Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Стилі спілкування

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції) з іншими людьми або колективами склалися такі стилі спілкування (рис. 3.13).

Авторитарний стиль (лат. — влада) ґрунтується на безпосередньому підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності учнів, регламентує кожен крок вихованців, пригнічує будь-яку ініціативу. Домінантні засоби впливу: розпорядження, вказівки, накази, інструктажі, жорсткий контроль, гальмування творчих намагань.

До авторитарного стилю варто ставитись діалектично. У процесі початкового етапу розвитку колективу керівник може застосовувати окремі елементи авторитарного стилю. Лише з часом, коли члени колективу починають розуміти керівника, підтримувати його, педагог повинен виявити мудрість і відійти від авторитарних методів спілкування та поступово перебудувати свої стосунки з членами колективу на засадах демократизму.

Якщо в суспільстві, в колективі незмінно "працює" авторитарний стиль міжособистісних стосунків, це призводить до застою, своєрідного ступору в розвитку суспільства, окремих груп і членів такого суспільства. Тоталітарна система правління державою, колективом у всіх випадках може триматися лише на авторитаризмі. Його наслідки згубні для людини в сенсі фізичного, психічного й особливо соціального розвитку.

В умовах авторитаризму зовні ніби все гаразд: є міцна дисципліна, всі слухняно виконують волю керівника, більшість звикла до такого стилю. Не треба виявляти ініціативу, ніякої тобі творчості і самодіяльності. Все вирішує керівник. У результаті колектив, за висловом А.С. Макаренка, "загниває", розпочинається його руйнування. Окремі особистості залишають такий колектив, інші чинять спротив.

Ця закономірність стосується не лише окремих первинних колективів (шкільних, виробничих, сімейних), але і більш масштабних спільнот.

Демократичний стиль (лат. demokratia —- влада народу, народовладдя) ґрунтується на врахуванні думки колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених ними завдань, заохочує ініціативу всіх членів колективу, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів розв'язання завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. На засадах демократичного стилю розвивається педагогіка співробітництва.

Демократичний стиль сприяє створенню оптимальних умов для всебічного розвитку особистості, утвердження її в колективі. І головне — сприяє соціальному і психічному розкріпаченню людини, використанню духовних сил членів колективу, суспільства загалом для суспільного блага.

Не можна плутати демократичний стиль спілкування зі вседозволеністю, анархією, як це має місце в окремих країнах, які в соціальному розвитку перейшли від тоталітарної системи до демократичної, від диктатури однієї особи до колективного правління. Тут має діяти диктатура закону, а не диктатура натовпу. Не варто забувати давній принцип спілкування, в основі якого лежить постулат: "Щоб бути вільною людиною, треба залишатися рабом закону".

В останній період окремі дослідники педагогічної спадщини А.С. Макаренка схильні звинувачувати його в тоталітаризмі, називаючи апологетом авторитарної педагогіки. Насправді ж, якщо уважно і неупереджено проаналізувати педагогічну діяльність А.С. Макаренка, можна переконатися, що в процесі керівництва колективом він ішов від авторитаризму до демократії. На певному етапі зрілості колективу всі питання життєдіяльності колонії ім. Максима Горького, а потім комуни імені Дзержинського розв'язувалися за участю всіх членів колективу — вихователів і вихованців.

З метою дієвості демократичного стилю спілкування варто спільно а колективом вихованців з урахуванням думок і побажань усіх його членів чітко визначити напрями діяльності, норми поведінки, "правила гри" і домагатися їх виконання кожним.

Ліберальний стиль спілкування (лат. liberalis — вільний) ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні педагога як до позитивних, так і до негативних дій вихованців, характеризується потуранням будь-яким їхнім діям. Вихователь схильний не втручатися в життєдіяльність колективу; не виявляє активності й ініціативи в керівництві колективом, пасивно спостерігає за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ. Прихильники такого стилю виправдовують свої дії тим, що нібито обстоюють ідею свободи особистості. Насправді ж такий стиль (а його можна спостерігати в сімейних, шкільних, виробничих та інших колективах) залишає особу наодинці з собою, віддає її на волю обставин, які можуть бути сприятливими, а можуть бути і шкідливими для неї. Залишати людину, особливо дитину, яка ще не має достатнього соціального досвіду на волю випадку, — вияв безвідповідальності педагога.

Що ж стосується свободи особи, на що спираються прибічники ліберального стилю, то абсолютної, бездетермінаційної свободи немає взагалі. Незалежної від людей, речей, обставин буття людини у світі немає. Людина ніколи не буває повністю вільною у виборі об'єктивних, умов життєдіяльності, які впливають на неї. Вибір завжди має певну межу і варіанти. Допомогти малодосвідченій людині (дитині) обрати найбільш прийнятний з погляду суспільної моралі, оптимальний варіант того чи іншого рішення покликаний педагог, який керується демократично-гуманістичним стилем спілкування.

У практиці роботи вихователів спостерігається і так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи всіх вище названих стилів. Та все ж в умовах становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа найперше має розвиватися на демократичних засадах.

Для успішності й ефективності спілкування вихователь має дотримуватися певних умов, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями. Аналіз виховної діяльності в сім'ях, у загальноосвітніх школах, дошкільних і позашкільних виховних закладах свідчить, що значна частина педагогів недостатньо володіє культурою педагогічного спілкування. Ось випадок у дитячому дошкільному закладі.

Після обіду в Сергійка розболівся живіт. Не встиг він добігти до туалету. Молода вихователька Ірина Петрівна з гнівом напала на хлопчика: "Ганьба! Що мені з тобою робити? Нехай батьки памперси на тебе одягають".

Перелякавшись, Сергійко затиснувся в кутку між шафою та стіною і гірко заплакав. Маленькі діти, свідки цієї пригоди, підбадьорені криком виховательки, приліпили Сергійку прізвисько "памперс".

Через рік Сергійко пішов навчатися в перший клас. За ним перекочувало і прізвисько. Перебування хлопчика в школі стало нестерпним. Він почав заїкатися. Комплекс неповноцінності, постійного побоювання бути ображеним Сергій так І не зміг побороти. Був замкнений, насторожений, намагався триматися осторонь від однокласників.

Російський письменник Микола Азаров, який у своїй творчості приділяв багато уваги проблемам виховання, розповів таку історію.

Ганнуся написала любовну записку Володі, заховала її у підручник і прийшла в клас. Ганнусі виповнилось чотирнадцять років. Володя старший на один рік... А записки я не читав, вона в обласному центрі, її взяв. Із собою слідчий. Молодий учитель передав мені її зміст: запрошення піти в клуб на "Білу гриву* і "я тебе люблю" — і кілька загадкових крапок. Та дівчині не пощастило: хлопці перехопили записку, почали носитися по партах, читати вголос, улюлюкати. Хвилина була надто весела, але не для Ганнусі; вона стояла розпатлана І кричала: "Віддайте, дурні нещасні! Не смійте, віддайте!" Учитель застав цю біганину, почув крик дівчини, побачив безлад. "Що я мав робити? Я повинен розрядити атмосферу, відібрати записку! заховати у портфель, не читаючи. Розпочати урок, погасити недобре збудження. А вже потім наодинці вивчати нещасливу записку, розмірковувати, що робити — самому поговорити з ученицею чи доручити це Олені Петрівні. Або взагалі залишити розмову — адже записка дитяча, чесне слово. А я вихопив записку із рук хлопчака і вголос, скандуючи, голосно і з посмішкою почав її читати... Другий раз Ганнуся вислухала свої зізнання в коханні. Потім я розпочав урок — сорок п'ять хвилин. І перерва..."

На перерві записка потрапила до рук директора школи. Він запросив маму Ганнусі, яка жила поряд зі школою і якраз розвішувала білизну. Покликали Ганнусю з класу. І вголос при всіх учителях прочитали записку. Мати у присутності вчителів біля дверей учительської почала шмагати Ганнусю мотком мотузки, Ганнуся вирвалася і побігла за поріг школи до залізничної колії, де якраз проходив маневровий поїзд...

Потім слідство...".

Ефективність педагогічного спілкування залежить передусім від соціально-психологічних особливостей учасників цього процесу. Окремі дослідники виділяють своєрідні образні моделі спілкування педагогів з учнями.

1. "Монблан". Педагог нависає над класним колективом подібно до гірської вершини, ширяє у світі знань, науки, захоплений ними, але залишається для учнів на недосяжній висоті. Він ніби відсторонюється від вихованців, мало цікавиться їхнім внутрішнім світом” Ця модель породжує відсутність належних контактів між педагогом і дітьми, стає причиною формування пасивної позиції вихованців, пригнічує пізнавальну ініціативу, нівелює педагогічне керівництво навчально-виховним процесом.

2. "Китайська стіна". Між педагогом і вихованцями в якості невидимого кордону виступає своєрідна психологічна дистанція, яку встановлює педагог. Він підкреслює свою зверхність над вихованцями, обмежується повідомленням інформації, а не залучає учнів до активної пізнавальної діяльності, прагне постійно залишатися їхнім поводирем.

3. "Локатор". Педагог вибудовує взаємини з вихованцями вибірково. Часто він концентрує свою увагу на певній групі учнів, залишаючи поза увагою інших.

4. "Робот". Це педагог, який спрямовано і послідовно діє на основі задуманої програми, не звертаючи уваги на обставини, які спонтанно виникають у ході навчально-виховного процесу. Діє ніби правильно: дотримується програми, плану. Але ж у реальному житті виникають непередбачувані ситуації, які не можна не враховувати, які вимагають діалектичного підходу до педагогічних дій.

б. "Гамлет". Подібна модель спілкування характеризується постійними сумнівами ("бути чи не бути"), які непокоять вихователя у процесі взаємодії з вихованцями: чи правильно вони його зрозуміють, чи адекватно поставляться до його дій. Педагог турбується не стільки про змістовий аспект спілкування, скільки про ставлення вихованців до його персони.

6. "Я сам". Сутність спілкування полягає в тому, що педагог робить себе головним, а іноді і єдиним ініціатором педагогічного процесу, обмежуючи будь-яку ініціативу вихованців. Тут усе йде від вихователя: і запитання, і завдання, і установки, і оцінювання діяльності, і рекомендації. Це призводить до згасання ініціативи учнів.

7. "Приятель". У системі спілкування переважають надто дружні, фамільярні стосунки. Вихованці з педагогом перебувають "на короткій нозі". Таке спілкування веде до втрати вихователем особистісної значимості для учнів.

8. "Тетерев". Педагог у процесі спілкування з вихованцями слухає і чує лише себе, своє "Я". Він захоплений своїми думками, ідеями, педагогічними задачами, не завжди відчуває (а інколи і не хоче відчувати) партнерів зі спілкування. Такий стиль спілкування веде до своєрідного психологічного відчуження вихованців від вихователя.

Аналіз педагогом зазначених моделей спілкування і правильні висновки можуть бути запобіжниками помилок у взаєминах із вихованцями, а також стати в нагоді при виборі оптимального варіанта і стилю спілкування.

У процесі моделювання педагогічного спілкування треба враховувати психологічні особливості співбесідників. Психологи виділяють такі види співбесідників:

1. Мобільний співбесідник (лат. mobilis — рухливий; готовність до швидкого виконання завдань). Легко переключається на спілкування з інших занять. Дещо поверхово, але завжди жваво відображає партнера у своїй свідомості, відокремлюючи все інше. Якась мить — і він уже в контакті. Мова швидка, поспішна. Тривала бесіда на одну тему для нього обтяжлива. Часто відволікається від теми чи предмета спілкування, готовий швидко перейти до іншої справи.

2. Ригідний співбесідник (лат. rigidus — твердий, заціпенілий; у медицині — негнучкість; закляклість, що викликається напруженням м'язів. У психологи — труднощі (а інколи і повна неспроможність) у змінах накресленої суб'єктом програми діяльності в умовах, що вимагають перебудови). Йому потрібний деякий час, щоб включитися у спілкування, навіть коли він рішучий, впевнений у собі. Ригідному співбесіднику складно переключитися на іншу справу. Слухає завжди уважно, говорить вдумливо, повільно, думки викладає детально, не любить, щоб його перебивали.

3. Домінантний співбесідник (лат. dominans — пануючий, переважаючий). Коли такий співбесідник відчуває потребу в спілкуванні, його мало турбують міркування "чи доцільно", "чи не заважатиму", "чи зрозуміють". Якщо його спонукати до контакту запитанням чи проханням, він не відчуває себе по-справжньому зобов'язаним відповідати. Йому властива підсвідома впевненість: відповідати чи не відповідати — моє право вибору. Як вести спілкування з домінантним співбесідником? Треба дати йому можливість проявити свою домінантність, спокійно дотримуючись належного погляду, але уникаючи припинення або висміювання "силових прийомів", які він застосовує. І тоді співбесідник сам поступово сповільнюватиме свій натиск. Якщо активно осаджувати його, бесіда може перейти у сварку.

4. Недомінантний співбесідник. Повна протилежність домінантному. Потребує постійного і всілякого заохочення (краще не словом, а поглядом, жестом, мімікою). Добре діє похвала. Схильний перекладати прийняття відповідального рішення на співрозмовника. Ось тут і треба дати йому можливість відчути, що він сам у змозі прийняти необхідне рішення. Кричати, принижувати — означає закріпляти недомінантність, формувати несамостійність у діях.

5. Екстраверт. Надмірно схильний до спілкування як форми діяльності. Це його стихія. Нудьгує без спілкування, постійно спрямований на партнерство. Екстраверт виявляє виключну допитливість, інтерес до людей. Йому подобається висловлювати свою симпатію до співбесідника. Він прагне виявляти позитивний, сприятливий характер; мимоволі вибудовує і перебудовує діалог у такий спосіб, щоб розійтися зі співбесідником на ноті теплоти і взаєморозуміння.

6. Інтроверт. Важко і складно переходить від внутрішнього, латентного діалогу до реального, до зовнішньої комунікації. Його переобтяжують контакти з людьми, він надає перевагу усамітненню. На початковому етапі спілкування інтроверт не може відразу зрозуміти співбесідника. Теплота і щирість партнера сприймається насторожено. Але якщо інтроверт повірив співбесіднику, виявив прихильність — це надовго. Він тривалий час буде сторонитися тих, хто образив його. Отже, вступати в діалог, налагоджувати спілкування з такою людиною досить складно. Головне тут увійти до неї в довіру.

Важливим чинником оптимізації педагогічного спілкування виступає такий елемент загальної педагогічної культури, як уміння слухати співбесідника. По-перше, вступаючи в процес спілкування, треба дивитися в очі своєму співбесіднику. Якщо говорить останній, відбувається зміна ролей. І тут треба вступати у своєрідну гру: дивлячись в очі, виявляти увагу до співбесідника, підкріплюючи цю дію позитивною реакцією — кивком голови, посмішкою, жестом, мімікою.

Коли педагог спілкується з колективом вихованців, також треба вміти слухати їхні думки, вислови. Важливо навчити вихованців слухати один одного не перебиваючи. Для цього можна скористатися таймером, секундоміром, пісковим годинником. На початку спілкування (бесіди, диспуту та ін.) доречно обумовити регламент співрозмовників. Наприклад, для виступу — 5 хв; для формулювання запитання — 1 хв; для відповіді — 2 хв і т. д. Це мобілізує учасників спілкування, формує їхню комунікаційну культуру.

Для перевірки рівня сформованості вміння вчителя-вихователя спілкуватися і зокрема вміння слухати можна скористатися тестовою методикою, яка подається нижче.