Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. - Педагогічна техніка

Цей модуль також посідає важливе місце у формуванні педагогічної майстерності вчителя. Розглянемо деякі компоненти педагогічної техніки: 1. Зовнішність учителя. З позицій педагогічної техніки зовнішність учителя включає в себе і одяг, і взуття, і зачіску, й інші атрибути зовнішності (прикраси, макіяж та ін.). Таким чином, узгодження компонентів одягу й артефактів, що його доповнюють, створює своєрідний ансамбль, який і називають зовнішністю.

У давнину, коли лише виникали елементи одягу, вони задовольняли в основному утилітарні потреби людини. З розвитком суспільства, а особливо в наш час, одяг віддзеркалює естетичні ідеали не лише суспільства загалом, а й окремих індивідів. Розглядаючи людину з позицій діалектичної закономірності єдності змісту й форми, можна говорити, що одяг, зовнішність взагалі є засобом вираження її змісту через форму. Такий вияв єдності змісту й форми стосується всіх людей, а педагогів у першу чергу.

Одяг учителя, інші компоненти його зовнішності є тими атрибутами, які покликані гармонійно доповнювати його професійну діяльність. Усе це має бути підпорядковане розв'язанню тих чи інших педагогічних завдань. Зовнішність має бути "поставлена на службу" педагогічній діяльності. При цьому не йдеться про запровадження своєрідної уніформи для вчителів. Але не варто вдаватися до стильових збочень, не доводити ті або інші компоненти зовнішності до потворності. Адже уже своєю зовнішністю педагог впливає на настрої й почуття вихованців, сприяє формуванню в них компонентів морально-естетичної культури. Вчитель іде в школу працювати, тому його костюм, окрім естетичної виразності, має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційним чи лабораторним обладнанням, нахилятися, ходити між рядами парт тощо.

Поєднання стилю моди, естетичної виразності, зручності — ось провідні критерії одягу і взуття вчителя.

A.C. Макаренко неодноразово звертав увагу на місце й роль зовнішності педагога у вихованні. "Я повинен бути естетично виразним, — говорив Антон Семенович, — тому я жодного разу не вийшов з неочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск, в міру сили та змоги, звичайно. Я теж повинен бути таким радісним, як колектив. Я ніколи не дозволяв собі мати сумне обличчя. Навіть, коли в мене були неприємності, коли я хворий, я повинен уміти не виявляти цього перед дітьми".

В іншому місці Антон Семенович зауважує: "Потрібна маленька монографія на таку тему, як вплив одягу вчителя на характер учнів, вплив міміки вчителя на виховання характеру учня".

З прикрістю доводиться констатувати, що частина вчителів з'являється перед вихованцями, виходить на "педагогічну сцену", не дбаючи про свою зовнішність. Це або недбалість, необхідність в одязі, зовнішності взагалі, або з метою показати "останній крик моди", що негативно впливає на вихованців: пом'ятий одяг, нечищене взуття, брудна сорочка, відірваний ґудзик, неголене обличчя, яскравий макіяж, надмірна біжутерія та ін. Для кожного вчителя визначальним кредо мають бути слова російського письменника А.П. Чехова: "У людині повинно бути все прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки".

Одяг конкретного педагога має відповідати його морально-етичним поглядам, бути витриманим, красивим, простим, виразним та охайним. Колір, фактура, доповнення (ґудзики, пряжки тощо) також мають підкреслювати красу, простоту, елегантність і скромність. Усе це позитивно впливає на настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відволікає уваги від навчальних занять.

Учителеві потрібно також дбати, щоб взуття було зручним, в міру елегантним та охайним. Оскільки йому доводиться проводити уроки в класі переважно стоячи, то вимоги до зручності взуття з погляду гігієни не мають залишатися тільки добрими побажаннями. Черевики на високих підборах, незвичних моделі й кольору, з додатковими прикрасами, з рипом відвертатимуть увагу учнів від навчальної праці й навіть дратуватимуть. Отже, і тут необхідне відчуття міри.

Для вчителя-чоловіка питання одягу розв'язується значно простіше: два-три костюми помірних тонів класичного покрою, світлі сорочки, кілька краваток тощо. Потрібно лише турбуватися, щоб костюми й сорочки були чистими, випрасуваними, а краватки гармонували з їхнім кольором. Учитель-чоловік повинен бути завжди охайно підстрижений, причесаний, поголений. Носіння бороди та вусів визначається відчуттям міри, особливостями будови обличчя та ін.

Дещо складніше вчителям-жінкам. Та й тут на першому плані має були почуття міри, простота, розумний добір вдалих ансамблів з різних елементів одягу. Вчительці варто утримуватися від бажання дуже часто міняти костюми й сукні, щодня створювати якісь нові ансамблі в одязі. По-перше, це може викликати підозру в її недостатній скромності. По-друге, такі дії вчительки можуть призвести до зосередження уваги учнів не на змісті навчального матеріалу, а на "вивченні" її одягу.

Інколи педагогові, особливо в сільській місцевості, доводиться працювати в дещо ускладнених побутових умовах: пішки здалеку добиратися до школи, ходити в несприятливу погоду по ґрунтовій дорозі. Тому доводиться одягати теплий одяг, із взуття надавати перевагу старим черевикам, чоботам чи валянкам. У таких випадках у школі в спеціально відведеному місці учитель має тримати одяг і взуття, щоб перевдягтися й перевзутися.

Однак педагогові недостатньо бути обізнаним із загальними вимогами до свого зовнішнього вигляду. Важливо постійно працювати за певною системою над формуванням у себе відповідних умінь і навичок.

Учитель збирається на урок. Через 2—3 хвилини дзвінок, після якого він має включитись у складний навчально-виховний процес. Це своєрідний вихід на сцену для виконання відповідальних педагогічних дій. Тут і потрібна звичка: оглянути себе перед дзеркалом, потурбуватися про "дрібниці" — зачіску, краватку, носову хусточку та ін. Остання також має бути чистою, правильно складеною (а не зім'ятою), розташовуватися в лівій зовнішній кишені. Якщо немає кишені — в сумці, папці. Чому саме в лівій кишені? По-перше, це допомагає сформувати звичку. Коли треба скористатися хустинкою, не витрачається час на її пошуки, не відвертається увага учнів. По-друге, вчитель, як правило, пише на дошці правою рукою. Якщо по завершенні роботи необхідно витерти пальці від крейди, то зручніше і звично дістати хустину лівою рукою.

Для формування вмінь і навичок стеження за своїм зовнішнім виглядом молодому вчителеві доцільно дотримуватися таких вимог і правил:

1. Залежно від розкладу занять у школі складіть орієнтовний розпорядок дня, зафіксуйте на аркуші паперу і розташуйте на видному місці. Виділіть час для догляду за собою, зокрема за одягом, доповненнями до нього. Щодня олівцем позначайте, скільки хвилин витрачено на ту чи іншу процедуру. Якщо в один із днів не вистачило часу на це — поставте на аркуші "0". Такий самоконтроль допоможе вам виробити звичку стежити за своєю зовнішністю. Крім того, це позбавить вас від постійного метушливого збирання на роботу, побоювання запізнитися. Через певний час аркуш із нагадуванням про догляд за одягом можна буде зняти.

2. Періодично переглядайте спеціальні книжки й журнали для ознайомлення з напрямами розвитку моди, дбайте про поновлення свого гардероба.

3. Виходячи з дому, обов'язково огляньте себе перед дзеркалом.

4. Ви одягли новий костюм чи сукню. Варто перевірити, наскільки зручно буде вам працювати в ньому (ній) у класі. Перед дзеркалом присядьте, підніміть угору праву руку (пишете крейдою на дошці), потім обидві руки (розвішуєте таблиці), поверніться праворуч, ліворуч, сядьте на стілець.

5. Добираючись на роботу (пішки, автобусом, трамваєм, тролейбусом, метро) стежте, щоб не забруднити одягу, не пом'яти його, не залишитися без ґудзиків тощо.

6. Ви прийшли до школи. У гардеробі чи вчительській кімнаті огляньте себе перед дзеркалом, у разі потреби перевзуйтеся, поправте зачіску тощо. Оцініть себе з позицій учнів класу і своїх колег. Промовте про себе: "Я готова (готовий) до виходу".

7. Перед кожним наступним уроком знову подивіться на себе в дзеркало. При цьому раз у раз промовляйте собі: "І знову вихід. Я готова (готовий)".

8. Аналізуйте з позицій педагогічних вимог одяг, зовнішній вигляд різних людей: своїх колег, товаришів, випадкових перехожих на вулиці, кіноакторів, артистів на виставах, на концертах, дикторів телебачення. Це сприятиме формуванню у вас умінь аналізу й самоаналізу.

9. Спостерігайте, як ваші друзі, колеги, учні реагують на ваш зовнішній вигляд, робіть відповідні висновки.

Крім спілкування з учнями в класі, взагалі в межах школи, вчителеві доводиться разом з ними брати участь у спортивних змаганнях, туристичних походах, суспільно корисній праці тощо. У кожному конкретному випадку він має добирати одяг відповідно до виконуваних у цей момент професійних функцій. Простота, скромність, адекватність певній діяльності і тут повинні братися вчителем за основу.

2. Володіння своїм тілом. Володіння тілом є зовнішнім виявом педагогічної техніки. Вчитель повинен оволодіти професійними вміннями використовувати своє тіло (поставу, вміння ходити, стояти, сидіти) як прояв педагогічної майстерності.

Недостатній рівень сформованості цього вміння в учителя часто негативно впливає на організованість вихованців. Ось лише один приклад поведінки вчителя в цьому контексті.

Приклад

Учні 10-го класу після дзвінка на урок географії зайняли свої місця за партами. Чекають. Пройшло дві хвилини. Відкриваються двері. З'являється постать учителя: спочатку голова, потім тулуб; обидві руки зайняті (зошити, книжки, під пахвою — географічна карта); С.Т. намагається зачинити за собою двері; книжки випадають з рук, а за ними й карта. Вчитель робить спробу спіймати книжки, але вони розсипаються по підлозі. Учнів розбирає сміх. Два учні схопилися з місця й намагаються допомогти. Нарешті все зібрали, сяк-так розклали на столі. С.Т., не дивлячись на учнів, формально й поспіхом промовляє "Добрий день". Піджак розстебнутий, краватка зсунулась набік. Нарешті педагог опанував себе. Сів на стілець, але він виявився хитким. Підвівся, рукою спробував стілець на стійкість і таки замінив його на інший. (Добре, що в класі був запасний стілець). Учні байдуже дивилися на дії вчителя. Нарешті запитали: "Сергію Трохимовичу, а карту вішати на дошку?" "Ні, ні, не треба, — відповів С.Т. — Потім повісимо". Уже минуло п'ять хвилин уроку.

Подібна поведінка вчителя не має нічого спільного з виявами педагогічної майстерності, є свідченням того, що він не володіє технікою управління своїм тілом. Тіло вчителя має працювати на оптимізацію навчально-виховного процесу.

Якщо театр, за словами К.С. Станіславського, розпочинається з вішалки, то урок має розпочинатися з того, як учитель заходить до класу. Відповідно до вимог педагогічної культури вчитель перед тим, як зайти в класну кімнату, має на хвильку зупинитися перед дверима, розправити плечі (за висловом К.С. Станіславського, "Плечі на кілок!"), випростати все тіло, надавши йому вигляду впевненості; портфель, папку чи інші матеріали необхідно тримати в правій руці; лівою рукою відчинити двері; переступивши поріг класної кімнати, зачинити двері лівою рукою, тримаючи її за спиною, і, повернувшись обличчям до учнів, упевненою ходою пройти до робочого місця (стола); зупинитися біля стола й зосередити увагу на учнях, цим самим психологічно організовуючи їх і мобілізовуючи на діяльність (учні мають підвестися назустріч на знак вітання). Учителеві доречно виразом обличчя, посмішкою продемонструвати приємність зустрічі з вихованцями. Він має чемно привітатися з учнями, запропонувати сісти на свої місця.

У ході уроку вчитель повинен постійно керувати своїм тілом залежно від виду роботи. Під час пояснення нового навчального матеріалу педагогові треба перебувати "в колі уваги" (робочий стіл, класна дошка, демонстраційний стіл), щоб мати змогу утримувати увагу школярів. Не варто забувати, що увага, за висловом К.Д. Ушинського, — це своєрідні психологічні ворота, через які знання потрапляють у пам'ять. Тому ходити по класній кімнаті аж ніяк не можна: увага учнів набуває форми маятника, розсіюється, знижує ефективність розумової праці.

Під час виконання учнями самостійних навчальних завдань учитель може сидіти за своїм робочим столом, ходити між партами і контролювати навчальну працю вихованців, допомагати окремим учням індивідуально (схилитися над робочим місцем учня), не відволікаючи інших учнів від праці. Коли учні залучені до фронтальної роботи — частина їх працює за партами, а окремі — біля дошки, — вчитель обирає таке місце в класі, щоб усі учні перебували в колі його уваги.

У ході уроку залежно від видів навчальної роботи вчитель може скористатися стільцем. Але й тут треба дотримуватися певних елементів педагогічної техніки. Варто зважати нате, що вихованці схильні до різноманітних витівок у стосунках між собою та з учителями. Ось кілька прикладів таких ситуацій.

Приклад 1

Молода вчителька біології зайшла в класну кімнату на урок. Пройшла до столу, розкрила класний журнал і впевнено сіла на стілець. І раптом під нею почувся невеликий вибух. Учителька рвучко схопилася зі стільця і, не оглядаючись, вибігла з класу. У класі вибухнув веселий сміх. Один хлопчик підійшов до стільця, підняв з нього залишки "вибухової речовини" і повідомив: "Та тут Ніна Степанівна роздавила лише маленьку кульку, ось воно й бахнуло". До кінця уроку вчителька так і не повернулася до класу. Після уроків у класі був розбір інциденту за участю класного керівника й директора школи. Два хлопчики зізналися, що в такий спосіб вирішили пожартувати з Ніною Степанівною.

Трапляються й безвинні випадки.

Приклад 2

Вчителька 2-го класу прийшла на перший урок після вихідного дня. Привіталась з учнями. Попросила відкрити зошити з мови, записати дату, яка була написана на дошці. Приступили до роботи над словниковим диктантом. Продовжуючи диктувати окремі слова, Т.Г. вирішила присісти на стілець. Раптом стілець під нею розломився і вчителька опинилася під столом у незручній позі. Діти злякано дивилися, як Т.Г. вибиралась із-під стола. Вчителька заспокоїла учнів. Продовжили працювати над словниковим диктантом. Після уроку Т.Г. розповіла своїм колегам про оказію, яка з нею трапилася. Сміялися щиро. Колежанка, вчителька 4-го класу, заспокоїла Т.Г. Минулої суботи в приміщенні 2-го класу проводились збори батьків учнів 4-го класу. Саме тоді одна мама, яка не поміщалася за партою, сіла на той стілець і таки добряче надломила його. Так і залишили його біля стола вчительки.

Отже, перед тим, як сісти на стілець, необхідно непомітними рухами перевірити його надійність, щоб не потрапити в подібну халепу (може бути зламана ніжка стільця, сидіння забруднене крейдою чи фарбою або залите водою тощо); відставити стілець від стола на потрібну відстань, щоб вільно сидіти за столом, а також підніматися, знову сідати, не рухаючи стільця з місця на місце. Сидячи на стільці, варто дотримуватися правильної постави (взірець для учнів!); сидіння стільця займати повністю (свідчення впевненості в собі).

Даючи учням пояснення щодо змісту та методики виконання домашнього завдання, вчитель має перебувати "в колі уваги", контролювати діяльність усіх учнів.

Рухаючись між рядами парт чи столів з метою надання учням допомоги, контролю за виконанням ними самостійних завдань, треба робити це спокійно, не відволікати увагу учнів стуком підборів або іншими подразниками.

Слухаючи монологічні розповіді учнів, учитель має зайняти в класі зручне місце, щоб тримати в колі своєї уваги учня, який розповідає, і весь колектив класу. До того ж поза педагога, навіть постава голови (стверджувальні кивки), доповнена певними жестами, мають виражати зацікавлення тим, про що розповідає учень, хоч це й не несе для вчителя нової інформації. Але тут потрібно трішки грати. Вчитель завжди повинен грати свою роль у складному педагогічному дійстві.

У системі формування умінь володіти своїм тілом слід дотримуватися певних правил. Зокрема:

1. Ураховуйте особливості свого тіла, його переваги і недоліки. Прагніть до виправлення останніх.

2. Ведіть себе природно, але ваша природність має слугувати педагогічній справі.

3. Заходьте до класної кімнати впевнено, сміливо, твердою ходою.

4. Усі рухи мають бути пластичними, економними.

5. Під час пояснення нового навчального матеріалу знаходьтесь у "колі уваги" (в межах робочого стола, дошки); не ходіть по класній кімнаті, не уподібнюйтесь "маятнику, що говорить".

6. Під час виконання учнями самостійних навчальних завдань ходіть між партами, плавно переступаючи з ноги на ногу, стежте за роботою учнів, допомагайте їм у разі потреби.

7. Коли окремі учні працюють біля дошки, обирайте місце, щоб бачити всіх учнів і контролювати роботу тих, хто виконує завдання на дошці.

8. Пояснюючи навчальний матеріал з використанням дошки, робіть на ній акуратні записи, витираючи зайве.

9. Правильно користуйтесь указкою, коли демонструєте записи на дошці або наочні посібники (таблиці). Стійте ліворуч від дошки, тримаючи указку в правій руці.

10. Наочні посібники розташовуйте так, щоб вони не заважали працювати на дошці.

11. Задаючи домашнє завдання, перебувайте в "колі уваги"

12. На завершення уроку поверніться в "коло уваги", повідомте про кінець роботи. Учні при цьому мають піднятися з робочих місць, виказуючи цим вдячність учителеві. Педагог має впевнено вийти з класу, і лише після цього з класної кімнати можуть виходити учні.

13. Поза межами класної кімнати (в коридорах, актовій залі, шкільній їдальні тощо) вчитель також має стежити за своїм тілом: бути підтягнутим, хода впевнена, збалансована.

У безпосередньому зв'язку з технікою володіння своїм тілом перебуває ще одна необхідна умова успішності професійної діяльності. Це психофізіологічне самопочуття педагога, яке має два боки — зовнішній (фізичний) і внутрішній (психічний). Обидва вони є суттєвими. Стосовно акторів відомий російський режисер К.С Станіславський писав: "...для творчого самопочуття й для власне почуття важливі не тільки душевні, а й тілесні властивості, здібності, стани артиста, необхідні для творчості. Ними перейняті всі творчі дані артиста, його фізичний апарат утілення: голос, міміка, дикція, мовлення, пластика, виразні рухи, хода та ін. Вони мають бути яскравими, барвистими, надзвичайно чутливими, чуйними, чарівними, мають рабськи підпорядковуватися велінням внутрішнього почуття. Таке фізичне підпорядкування духовному життю артиста створює тілесне творче самопочуття, яке перебуває у цілковитій відповідності з внутрішнім творчим самопочуттям".

Діяльність педагога — фізична й психічна — багато в чому залежить від фізичної свободи, стану м'язів. У процесі професійної діяльності часто на заваді стають м'язові затиски. Фізична (або м'язова) свобода педагога залежить від правильного розподілу м'язової енергії.

М'язова свобода — це такий стан організму, за якого для певного положення або для руху витрачається стільки м'язових зусиль, скільки це положення або рух вимагають. Спроможність доцільно розподіляти м'язову енергію — головна умова прояву пластичності тіла людини. Це закон психофізичної діяльності людини. Особа, яка займається публічною діяльністю (а вчитель за своєю професійною сутністю викликаний на педагогічний подіум перед широким загалом людей), не завжди може підпорядкувати свою фізичну поведінку цьому головному закону. Нерідко її сковує "м'язовий панцир", "м'язові затиски". Вони гальмують психічну діяльність людини. Треба навчитися знімати "м'язові затиски", вивільнятися з-під "м'язового панцира", вміти оцінювати свій стан, мобілізувати свої фізичні можливості. У сфері спортивної діяльності загального вжитку набули такі терміни: "психічна готовність", "мобілізаційна готовність", "передстартова лихоманка", "бойовий стан" та ін.

К.С. Станіславський так описував взаємозалежність між фізичним станом людини та її психічною діяльністю: "Хочете переконатися, як фізичне напруження паралізує нашу діяльність, активність, як напруження м'язів сковує психічне життя людини? Давайте проведемо дослід: ось там на сцені стоїть рояль; спробуйте підняти його.

Учні з великим фізичним напруженням по черзі піднімали кут важкого рояля. Помножте хутчіш, доки тримаєте рояль, 37 х 91... Не в змозі? Ну тоді пригадайте всі крамниці на нашій вулиці... Й це не в змозі... Спробуйте відчути смак солянки з нирками...

Щоб відповісти на мої запитання, вам знадобилося опустити важкий рояль, розслабити м'язи й тільки після цього зануритися у пригадування. Чи не показує це, що м'язове напруження заважає внутрішній роботі? Доки існує фізичне напруження — не може бути й мови про правильне, витончене почування та нормальне душевне життя. Тому перш ніж почати творити, треба привести у порядок м'язи, щоб вони не сковували свободи дії.

Але не тільки сильний м'язовий спазм порушує правильну роботу. Навіть наймізерніше напруження в якомусь одному місці, яке не одразу відшукаєш у собі, може паралізувати творчість".

Як зазначає дослідник В.Ц. Абрамян, коли йде мова про м'язову свободу, мають на увазі передусім доцільний розподіл м'язового напруження, яке створює оптимальні умови для включення всього рухового апарату в дію згідно з головним законом пластики. Відомо, що коли вчитель проводить підряд 3—4 уроки, він відчуває значну фізичну втому, бо під час занять перебував під пресом "м'язового панцира". Відсутність м'язової свободи педагога може виражатися, по-перше, у наявності напруження там, де його не має бути; по-друге, у надмірному напруженні тих м'язів, участь яких певною мірою необхідна для конкретної фізичної дії. Треба зважати й на те, що коли вчитель у процесі педагогічної діяльності витрачає багато фізичної енергії, то його психічні можливості не мають оптимальних умов для їх реалізації.

Процес звільнення від зайвого м'язового напруження має відбуватися в такій послідовності:

— 1-й етап — свідоме вольове зусилля, спрямоване на вивільнення м'язів від зайвого напруження;

— 2-й етап — свідоме вольове зусилля, спрямоване на оволодіння заданим об'єктом уваги;

— 3-й етап — перетворення мимовільної уваги на довільну, на захоплення й виникнення почуття внутрішньої свободи;

— 4-й етап — відчуття певної свободи (мимовільне зникнення залишків м'язової несвободи як у зовнішніх, так і внутрішніх органах).

Таким чином, питання володіння учителем своїм тілом є важливим чинником формування професійної майстерності. Можна лише шкодувати, що у процесі підготовки вчителів-вихователів у педагогічних навчальних закладах мало уваги приділяється питанням педагогічної техніки, як однієї з умов становлення педагогічної майстерності. Кожному вчителеві, який прагне піднятися до рівня вияву педагогічної майстерності, необхідно самостійно працювати над питаннями педагогічної техніки, зокрема володіння своїм тілом.

Наведемо приклад спеціальних вправ, які спрямовані на звільнення тіла від м'язових затисків, надання йому відчуття фізичної свободи.

Вправа 1. Станьте прямо, підніміть руки вперед, пальці стисніть у кулак, одночасно напружуючи м'язи кисті, передпліччя, плеча (3—4 сек.). Не забудьте при цьому подумки повторювати: "Я хочу бути сильним, міцним, мої м'язи сильно напружені". А тепер розслабтесь: руки падають вниз, здійснюючи маятникоподібні рухи.

Вправа 2. Скерована на релаксацію (від лат. relaxatio — полегшення, розслаблення) — загальний стан спокою, розслаблення перед сном, після напруженої роботи. "Поза" і "маска" релаксації: сядьте в позу відпочинку, розмістіться зручно й вільно, не застигаючи в початковій позі, почуваючи себе невимушено (викличте враження приємного відпочинку після тривалої прогулянки). Спершись на спинку крісла, ноги злегка розведіть і зігніть у колінах. Ця поза дає можливість заспокоїтися.

Для розслаблення м'язів обличчя виконайте "маску" релаксації. Легко опустіть повіки, язик легко прикладіть до коренів верхніх зубів зсередини (вимовляння звука "Т"). Подаєте собі команди:

— розслаб лоб, брови — праву, ліву;

— м'яко опусти повіки — праву, ліву;

— розслаб щоки — праву, ліву;

— щелепи розслаблені, нижня вільно опущена вниз;

— розслаб губи — верхню, нижню;

— розслаб м'язи шиї — голова відкинута назад;

— розслаб плечі — плечі опускаються;

— розслаб руки — праву, ліву;

— розслаб живіт — він м'який;

— розслаб ноги — праву, ліву.

Дихайте вільно, спокійно, повільно, рівно. Ви відпочиваєте. Повільно повторюйте коло команд, перевіряючи, чи не забули ви де-небудь "затиски".

У момент розслаблення уявіть (відтворіть) картину відпочинку (ви відпочиваєте на пляжі).

Відпочивши 2—3 хвилини, виходьте зі стану розслаблення: потягніться, сядьте прямо. Енергійно подаєте команду: "Сплети пальці рук перед собою! Виверни кисті долонями наверх. З повним вдиханням повітря підніми руки зі сплетеними пальцями над головою. З різким видихом опусти руки!"

Вправу повторюйте 2—3 рази.

Вправа 3. На формування правильної постави. Зсутультесь, розслабте м'язи спини і плечей. Потім, ніби піднявши своє тіло (плечі, груди), відкиньте його назад та вниз, "надіньте його на хребет", як пальто на вішалку. Спина стала міцною, прямою, а руки, шия, плечі — вільними, легкими. Вправу повторіть 3—4 рази.

Вправа 4. На виконання навмисних дій:

4.1. Сидите:

— щоб відпочити;

— щоб стежити за роботою учнів біля дошки;

— щоб слухати музику;

— щоб розглядати цікавий журнал;

4.2. Ходите:

— щоб заспокоїти себе;

— щоб відпочити;

— щоб дочекатися, коли учні вийдуть з класу;

4.3. Стоїте:

— щоб дисциплінувати учнів;

— щоб розглядати за вікном, як падає сніг.