Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (ATP)

Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) мають значний інтерес для України з погляду розвитку вітчизняної промисловості, експорту новітніх технологій, наукового співробітництва. У цьому регіоні, який названо регіоном XXI століття, проживає більше як половина людства, виробляється понад SO % товарної продукції світу, сконцентровано 40 % обсягу світової торгівлі. АТР забезпечує половину всіх світових інвестицій. Він відіграє дедалі помітнішу роль і в глобальній політиці. За панування в регіоні йде боротьба між могутніми країнами світу. Економічні успіхи Японії, Китаю, Республіки Корея, Індонезії, Сінгапуру, Таїланду, Австралії, Малайзії заслуговують на увагу, досвід цих країн може бути використаний і Україною.

Одним із основних чинників зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної стратегії України є збалансований розвиток зв'язків із країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Між країнами АТР і Україною розвивається співпраця в залученні інвестицій для реконструкції і переобладнання вітчизняних підприємств, у судно - та авіабудуванні, освоєнні космосу, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Країни АТР виявляють інтерес до української металургії, машинобудування, військово-технічної продукції. Перспективним може бути залучення України до таких об'єднань, як Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін.

Китайська Народна Республіка визнала незалежність України 27 грудня 1991 p., а посольство в Україні відкрила 1992 р. Восени

1992 р. відбулися офіційні візити до КНР Президента України Л. Кравчука і в грудні 1995 р. — Президента України Л. Кучми. З КНР укладено більше як 50 двосторонніх договорів, зокрема Декларація про розвиток і поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною і КНР, Угода про основні принципи двосторонніх відносин у політичній, економічній та гуманітарній сферах. 4 грудня 1994 р. уряд КНР виступив із Заявою про надання Україні гарантій безпеки як неядерній державі. Цей документ закріпив підтримку неядерного курсу України п'ятьма ядерними державами світу.

Торговельно-економічні відносини регулюються також угодами й домовленостями про взаємний захист інвестицій, морський транспорт, уникнення подвійного оподаткування та ін. 27 квітня 1992 р. в Києві підписано Угоду між Урядом України та Урядом КНР про науково-технічне співробітництво. 31 жовтня 1992 р. була створена Міжурядова українсько-китайська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва, в рамках якої почала працювати Комісія з науково-технічного співробітництва. Основними позиціями експорту Китаю в Україну є вироби текстильної, легкої, харчової промисловості, продукція машинобудування. Україна постачає КНР металовироби, прокат чорних металів, машини, обладнання, транспортні засоби. Україна і Китай допомагають одне одному у військовій галузі, в розвитку електроніки, ракетно-космічної техніки, в суднобудуванні, здійсненні конверсії. Загальний обсяг товарообороту між Україною і Китаєм у 1996 р. становив майже 900 млн. доларів, Україна мала при цьому позитивне сальдо.

В нашій країні зареєстровано 68 спільних підприємств, китайськими підрядними будівельними організаціями збудовано об'єктів на загальну суму 2,6 млн. доларів. Обсяг китайських інвестицій у 1996 р. становив 10 млн. доларів. Україна взяла участь у тендері на спорудження гідроенергетичного комплексу "Три ущелини" на р. Янцзи, теплової електростанції у провінції Хебей, хімічного комплексу з виробництва карбаміду, вугільної шахти у Північному Китаї та ін.

Під час візиту до Китаю Л. Кучми (1995) глава КНР Цзян Цземінь заявив, що Україна є важливим торговим партнером Китаю серед країн СНД, Центральної і Східної Європи і обидві країни мають значний потенціал для подальшого розгортання торговельно-економічної співпраці1. Наприкінці 90-х років в українсько-китайській торгівлі простежувалось певне скорочення її абсолютних обсягів, зумовлене негативними чинниками, з-поміж яких — підвищення цін на енергоносії в країні, введення тендерних торгів на магнезит і плавиковий шпат у КНР, недосконалість договірно-правової бази тощо. На початку нового тисячоліття товаропотоки між Україною і Китайською Народною Республікою збільшилися, при цьому привертає увагу стрімке зростання обсягів китайських товарів в Україну. Якщо у 2002 і 2003 pp. український експорт становив, відповідно, 699,9 і 1002,7 млн. доларів, то імпорт — 259,7 і 519,2 млн. (збільшився удвічі). Тенденція швидкого зростання обсягів китайського імпорту в Україну зберігалась і в 2004—2005 pp. Обсяг товарообороту 2005 р. становив 2,52 млрд. доларів, при цьому негативне сальдо зросло до 1,09 млрд.

Україна вбачає значні потенційні можливості в галузі науково-технічного співробітництва з Китаєм. У 1994 р. академії наук двох країн підписали План співробітництва на 1995—1996 pp. У 1996 р. Інститутом електрозварювання ім. Є. Патона укладено і реалізовано контракт на поставку ре й козварювальної машини для будівництва метрополітену в Гуанчжоу.

На виконання Угоди про науково-технічне співробітництво між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки в червні 1997 р. в Пекіні відбулося перше засідання Комісії з науково-технічного співробітництва. Сторони розглянули й погодили 14 спільних проектів. У травні 2000 р. комісія розглянула й затвердила 17 нових проектів, запропонованих обома сторонами. Міністерство освіти і науки України профінансувало ці проекти. У травні 2002 р. в Пекіні відбувся "Тиждень високих технологій", під час якого було репрезентовано розробки семи наукових установ та вищих навчальних закладів України, підписано Угоду між Урядом провінції Цзілінь та Міністерством освіти і науки України про науково-технічне співробітництво. В м. Харбін провінції Хейчунцуан відкрили "Зваркоград" українсько-китайського дослідного центру зварки.

Значний інтерес китайська сторона виявляє до впровадження у виробництво розробок українських учених таких наукових установ, як Інститут електрозварювання ім. Є. Патона НАН України, НТК "Інститут монокристалів" НАН України, Київський державний університет будівництва та архітектури, Інститут проблем матеріалознавства НАН України, Інститут надтвердих матеріалів НАН України, Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут" та ін.

Одним із основних механізмів у міжнародній науково-технічній діяльності України та КНР є створення спільних підприємств із науковими та конструкторськими організаціями розвинутих у науково-технічній сфері держав, залучення їхнього досвіду та наукових досягнень. Прикладом є плідна співпраця науковців Інституту електрозварювання ім. Є. Патона НАН України з китайськими колегами у спільному підприємстві "Міжнародний інженерний центр ім. Є. Патона", створеному в м. Гуйлінь, який впритул займається питаннями застосування нових методів зварювання в атомній енергетиці. НТК "Інститут монокристалів" НАН України згідно з договорами співпрацює з Інститутом фізики високих енергій Китайської академії наук. Це такі проекти, як розробка та виготовлення пластмасових сцинтиляторів до проекту з фізики високих енергій; розробка та виготовлення детекторів-фосвічей і детекторів на основі монокристалів для досліджень космічного випромінювання на китайських супутниках.

За домовленістю з Пекінським заводом ядерних приладів провадиться розробка та поставка детекторів для радіометрів. Разом із фірмою "Орієнтал Сайєнтифік Інструмент" здійснюється розробка та виготовлення кристалів Csl (TL) великої площі для промислових гама-камер. З української сторони участь у технопарку бере державне підприємство "Київський державний центр науково-технічної і економічної інформації" (Київ ЦНТЕІ).

Одним із реальних проектів двостороннього співробітництва стало започаткувати я першого українсько-китайського парку високотехнологічного співробітництва, який було відкрито в провінції Шаньдун у листопаді 2002 р. Основною метою діяльності технопарків є формування ефективного механізму для налагодження взаємовигідного трансферу високих технологій, спільна розробка науково-технічних проектів та їх освоєння, впровадження у виробництво і подальший вихід на китайський, український та інші ринки; створення спільних підприємств з реалізації наукоємної і високотехнологічної продукції; рекламно-інформаційна, кадрова і маркетингова підтримка спільних науково-технічних проектів тощо. У січні 2003 р. в Харбіні (провінція Хейлунцзян) відкрито два українсько-китайські технопарки: українсько-китайський Центр зварювання і споріднених технологій, угоду про створення якого було підписано між Інститутом електрозварювання ім. Є. Патона НАН України й Харбінським інститутом зварювання, і Хейлунцзянський центр науково-технічного співробітництва Китаю та України. Проведено роботу щодо встановлення між містами Харковом і Цзінанєм відносин особливого партнерства у сфері високих технологій. Серед питань співпраці — дослідження й використання космічного простору у мирних цілях, що виконувалися за п'ятирічною програмою (2001—2005), прийнятою 2000 p.; співробітництво у сфері охорони інтелектуальної власності тощо.

Значного розвитку набули двосторонні зв'язки між Україною і КНР у гуманітарній та культурній галузях. У жовтні 1993 р. підписано міжурядову Угоду про культурне співробітництво. За Угодою про співробітництво між Міністерством освіти і науки України та Державним комітетом КНР у справах освіти 14 навчальних закладів України здійснюють прямі контакти з 36 китайськими вищими навчальними закладами.

Особливу увагу надають уряди двох країн взаємодії міжнародних організацій. Позиції обох країн з багатьох політичних питань є близькими або збігаються. Це стосується питань боротьби з гегемонізмом і політикою сили на міжнародній арені, проблем ядерного роззброєння, розподілу шкали внесків в ООН, боротьби з міжнародною злочинністю тощо. Україна підтверджує незмінність своєї позиції у "тайванському питанні": Тайвань є однією з провінцій Китаю, а центральний уряд КНР у Пекіні — єдиний законний уряд усього Китаю.

Отже, всебічний розвиток двосторонніх відносин України і Китаю покликаний сприяти забезпеченню суверенітету, територіальної цілісності та безпеки України, зміцненню її міжнародного авторитету, реалізації національних інтересів в АТР. Водночас слід зазначити, шо в останні роки інтерес китайських інвесторів до України почав згасати. Це пов'язано не тільки з економічними проблемами нашої держави, а й зі світовою політичною кон'юнктурою.

Одним із активних партнерів України серед провідних країн світу є Японія. Визнавши незалежність України 28 грудня 1991 p., вже 28 січня 1992 р. Японія встановила з Україною дипломатичні відносини, а з наступного року в Києві відкрилося посольство Японії. У відповідь у вересні 1994 р. в Токіо розпочало роботу посольство України. Своєрідним стимулом для розвитку двосторонніх відносин було підписання Україною Тристоронньої заяви в січні 1994 р. про відмову від ядерної зброї. Японія висловлювала цілковиту підтримку суверенітету та територіальної цілісності України. Зазначимо, що наполеглива політика Української держави стосовно без'ядерного статусу, практичні кроки в цьому напрямі здобули повагу в багатьох країнах світу і стали певним чинником для розбудови й поглиблення співпраці. Японський уряд високо оцінив цей факт і запевнив, що Японія надасть Україні допомогу в реформуванні економіки та розв'язанні складних проблем у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи.

Слід зазначити, що японська сторона приділяє цим питанням особливу увагу. Зазнавши ядерного лиха під час Другої світової війни у Хіросимі й Нагасакі, японський народ добре розуміє проблеми нашої держави з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і бере активну участь у наданні фінансово-технічної й гуманітарної допомоги медикаментами та обладнанням. З цією метою в Японії в м. Нагоя було утворено спеціальний центр — Фонд допомоги жертвам Чорнобиля, діє проект допомоги дітям "Чорнобиль — Сасакава", розвивається співпраця японської сторони з Національним центром радіаційної медицини України тощо. За благодійну діяльність і надання допомоги постраждалим у результаті аварії на ЧАЕС у жовтні 1996 р. керівника японського центру И. Сасакаву було нагороджено відзнакою Президента України — орденом "За заслуги" III ступеня. Протягом 1992—1994 pp. фінансування ліквідації наслідків аварії та гуманітарна допомога становили 50 млн. доларів, у 1996 р. — 1,5 млн. доларів, а на ядерне роззброєння надано 16 млн.

Широку програму Японія здійснює з підготовки українських фахівців для енергетичної галузі, фінансової сфери, менеджменту, зв'язку тощо. У Спільній заяві України і Японії (березень 1995 p.), підписаній Президентом Л. Кучмою і Прем'єр-міністром Т. Муроямою, сформульовані базові принципи розбудови українсько-японських відносин. Японія заявила про підтримку України в її просуванні до ГАТТ/СОТ, визнала нашу державу як країну з перехідною економікою, що надає переваги в світовому економічному просторі. Вирішено питання про правонаступництво договірної бази, що залишилась у спадщину від СРСР. Підписано документи з питань ліквідації ядерної зброї, розташованої на території України. Активізується співпраця з провідними корпораціями Японії — "Іточу", "Сумімото", "Міцубіші".

В економічному співробітництві України та Японії можна виокремити кілька основних моментів: автомобільний бізнес, хімічна, телекомунікаційна і сталева галузі. В Україні розгорнула роботу компанія "Мазда Моторе Україна" (ММУ). Якщо у 1994 р. було продано 200 автомобілів через цю фірму в Україні, то в 1995 р. — 350. У хімічному бізнесі переважає експорт сечовини та амонію з України на суму контрактів 7 млн. доларів, а також віскозної нитки Черкаського комбінату "Хімволокно". Укладено контрактів на 7 млн. доларів на розвиток так званого шовкового шляху XXI ст. З України експортуються алюмінієві вироби на 2,5 млн доларів на рік, сталеві конструкції, феросплави, мінеральні добрива, продукти нафтопереробки. У 1994 р. товарообіг між країнами становив 140 млн. доларів, що вдвічі перевищило показник 1993 p., але не на користь України: негативне сальдо становило майже 40 млн. доларів. У 2005 р. експорт українських товарів в Японію скоротився і становив 82 млн. доларів, а імпорт збільшився — 548,2 млн. Негативним чинником є те, що обсяги імпорту порівняно з експортом, який поступово згортається, зростають швидшими темпами.

Привертають увагу своєрідні підходи японських бізнесменів до співпраці з Україною: вони вкладають чималі гроші у розробку родовищ і покладів у третіх країнах, виробляють в Україні з сировини продукт і везуть у Японію. Таким чином, Японія вивільняється від забруднення екологічно небезпечними підприємствами. Нині в українсько-ялонському співробітництві переважає сировинний ухил. Імпорт в Україну характеризується високою якістю машинно-технічної та електронної продукції. При цьому Японія є транзитною стороною, яка укладає договори з третіми країнами, постачаючи їм готовий продукт: віскозну нитку і сталеві конструкції.

На перспективу японська сторона запропонувала свою допомогу в реконструкції нафтопереробних заводів для глибокої переробки нафти — AT "Кременчукнафтооргсинтез" і AT "Нафтохімія Прикарпаття". Намічено розробку сировинних копалин Республіки Гвінеї з наступним виробництвом алюмінію в Україні та експортуванням його в готовому вигляді до Японії. Передбачено також реконструювати об'єкти промисловості та енергетичного виробництва, збудовані СРСР в азіатських країнах.

Уряд Японії 1996 р. прийняв рішення ввести систему страхування для найперспективніших українсько-японських проектів та інвестиційного капіталу, що надходитиме з Японії під ці проекти. Такий крок відкрив широкі можливості для збільшення японських підприємств в Україні та японських інвестицій. 29 березня 2005 р. між Японським банком міжнародного співробітництва і Кабінетом Міністрів України підписано кредитну угоду з проекту розвитку аеропорту "Бориспіль", а також досягнуто домовленостей щодо співробітництва в низці екологічних проектів і спорудженні мостового переходу через Південний Буг. З цього приводу "Укрексімбанк" (Київ), який є універсальною кредитно-фінансовою установою зі стовідсотковим держ. капіталом, підписав кредитну угоду з Японським банком міжнародного співробітництва і Bank of Tokio-Mitsubishi з початковим лімітом 50 млн. доларів, суми яких збільшуватимуться з використанням засобів. Засоби спрямовуватимуть на фінансування кредитних проектів з імпортування товарів і обладнання з Японії в Україну, а також на модернізацію, реконструкцію і технічне переоснащення українських підприємств.

У зовнішньополітичній площині Україна підтримала кандидатуру Японії в її призначенні на місце непостійного члена Ради Безпеки ООН.

Однією з індустріально розвинутих країн світу є Республіка Корея. Вона посідає провідні місця щодо виробництва суден, легкових автомобілів, виплавки сталі, випуску продукції електроніки, є одним із провідних світових інвесторів. Країна здійснює програму розвитку власної аерокосмічної промисловості. Південнокорейські вчені повторили реакцію "холодного" ядерного синтезу. Створено потужну енергетичну базу: 35 % енергії виробляють 10 блоків АЕС. Усьому світу відомі десятки провідних корейських компаній. Наприклад, у галузі автомобілебудування "Кіамоторс", яка має свої виробництва на Тайвані, в Ірані, В'єтнамі, Венесуелі, Індонезії, Німеччині і продає автомобілі у 120 країнах світу. Промислова група "Халла" об'єднує десятки компаній у різних галузях — суднобудуванні, будівництві цементних заводів, аерокосмічній галузі тощо. "Халла" є основним постачальником обладнання для паперової промисловості, виробником автоматичних приладів, засобів захисту навколишнього середовища, продукції ВПК тощо. "Ханбо Груп" складається з кількох компаній, що спеціалізуються у певній галузі промисловості: сталеливарній, видобутку вугілля, розробки нафти, залізної руди та природного газу, фармацевтичній промисловості тощо. "Самсунг електроніко" є однією з провідних компаній світу з виробництва телекомунікаційних систем, комп'ютерів, організаційної та побутової техніки, напівпровідників. Вона має представництво в Україні, але обмежується збутом побутової техніки. Основними сферами діяльності корпорації "Хюндай" є торгівля, будівництво, судно- та автомобілебудування, виготовлення електронного та електротехнічного обладнання.

Військовий бюджет країни наприкінці 1990-х років дорівнював 16,5 млрд. доларів. Республіка Корея має могутній військово-промисловий потенціал. На озброєнні її армії знаходиться понад сто сучасних військових літаків, більшість яких оснащені ядерною зброєю (за деякими свідченнями на американських базах у Кореї розміщено понад тисячу одиниць ядерної зброї). Загальна кількість збройних сил Кореї становила понад 700 тис. осіб.

Правлячі та ділові кола Республіки Корея відводять Україні пріоритетне (після Росії) місце серед перспективних партнерів простору СНД. Україна розглядається як потенційно могутня держава, як "торговельний плацдарм" і один із нових центрів стабільності на стику Європи та Азії. Україна зі свого боку, розбудовуючи відносини з РК, зважено ставиться до "корейського питання", проводить політику підтримки цивілізованого вирішення корейської проблеми і наступного еволюційного об'єднання РК та КНДР. Перший державний візит у Республіку Корея Президент України Л. Кучма здійснив у грудні 1996 р. В ході візиту було підписано Декларацію про принципи відносин і співробітництво, Угоду про взаємне сприяння і захист інвестицій, Угоду про повітряне сполучення, Меморандум про взаєморозуміння щодо заснування Спільного Комітету з торгівлі між Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та Міністерством торгівлі, промисловості та енергетики РК. У спільній Декларації йшлося про прагнення сторін розвивати дружні стосунки згідно з принципами суверенної рівності, докладати зусилля для досягнення загального Й повного роззброєння, сприяти торговому та економічному співробітництву, у тому числі у сфері захисту навколишнього середовища, боротьбі зі злочинністю, міжнародним тероризмом; непорозуміння між сторонами вирішуватимуться шляхом переговорів згідно зі Статутом ООН.

Торговельні зв'язки України з Республікою Корея є стабільними з переважним зростанням імпорту: якщо в 1994—1995 pp. обсяг товарообігу становив близько 100 млн. доларів з позитивним сальдо для України, то в наступні роки склалося від'ємне сальдо. Імпорт корейських товарів різко зростав і становив у 2005 р. 648,5 млн. доларів, а експорт — 202,17 млн.

Асортимент українського експорту до Республіки Корея є досить обмежений. В основному це продукція, яку не можна віднести до визначальних товарів українського експорту — плавучі маяки, сигнальні судна, земснаряди, плавучі крани, вироби з алюмінію тощо. Статті корейського імпорту в Україну є традиційними: різноманітна аудіо - та відеоапаратура, інша побутова техніка. В зоні відчуження ЧАЕС на базі Центру міжнародних наукових досліджень протягом трьох років здійснювався спільний українсько-корейський проект з проблем реабілітації урбанізованих територій та розробки нових засобів дезактивації земель і споруд.

Перспективним напрямом науково-технічного співробітництва між країнами є дослідження і розробка сенсорів та приладів для вимірювання радіоактивності, які потрібні для систем радіаційної безпеки АЕС, радіаційного контролю. 2002 р. в Інституті монокристалів (м. Харків) відкрито спільну Українсько-південнокорейську дослідну лабораторію, засновану Інститутом монокристалів та Технологічним центром ядерної безпеки Ханіангського університету (м. Сеул). Створення лабораторії сприятиме розвитку співпраці між двома країнами в науково-технічній сфері, ознайомленню з науковими досягненнями українських учених та прискорить впровадження цих досягнень у виробництво. Корейська сторона виявляє також інтерес до співпраці з українськими партнерами в таких перспективних і традиційно високорозвинених в Україні галузях науки, як авіація, теплотехніка, матеріалознавство, ядерна енергетика і ядерна безпека, оптика.

В освітній та науково-технічній сферах успішно співпрацюють Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут", Національний авіаційний університет та Корейський університет, Науково-технічний університет м. Кванджу, авіаційні університети міст Ханкук та Інчон. Між цими навчальними закладами підписані меморандуми про взаєморозуміння та співпрацю, які передбачають здійснення обміну студентами, викладачами та проведення спільних наукових досліджень. Слід зазначити, що Республіка Корея постійно докладає зусиль для підвищення рівня науково-технічних досліджень, які є основою розвитку високотехнологічних галузей промисловості, що забезпечують економічне зростання країни. Науці та сучасним технологіям надається особливе значення.

Позитивні кроки останнім часом зроблено у розвитку співпраці в ракетно-космічному напрямі між Дослідним конструкторським бюро "Південне" та Корейським аерокосмічним інститутом. Розширюється співпраця між науково-технічними центрами "Прогрес" (Запоріжжя), "Машпроект" (Миколаїв) і корейськими інститутами та установами з питань газотурбіпобудування.

У РК створено Асоціацію корейсько-української дружби, до складу якої ввійшли відомі члени Національної Асамблеї, міністри, представники політичних, промислових, фінансових кіл, керівники великих корпорацій, учені, діячі культури і спорту. Статутом асоціації передбачено проведення наукових досліджень і підготовка на їх основі відповідних пропозицій, підтримка і солідарність у розвитку економічних зв'язків, патронування діяльністю Комітету із співробітництва в галузі науки, економіки, культури, мистецтва, фізкультури і спорту, надання посередницьких послуг, освітня робота. Згідно зі статутом асоціація має повний статус юридичної особи, передбачений корейським законодавством. З огляду на те що стратегічним військово-політичним та економічним партнером РК залишаються США, налагодження взаємин із Сеулом позитивно впливає на подальше зміцнення взаєморозуміння та співпрацю України зі Сполученими Штатами Америки.

Ісламська Республіка Іран визнала незалежність України 25 грудня 1991 р. Протокол про встановлення дипломатичних відносин на рівні посольств був підписаний у Києві 22 січня 1992 р. З кінця січня 1992 р. у Києві діє Посольство Ірану, а в жовтні 1992 р. започатковано діяльність Посольства України в Тегерані.

Договірно-правова база українсько-іранських двосторонніх відносин забезпечує юридичне підґрунтя для взаємовигідного співробітництва між двома країнами у політичній, торговельно-економічній та гуманітарній сферах. На сьогодні між країнами укладено 81 міждержавний, міжурядовий та міжвідомчий документ, із них чинних — 47. Основоположним документом двосторонніх відносин між Україною та Іраном є Декларація про принципи дружнього співробітництва між Україною та Ісламською Республікою Іран, підписана Президентами двох держав у Тегерані 26 квітня 1992 р. У документі зазначається, що обидві країни розвиватимуть свої відносини як дружні держави й рівноправні партнери. Велике значення надається відносинам на найвищому державному рівні, зустрічам

керівників зовнішньополітичних відомств, консультаціям і переговорам сторін з міжнародних і двосторонніх питань, що становлять взаємний інтерес, у тому числі в рамках ООН, інших міжнародних і регіональних організацій і форумів. Укладенням Угоди про співробітництво між Харківською державною обласною адміністрацією та Губернаторством провінції Ісфаган у грудні 1999 р. було започатковано українсько-іранське співробітництво на регіональному рівні, що вбачається досить перспективним з огляду на заінтересованість регіональних адміністрацій та господарських структур. Сторонами постійно здійснюється робота з удосконалення договірно-правової бази.

За час, що минув після заснування посольств, відбулося більш як ЗО двосторонніх офіційних візитів на високому та найвищому державних рівнях, серед яких візити Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Меджлісу Ісламської Ради ІРІ, міністра закордонних справ ІРІ та ін. Широкий обмін урядовими делегаціями відбувся по лінії окремих міністерств та відомств України, зокрема Міністерства закордонних справ, Міністерства промислової політики, Міністерства транспорту, Держкомнафтогазпрому, Мінвуглепрому, Національного банку, Мінкультури та ін.

Активна співпраця між Україною та Іраном відбувається в рамках міжнародних світових та регіональних організацій. Необхідно відзначити близькість позицій двох держав з більшості актуальних проблем міжнародного життя. Іран підтримав кандидатуру Міністра закордонних справ України на посаду Головуючого 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН та кандидатуру України на виборах до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000—2001 pp. На регулярній основі проводяться зустрічі між представниками двох держав в рамках роботи Генеральної Асамблеї ООН.

Іран надає сприяння Україні у встановленні плідних контактів і налагодженні співробітництва з низкою впливових регіональних організацій — Організацією Економічного Співробітництва та Організацією Ісламської Конференції.

Вагомий внесок у розвиток двосторонніх відносин у політичній сфері зробили візити до Ірану Прем'єр-міністра України, Голови Верховної Ради у лютому 2001 р. та візит Міністра закордонних справ України у грудні 2001 р.; в Україну — Президента Ісламської Республіки Іран Сейєда Мохаммада Хатам і у жовтні 2002 p., міністра закордонних справ ІРІ у січні 2001 p., а також Третє спільне засідання Міжурядової українсько-іранської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва за участі першого віце-прем'єр-міністра України у травні 2002 р. та політичні консультації зовнішньополітичних відомств двох держав, які відбулися в Києві. Під час цих заходів сторони підтвердили політичну волю розвивати відносини, в тому числі на високому та найвищому рівнях.

Україна та Іран поділяють думку щодо необхідності реформування ООН та Ради Безпеки цієї організації.

Іран для України є одним із перспективних економічних партнерів у регіоні Близького та Середнього Сходу. Основна увага у відносинах між двома країнами приділяється розширенню сфер та обсягів торговельного обміну, встановленню та зміцненню прямих контактів між господарюючими структурами з метою забезпечення вітчизняних товаровиробників довгостроковими замовленнями, передусім у сферах літако-машинобудування, виробництва нафтогазового обладнання, залізничних вагонів, енергетичного устаткування, обладнання для гірничодобувної галузі.

Згідно зі статистикою Державної митної служби України, обсяг торговельного обміну між двома країнами у 1999 р. становив 100,1 млн. доларів, у 2002 р. — 172,2 млн., а в 2005 р. експорт до Ірану становив уже 577 млн. доларів, а імпорт —18,1 млн. Отже, Іран є перспективним партнером для України, оскільки рівень позитивного сальдо зростає.

Основними видами продукції, що експортується з України до Ірану, є сталь, прокат, олія, залізничні вагони, труби для нафтової та газової промисловості, залізна арматура, профілі, парові турбіни, промислове обладнання, папір, картон тощо. Іран експортує в Україну фрукти, парфуми, мідь, хутро, шкіру, алюмінієві вироби, пластмаси, килими тощо.

Водночас співробітництво між Україною та Іраном не завжди є плідним і безпроблемним. Зокрема, під значним тиском США Україна була змушена відмовитися від виконання контракту загальною сумою 38 млн. доларів на поставку турбін для АЕС в Бушері. Таким чином, Україна створила значні проблеми щодо подальшого розвитку співпраці в перспективній для неї енергетичній галузі Ірану, поступившись Росії та країнам ЄС, які й раніше складали істотну конкуренцію в цьому напрямі.

Україна і РФ виступають конкурентами і в сфері продажу зброї Ірану. Саме під впливом Росії не відбулася угода про постачання українських танків Т-72 в Іран. Москва змогла переконати Тегеран у тому, що українська сторона не надасть ні запасних частин, ні технічного обслуговування Т-72. До того ж Росія припинила постачання гармат для Т-72 в Україну. Модернізуючи застаріле озброєння і військову техніку, можна на порядок підвищувати їхні бойові можливості. При цьому витрати становитимуть суму, що в 4—6 разів менша за ту, що необхідна на закупівлю нових видів озброєнь. Обсяги послуг у цій сфері стрімко зростають і, на думку експертів, наступне десятиліття буде періодом модернізації вже придбаної бойової техніки. У 2000 р. завантаженість оборонних заводів України, які займаються модернізацією, зросла більше ніж у 3,5 раза. За даними російських спеціалістів, Росія та Україна можуть одержувати щорічно 5,5 млрд. доларів за ремонт і модернізацію танкового парку в таких країнах, як Алжир, Єгипет, Лівія, Сирія, Ємен та ін. Але після 2010 р. це джерело вичерпається через переозброєння армій зазначених країн. "Укрспецекспорт" і "Рособорон-експорт" підписали угоду про взаємодію, якою передбачено й узгоджені дії на ринках третіх країн.

За прогнозами багатьох українських і зарубіжних дослідників, на світовому ринку озброєнь і військової техніки є і в найближчій перспективі залишатиметься потреба в сучасних бойових літаках (50 % від усіх потреб), бойових вертольотах (11 %), підводних човнах, надводних кораблях та іншій військово-морській техніці (14 %), бронетанковій техніці (11 %), ракетному озброєнні (10 %), артилерійському озброєнні (2 %). Помічено, що бронетанкова техніка з кожним роком втрачає популярність. Найбільший попит має авіація і ракети, військово-морська техніка, системи виявлення. Середня радіолокаційна станція коштує нині, як ультрасучасний танк. Вважається, що основні імпортери купуватимуть сучасну високоточну зброю без огляду на ціни. Україна могла б успішно продавати засоби протиповітряної оборони, принаймні самохідні зенітно-ракетні комплекси. Попит на них збільшився, особливо після балканської кризи. Україна є виробником конкурентоспроможних транспортних літаків АН-70.

ВПК України може виготовляти більшість сучасних зразків озброєння та бойової техніки як самостійно, так і в кооперації з партнерами. Найперспективнішим для України є виготовлення і постачання запасних частин, вузлів і агрегатів для зразків зброї і бойової техніки колишнього СРСР, а також боєприпасів до них, що перебувають на озброєнні у більш як 80 країнах. Крім того, Україна має розвинену ремонтну базу.

Структурна перебудова Збройних Сил України у 1990-х роках значною мірою вплинула й на закупівлю озброєнь. Вже у 1992 р. обсяги державної закупівлі цієї продукції зменшилися на 75 %. За прогнозами фахівців, до 2010 р. не слід очікувати значного збільшення бюджету Міністерства оборони. За 1996 р. обсяг військового виробництва України скоротився майже на чверть і становив 4 % від загального обсягу товарної продукції машинобудування. Природно, що така обвальна конверсія (у 1997 р. тільки 150 підприємств із 700 займалися розробкою і виготовленням оборонної продукції) завдала значної шкоди експортним можливостям України. Проте в Україні ще функціонують підприємства оборонної промисловості, у тому числі наукоємне виробництво (аерокосмічна, радіоелектронна галузі, танкобудування, моторобудування, суднобудування).

У сфері українсько-іранського науково-технічного співробітництва останнім часом зросла кількість двосторонніх візитів на експертному рівні, в ході яких опрацьовувалися можливості щодо подальшого розвитку вже започаткованого співробітництва, а також налагодження нових взаємовигідних контактів у машинобудуванні, енергетиці, нафтогазовій промисловості, в авіаційній, хімічній, нафтохімічній, залізничній і сільськогосподарській галузях.

Прикладом науково-технічного співробітництва між двома країнами є надання сприяння українською стороною у створенні Іраном власної літакобудівної галузі. Нагадаємо, що кілька років тому Іран закупив 12 українських літаків АН-74 виробництва Харківського авіазаводу, а тепер за ліцензіями в рамках контракту ,в кооперації з ХАЗ почав серійне виробництво пасажирського літака АН-140 на базі іранського літакобудівного заводу HESA. Проектом, розрахованим на 20 років, передбачений випуск 120 літаків АН-140. Співробітництво в цій галузі останнім часом набирає дедалі динамічнішого розвитку, що зумовлюється прагненням Ірану створити власний повний цикл виробництва літаків середнього класу, взаємною заінтересованістю та одержанням реальної економічної вигоди.

Україна розглядає зв'язки з Іраном як важливі у плані віднайдення альтернативних джерел енергоносіїв. 1992 р. урядами України, Ірану та Азербайджану були укладені угоди про співробітництво в нафтовій і газовій промисловості, згідно з якими планувалося спорудження газопроводу Іран — західний кордон України. Проектування і будівництво першої гілки планувалося у 1992—1995 pp. Але з огляду на нестачу коштів для здійснення проекту у 1997 р. досягнуто домовленості з Азербайджаном про розробку покладів нафти і газу в цій країні і постачання енергоносіїв в Україну. Іран зобов'язався поставити в Україну у 1992 р. 5 млн. т нафти і довести цю цифру до 12 млн. т у 1994 р.

У 1992 р. уряди обох держав прийняли рішення про постачання в Україну іранської нафти, природного газу, сірки, цинкового концентрату, одягу та взуття; при цьому передбачалося частину вартості нафти сплатити товарами: залізорудною сировиною, хімічною продукцією, марганцевою рудою, прокатом чорних металів, цементом, запасними частинами до автомобілів КРАЗ, тракторами, бульдозерами, електродвигунами, запасними час