", "Землю прикрашає сонце, а людину — праця" та ін.

Тема праці людини є провідною в народних піснях, казках, легендах, іграх. Уже в колискових піснях малюку навіювали:

Не вчись, котику, красти,

А вчись робити — Черевички шити.

Та й не дорогії — По три золотії.

Будуть люди купувати,

Будуть тебе шанувати.

Ідея праці як визначального чинника виховання людини перейшла від народу до філософів, педагогів, відомих державних діячів, учених, представників інтелектуальної еліти. Звернемо увагу лише на окремі висловлювання з цього приводу. Український філософ і поет Г.С. Сковорода писав: "Щастя полягає тільки в спорідненій праці на користь суспільства... Труд є живий і невсипущий всієї машини хід доти, поки породить справжню справу. Коротко сказати, природа запалює до справи і зміцнює в труді, роблячи труд солодким"1.

Праця була і залишається природною необхідністю людини. К.Д. Ушинський, розглядаючи психологічні засади виховання, писав: "Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті"1.1 далі продовжує — "саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати ЇЇ не для щастя, а готувати до праці життя"3. Досить цікавими є міркування К.Д. Ушинського про вирішальне значення праці у розвитку суспільства: "Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. А якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком замінює всяку працю людини.., то сам розвиток людства зупинився б: розпуста і дикість заволоділи б суспільством, а саме суспільство розпалося б: із знищенням необхідності особистої праці історія повинна припинитися"4.

А.С. Макаренко вважав працю генеруючим засобом соціального становлення особистості: "Правильне... виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове"6. Він у процесі розв'язання складних завдань перевиховання педагогічно занедбаних дітей, формування їх як соціально зрілих особистостей, повноцінних громадян віднайшов унікальний засіб досягнення поставленої мети — "перековку" соціально занедбаних і навіть небезпечних підлітків через систему колективної продуктивної праці. Видатний педагог глибоко розумів сутність закономірності формування людини через працю і в праці.

Нині в деяких педагогічних колах набуває сили "мода" критики діяльності А.С. Макарсика за "педагогічний авторитаризм", "експлуатацію дитячої праці", "колективний диктат" та ін. Навряд чи можна погодитися з безпідставним запереченням сутності і результатів педагогічної системи А.С. Мака-ренка.

На новому етапі суспільного розвитку В.О. Сухом линський, підтримуючи традиції української народної педагогіки (та й не лише української) у царині виховання, вбачав у праці невичерпне джерело виховання всебічно розвиненої особистості, її соціалізації. "Виховну місію школи, — писав В.О. Сухомлин-ський, — ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини"1.

Ця думка видатного педагога спрямована на формування в суспільстві культу праці, на орієнтацію батьків, усіх педаго-гів-вихователів на пошуки шляхів, засобів і методів реалізації у щоденному житті винятково важливої закономірності — виховання молодого покоління в праці і для праці.

На превеликий жаль, у системі виховання в нашому суспільстві бачимо, по суті, заперечення цієї закономірності. По-перше, утверджується хибна тенденція недооцінки включення дітей у працю, обмеження їхньої діяльності лише полегшеною навчальною працею. Якщо юне покоління до 18—20 років "вирощувати" в штучно полегшених соціально-економічних умовах, то надії, що воно у роки повноліття активно прилучиться до продуктивної праці, — даремні.

По-друге, у навчально-виховних закладах усіх рівнів, по суті, немає системи трудового виховання. У переважній більшості матеріально забезпечених сімей діти також виключені зі сфери продуктивної праці.

По-третє, засоби масової інформації ніби навмисно пропагують культ розваг, веселого життя, беззмістовного дозвілля, заповненого неробством, ледарством, гультяйством, пияти-кою, палінням, вживанням наркотиків та ін. У такий спосіб росте, формується покоління зі споживацькою філософією як у соціальному, так і в психологічному сенсі.

Є ще один суттєвий аспект важливості трудового виховання. Людині притаманне прагнення до визнання; вона прагне до утвердження себе в колективі на основі престижу, а отже, бажає відчути задоволення, радість від певного виду діяльності, якщо вона залучена до бажаних і потрібних видів трудової діяльності. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, радощів, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики, тютюн та ін. Це призводить до фізичного і соціально-психічного ослаблення як частини людності, так і суспільства загалом. Розширення мережі нічних клубів, казино, дискотек, гральних автоматів і порядки, які в них домінують, лише посилюють і прискорюють процес соціально-психологічної і моральної деградації значної частини молоді.