Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Принцип гуманності

Принцип гуманності передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку молоді; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права кожної особистості на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичного, психічного та соціального потенціалу, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуття гуманізму, милосердя, доброчинності.

Велич біологічної істоти homo sapiens уже тим знакова, що Людина — найбільша і найвища цінність природи і суспільства, її не можна порівняти ні з чим. Російський письменник Максим Горький вклав у вуста одного з персонажів п'єси "На дні" красномовний афоризм: "Людина — це звучить гордо!" А зміст поняття "гуманізм" (лат. humanus — людяний, людський) закликає до піднесення людини, поваги до неї у всіх вимірах і сферах людських відносин.

У менталітеті українського народу здавна закладена основа гуманізму. Молодше покоління з великою повагою ставилося до старших людей, особливо до батьків. До матерів і батьків, до дідусів і бабусь діти й онуки завжди зверталися на "Ви". І не лише до рідних, але й до чужих старших людей. Названі батьки (куми) також користувалися великою повагою: до них також зверталися з поважним "Ви".

Статутами вищих навчальних закладів у дореволюційний період було передбачено, що педагоги мають звертатися до студентів лише на "Ви". Та навіть Положення про середню загальноосвітню школу (1938 р.) зобов'язувало вчителів звертатися до учнів старших класів (8—10-х) на "Ви". З власного досвіду можемо стверджувати, що це підносило особистість, формувало почуття гордості, стримувало вихованців від необачних вчинків.

А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що основним принципом його педагогічної діяльності було: якомога більше вимогливості до вихованців і якомога більше поваги до них.

Наші дослідження показали, що 98 % студентів вищих навчальних закладів бажають, щоб педагоги зверталися до них на "Ви". В останні десятиріччя подібна форма звертання, як вияв поваги до особистості людини, була знівельована, втрачена. Часто з посиланням на те, що в розвинених країнах люди один до одного звертаються по імені і на "Ти" незалежно від віку, навіть в офіційних державних документах вказують лише прізвище й ім'я. Подібне запозичення з багажу культури і менталітету інших народів для нас не прийнятне. Вважається, що це не відповідає нашій природі, нашій ментальності.

Нещодавно з'явився ще один "шедевр" оцінного ставлення до людини — вираз "маленький українець". Таке приниження образливе для народу загалом. Це не відповідає українському менталітету і далеке від вимог сучасного розуміння гуманності.

Принцип гуманності має виступати важливою засадничою нормою соціального співжиття громадян країни. Гуманістичний світогляд закладається в родині, дошкільній установі, загальноосвітніх і професійних навчальних закладах.

Принцип неперервності

Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження дитини і триває впродовж усього життя; соціальне та природне середовище і діяльність особистості так чи інакше впливають на формування у неї певних якостей; процес навчання — важливий чинник виховання особистості як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію навчальної діяльності.

Помилковою є думка, що дитина виховується лише тоді, коли з нею бесідують батьки з визначеною виховною метою, або коли вона перебуває в дошкільному закладі чи бере участь у конкретному виховному заході в школі, в позашкільних установах. Незаперечною залишається істина, що виховання здійснюється на кожному квадратному метрі соціально-педагогічного простору. А.С. Макаренко, розкриваючи один з аспектів принципу неперервності виховання безпосередньо в сім'ї, писав: "Ваша власна поведінка — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте ЇЇ. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни у тобі дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте"1.

На виховання дитини впливають речі, які її оточують, іграшки, якими вона грається, інтер'єр оселі, тварини, яких дитина доглядає, природне середовище (дерева, рослини) та ін. Коли ж дитина приходить у школу, вона відчуває на собі вплив інтер'єру шкільного приміщення, однокласників, учителів, змісту навчального матеріалу, спілкування з товаришами і вихователями. Вулиці, будинки, парки, конкретні види діяльності дитини — все це могутні засоби, що впливають на виховання особистості. В останнє десятиліття арсенал засобів, що забезпечують вимоги принципу неперервності виховання, поповнився засобами масової інформації (радіо, телебаченням, комп'ютерною технікою та ін.).

Як бачимо, дитина з моменту народження потрапляє у багатоаспектний і багатомірний світ чинників і засобів, які здійснюють неперервний вплив на неї. Обов'язок старшого покоління, яке діє через різні спеціальні інституції (сім'ю, дошкільні виховні заклади, загальноосвітні і професійні навчально-виховні заклади, засоби масової інформації та ін.), — цілеспрямовано дбати про гуманізацію тих чинників, які щогодини, щодня, на "кожному квадратному метрі" соціального простору впливають на виховання молоді.

Проте доводиться з жалем константувати, що оточуючий нас (і дитину) соціально-педагогічний простір забруднений агресивністю, брутальністю, жорстокістю, насиллям, аморальністю та ін., що заважає створенню екології високого гуманізму та духовності у системі неперервності виховання.