Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Принцип етнічності

Принцип етнічності передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості та гідності, створення умов для всіх громадян навчатися і спілкуватися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної належності до свого народу, його культури, формування рис національної ментальності; виховання в молоді почуття соціальної відповідальності за збереження, примноження і продовження етнічної культури.

Чільне місце в системі етнізації виховного процесу займає, безперечно, мова. Мова — це генетичний код нації. У мові (усній та писемній) зберігаються віковічні надбання народу, особливості його мисленнєвої діяльності. Мова, таким чином, є оберегом культури нації.

У переважній більшості розвинених країн проживають народи різних національностей. Спроби штучно асимілювати народи різних етнічних груп (типу homo soveticus) ведуть до знищення культурних надбань. Мова може йти про взаємозбагачення культур різних національностей, а не нівелювання їх.

У країні, безперечно, має панувати загальнодержавна мова, яка визначається за переважаючою кількістю громадян титульної нації: в Україні — українська, в Чехії — чеська, в Німеччині — німецька, в Італії — італійська, в Росії — російська. Але в рамках державної спільноти мають бути створені оптимальні умови для розвитку мов і культур усіх інших народів.

Цікавим є приклад етнічної групи ромів. Понад десять століть унаслідок боротьби між племенами північної Індії цигани були витіснені за межі цієї країни. З того часу вони кочували, розселялися в інших країнах, але зберегли і нині зберігають вагомі компоненти своєї культури — мову, звичаї, обряди, ментальність, побут та ін., водночас освоюючи мову і елементи культури того народу, серед якого вони мешкають.

У системі національного виховання необхідно дбати, щоб молоде покоління глибоко пізнавало багатства мови і культури українського народу, щоб позбутися почуття меншовартості, ганебної сором'язливості через те, що говоримо рідною мовою, їмо національні страви, зберігаємо елементи своєї етнічності у побуті (рушники, вибілені оселі, вишитий одяг та ін.).

І ще один аспект мовної проблеми в умовах багатомовності. Дитина ще в стані ембріонального розвитку чує мову, якою спілкується її мама. І коли дитя народилося, воно потрапляє в рідну мовну стихію, в близьке і знайоме мовне середовище. А потім дитина виховується в дошкільній установі, школі, де з нею спілкуються іншою мовою (наприклад, російськомовна родина, а дитина потрапляє в україномовне середовище в дитячому садку чи школі). Для маленької дитини це своєрідний стрес. їй доводиться витрачати багато психічних сил для перекладу з однієї мови на іншу. Адже вона думає тією мовою, яку "успадкувала" з часу ембріонального розвитку і в ранньому дитинстві. Тому заклики типу "думай українською" несуть у собі елементи штучної асиміляції.

Як бачимо, виховання дітей в умовах поліетнічного простору — справа складна і делікатна. До її розв'язання треба підходити уважно і виважено.

Принцип систематичності та послідовності

Принцип систематичності та послідовності має забезпечувати вплив на особистість людини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати систему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім'ї, вчителів, вихователів у дошкільних та позашкільних дитячих закладах); створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихованця при розв'язанні виховних завдань, дбати про розумне "дотикове" керівництво.

Послідовність має здійснюватися з дотриманням певних етапів: від близького до далекого; від простого до складного. Маленька дитина має засвоювати найпростіші правила і норми поведінки, що доступні їй з погляду фізичних і психічних можливостей. Маленькі діти — це своєрідні "філософи у підгузниках". Вони виявляють неймовірну активність у пізнанні деталей навколишнього світу. Тож не слід поспішати виводити їх із цього стану, не варто упереджувати їхні можливості, навантажувати додатковою інформацією. Нехай задовольняються тим, що їх оточує: членами родини, природним середовищем, іграшками, простими діями. І лише згодом поступово розширювати коло пізнання і діяльності, піднімаючи завісу над ще невідомим.

Наприклад, малюки запитують батьків: "Де беруться доти?", "Звідки я з'явився?". На такі запитання треба вміти відповісти залежно від віку дитини. Але обов'язково відповісти! На сторінках газет і журналів нерідко ведуться дискусії на теми статевого виховання. Нині з'явилося багато літератури з цього питання. Проте не слід бездумно і безсистемно вдаватися до неї. Варто критично, послідовно і поступово підходити до вирішення цієї проблеми, зважаючи на принципи загальнолюдської культури.

Вимога систематичності передбачає, що виховний вплив на особистість має здійснюватися щоденно і системно з урахуванням різних чинників.