Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Принцип опори на позитивне в людині

Принцип культуровідповідності передбачає нерозривний зв'язок виховання з культурними надбаннями людства і свого народу, зокрема із знаннями про загальнолюдські багатства в царині духовної та матеріальної культури, про особливості розвитку і становлення національної культури та її взаємозв'язки із загальнолюдською; знаннями історії свого народу, його культури; забезпеченням духовної єдності і спадкоємності поколінь.

Вимоги принципу культуровідповідності мають пронизувати всі сфери життя людини, а особливо молодого покоління — побут, взаємини, виробничу діяльність, радіо, кіно, телебачення, театр, книги. І передусім — сферу освіти та виховання. У системі освіти молоді люди витрачають великі зусилля на опанування складних для засвоєння основ теоретичних знань. А в результаті у пам'яті залишається лише невелика частина з того, що передбачено навчальними програмами. Поза увагою, по суті, залишаються такі пласти культури, як образотворче мистецтво, музика, культура побуту та поведінки, ужиткове мистецтво. Ці засоби виховання впливають передусім не стільки на розум, скільки на почуттєву сферу. Вони сприяють формуванню і піднесенню духовної культури особистості.

Учитель однієї зі шкіл Київщини був класним керівником від п'ятого класу до випуску. У класі було чимало здібних учнів: одні захоплювалися мовою і літературою, інші мали значні успіхи в математиці та фізиці, багатьох цікавила історія, біологія, хімія. Значна частина випускників продовжила освіту в професійних навчальних закладах. Минуло 10 років. Колишні випускники вже мали сім'ї, працювали вчителями, інженерами, агрономами, зоотехніками, лікарями, кваліфікованими робітниками. Зібралися на зустріч: пригадати минуле, розповісти один одному про своє життя-буття. У зустрічі брав участь І колишній класний керівник. Він запропонував вихованцям відповісти на низку запитань анкети. Серед них були Й такі: "Що вам найбільше запам'яталося в процесі вивчення окремих дисциплін?", "Що закарбувалося в пам'яті з позакласного та позашкільного життя?" У відповідях на перше запитання вихованці пригадували якісь кумедні, нестандартні випадки поведінки на уроках своїх однокласників або вчителів. Але ніхто не пригадав ні якихось законів фізики, хімії чи біології, ні фактів з Історії чи літератури. А ось у відповідях на друге запитання досить широко і з захопленням та деталями вихованці пригадували, як готували новорічне свято, зокрема новорічний бал, на якому були присутні учні всієї школи та батьки; пригадалися екскурсії до Києва й особливо відвідання художніх музеїв (українського, російського та західноєвропейського мистецтва), вистави в оперному та драматичному театрах (дивилися балет "Лебедине озеро" і виставу "Хазяїн"). Запам'яталося саме це, хоча під час неодноразових екскурсій до Києва знайомилися і з метро (тоді це була новинка), побували в зоопарку, на виставці досягнень народного господарства та ін.

Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю вихованців

Дитина за своєю природою, пізнаючи навколишній світ, шукає, по-перше, відповіді на запитання "Чому?", "Як?" і, по-друге, прагне до самостійності у своїх діях ("Я сам", "Я сама"). Тому педагоги-вихователі мають на кожному кроці враховувати природу дитини. З одного боку, визначати напрями діяльності особистості, створювати оптимальні умови для такої діяльності, допомагати оволодівати раціональними й ефективними методами пізнання, а з іншого — давати можливість виявляти самостійність. Педагогічні кроки у цій сфері досить прості: підготуйте поле для діяльності, ретельно поясніть, як діяти, якими методами користуватися і відступіть на крок назад, спостерігаючи за цими діями, тактовно вносячи необхідні корективи. У цьому має виявлятися педагогічна мудрість вихователя. Практика свідчить, що коли в процесі виховання намагаються все зробити за дитину (одягнути, прибрати постіль, виконати домашні завдання тощо), гальмується процес соціального розвитку особистості.

Принцип опори на позитивне в людині

Принцип опори на позитивне в людині передбачає з погляду гуманізму і толерантності в стосунках з вихованцями шукати в них ті позитивні якості в почуттях, переконаннях, діяльності, які можуть слугувати опорою в соціалізації особистості. Утверджуючи в людині позитивні якості, ми сприяємо гальмуванню і витісненню ознак негативних виявів.

Великої помилки припускаються вихователі, які намагаються акцентувати увагу передусім на негативних виявах поведінки вихованців. Наприклад, аналіз записів учителів в щоденниках учнів сьомого класу однієї зі шкіл упродовж навчального року показав, що в них переважають негативні зауваження (89 %), на кшталт: "Вів себе непристойно на уроці англійської мови", "Зовсім знахабнів", "Кричав на уроці", "Смикав дівчаток за коси", "Батьки, якщо ви справжні батьки, приведіть до порядку свого оболтуса" та ін. І лише поодинокі записи (11 %) спрямовані на утвердження позитивних якостей: "Дякую за сумлінне ставлення до навчання", "Сергійко відповідально ставиться до підтримання належних санітарно-гігієнічних умов у класній кімнаті. Щиро дякую".

Педагоги мають пам'ятати народну мудрість: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять". Треба виходити з розуміння того, що дитина у своєму розвитку ще не повністю володіє вміннями продуктивного спілкування, а життєві обставини вимагають від неї вступати в різні види контактів з людьми. Тому закономірно, що при цьому дитина наражається на певні труднощі, а отже, припускається помилок, порушує норми поведінки. Це треба враховувати як об'єктивний чинник.

Принцип оптимальності виховного процесу

Принцип оптимальності виховного процесу вимагає добору доцільного змісту, форм, методів, засобів виховання. Визначальними критеріями оптимальності процесу виховання є: відповідність функціонування процесу виховання, його змісту, методів, форм і засобів педагогічного впливу цілям всебічного гармонійного розвитку особистості. В.В. Ягунов науково обґрунтував основні вимоги принципу оптимальності:

• конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій українського народу, індивідуально-психічних особливостей вихованців;

• комплексний підхід до визначення змісту виховання;

• чіткий вибір варіанта змісту виховання шляхом виокремлення загальнолюдських і національних цінностей;

• добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дають змогу найбільш успішно розв'язувати поставлені завдання за визначений час;

• диференційований та індивідуальний підхід до вихованців;

• створення умов для ефективного розв'язання поставлених виховних та інших завдань за визначений час;

• раціональне поєднання керування виховною діяльністю вихователів і самовдосконалення вихованців, оперативне регулювання й коригування перебігу виховного процесу;

• аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критерієм оптимальності1.

У вимогах цього принципу певною мірою зосереджено основні засади всіх попередніх принципів.