Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - З Постанови Верховної Ради України "Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного Договору (НАТО)"

(23 квітня 1999 р.)

Динамічні зміни геополітичної обстановки у нинішньому однополюсному світі, складність і нестійкість військово-політичної ситуації в Європі, тривале внутрішнє кризове становище України зумовлюють необхідність активізації зусиль, спрямованих на зміцнення її міжнародних позицій, відстоювання національних інтересів, забезпечення надійної безпеки і обороноздатності.

Необхідними передумовами цього Верховна Рада України вважає послідовність, виваженість, передбачуваність зовнішньої політики, її багатовекторність, розбудову відносин України з іншими державами, міжнародними організаціями на засадах збалансованості і взаємоповаги, рівноправності і взаємовигоди, відкритості і взаєморозуміння, неучасті у військових блоках, невтручання у внутрішні справи — за принципом "Безпека для себе — через безпеку для всіх". Цим має визначатися і позиція щодо участі України у системах регіональної, загальноєвропейської і універсальної безпеки.

Оскільки відносини України з європейськими і євроатлантичними політичними і економічними структурами та структурами безпеки мають виняткове державне значення, а визначення засад зовнішньої політики належить, за Конституцією України, до виключних повноважень Верховної Ради України, неприпустимим є те, що парламент з різних причин виявився фактично відстороненим від формування курсу на співробітництво із зазначеними структурами. Це стосується і визначення позиції України у відносинах з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО).

На розгляд Верховної Ради України не подавалися основоположні документи, що визначають зміст і створюють договірно-правову основу відносин так званого "особливого партнерства" України з НАТО, зокрема Рамковий документ Програми НАТО "Партнерство заради миру" (8 лютого 1994 року, м. Київ), Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору (9 липня 1997 року, м. Мадрид), Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні (7 травня 1997 року, м. Київ) та щодо призначення офіцерів зв'язку НАТО в Україні (9 грудня 1998 року, м. Брюссель). Не була подана на розгляд Верховної Ради України і Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 року, яка затверджена Указом Президента України від 4 листопада 1998 року. Відсутнє фінансово-економічне обґрунтування витрат на виконання зобов'язань, що випливають з цієї Програми. Не визначені джерела покриття цих витрат, що лягають додатковим тягарем на Державний бюджет України, зрештою на платників податків.

У рамках угод про співробітництво з НАТО на території України регулярно проводяться військові навчання за участі підрозділів збройних сил інших держав. Проте на порушення Конституції України рішення про їх допуск на територію України на схвалення Верховною Радою України не вносились.

Надв'язувана певними силами однобічна орієнтація на повномасштабну інтеграцію України в НАТО, намагання втягти її до цього альянсу, що є військово-політичним блоком, негативно сприймається значною частиною населення країни, ускладнює відносини з членами Співдружності Незалежних Держав, передусім з нашими найближчими сусідами — Російською Федерацією і Білоруссю. У багатьох громадян викликають глибоке занепокоєння порушення балансу сил у Європі у зв'язку з розширенням НАТО на Схід — до західних рубежів без'ядерної України і можливістю розміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО, радикальний перегляд концепції альянсу та його практичні дії останнім часом, особливо у зв'язку з внутрішнім югославським конфліктом навколо Косово.

Самочинне розширення переліку "загроз", на які керівництво НАТО має намір реагувати, вдаючись до силових дій, за межами території країн-членів альянсу та застосування збройної сили без згоди Ради Безпеки ООН, приниження ролі Організації Об'єднаних Націй і Організації з безпеки і співробітництва в Європі не тільки кардинально змінюють характер і місце НАТО в системі міжнародних відносин, які були декларовані при його створенні, а й суперечать основоположним нормам міжнародного права, передусім вимогам статті 7 Статуту ООН, яка закріплює виключні прерогативи Ради Безпеки ООН у справі підтримання миру і міжнародної безпеки, підривають домовленості щодо контролю за озброєнням і роззброєнням в Європі.

Трагічні події останніх днів — масовані бомбардування військами НАТО Союзної Республіки Югославії однозначно засвідчили, що Організація Північноатлантичного Договору є агресивним військовим блоком, керівництво якого привласнило право чинити суд і розправу над будь-якою суверенною державою, не рахуючись ні зі Статутом Організації Об'єднаних Націй, ні з нормами міжнародного права і людської моралі.

Нехтування з боку держав-членів НАТО усталеними міжнародно-правовими нормами, утвердження права сили у міжнародних відносинах робить проблематичним набуття альянсом декларованої ним ролі миротворчого і стабілізуючого фактора на континенті в нових історичних умовах і є неприйнятним для України, як і для всієї світової спільноти. Недопущення призвичаєння до силового способу врегулювання міжнародних відносин, відвернення нової гонки озброєнь, якої не витримає навколишнє середовище, стає надзавданням світової політики.

Верховна Рада України вважає, що забезпечення взаєморозуміння держав-членів НАТО і країн, які не входять до цього військово-політичного блоку, може вирішуватися лише в контексті формування загальноєвропейської системи колективної безпеки, що базується на політичних, а не військових чинниках, на балансі національних інтересів держав-учасниць, за умови беззастережного додержання у взаєминах між ними, так само як і у відносинах із неєвропейськими суб'єктами міжнародного права, загальновизнаних міжнародно-правових норм і насамперед вимог Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Верховна Рада України вважає вкрай небезпечними для справи міжнародного миру і безпеки людства наміри керівництва НАТО розширити сферу можливих силових дій альянсу за межі території країн — його членів та здійснення будь-яких силових акцій НАТО без мандата Ради Безпеки ООН, засуджує насильницькі дії блоку проти суверенної Союзної Республіки Югославії, як невиправдані Й анти гуманні. Водночас Верховна Рада України засуджує будь-які етнічні чистки і виступає проти них, де б вони не відбувалися.

Зважаючи на зазначене вище, Верховна Рада України постановляє:

1. Комітетам Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, всім державним органам при здійсненні заходів у рамках співробітництва з міжнародними, в тому числі європейськими і євроатлантичними, структурами послідовно і твердо обстоювати державні інтереси України, інтереси її народу, керуючись вимогами Конституції України та виходячи з проголошеного у Декларації про державний суверенітет України і закріпленого у затверджених Верховною Радою України Основних напрямках зовнішньої політики України позаблокового статусу України, що не виключає співробітництва з існуючими і створюваними системами універсальної і регіональної безпеки, які діють відповідно до вимог Статуту ООН, але не допускає входження у воєнно-політичні блоки.

2. Враховуючи зміни, що сталися за останні роки у геополітичній обстановці, внутрішньому і міжнародному становищі України, вважати за необхідне прискорити затвердження відповідно до пункту 5 статті 85 Конституції України засад внутрішньої і зовнішньої політики, внести відповідні зміни у Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України та Воєнну доктрину України, чітко визначивши умови участі України в міжнародній миротворчій діяльності та співробітництва з міжнародними системами колективної безпеки при неухильному додержанні позаблокового статусу України. Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони разом з іншими комітетами Верховної Ради України та за участю відповідних міністерств Й інших центральних органів виконавчої влади України внести у тримісячний термін пропозиції з цього питання на розгляд Верховної Ради України з урахуванням того, що основи національної безпеки, організації Збройних Сил України визначаються згідно з Конституцією України виключно законами України.

3. З огляду на агресивний характер нової доктрини і практичних дій Організації Північноатлантичного Договору вважати за необхідне розглянути питання про характер усього комплексу взаємовідносин України з НАТО. Комітетам Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони та у закордонних справах і зв'язках з СНД разом з відповідними державними органами в двомісячний термін внести пропозиції з цього питання.

4. Запропонувати Президенту України як гаранту додержання Конституції України:

— вжити заходів до забезпечення неухильного додержання вимог Конституції України у питаннях, пов'язаних із здійсненням зовнішньополітичної діяльності, забезпеченням національної безпеки України, підтриманням на належному рівні її обороноздатності.

Внести затверджену Указом Президента України Державну програму співробітництва з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 року на розгляд Верховної Ради України;

— забезпечити подання на розгляд Верховної Ради України укладених від імені України міжнародно-правових актів, якими встановлюються договірно-правові засади її співробітництва з міжнародними організаціями і згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України;

— доручити Кабінету Міністрів України прискорити розробку для внесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів про засади національної безпеки України, про загальну структуру та чисельність утворюваних відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів держави, щодо яких Верховною Радою України ще не прийняті закони, про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України, інших відповідних законопроектів, прийняття яких обумовлено Конституцією України.

5. Рекомендувати Президенту України:

— продовжити активні посередницькі миротворчі зусилля з метою зупинення бомбардування та інших силових дій НАТО проти Союзної Республіки Югославії;

— виступати проти будь-яких дій НАТО щодо ведення сухопутних операцій та військової окупації території Союзної Республіки Югославії;

— ініціювати невідкладне проведення міжнародної конференції під егідою Організації Об'єднаних Націй по мирному врегулюванню в Союзній Республіці Югославії і запропонувати місцем проведення такої конференції столицю України — місто Київ;

— внести пропозиції щодо скликання в Києві конференції глав дер-жав-учасниць Організації з безпеки і співробітництва в Європі з метою сформування моделі колективної безпеки, адекватної сучасним геополітичним умовам, і укладення відповідного договору.

6. Кабінету Міністрів України:

— забезпечити широку гласність зовнішньополітичної діяльності, зокрема регулярне і повне інформування народних депутатів України, громадськості України щодо співпраці з європейськими, євроатлантичними та іншими міжнародними структурами,

— вжити невідкладних заходів до зупинення знищення наявних в Україні стратегічних авіаційних комплексів та шахтно-пускових установок;

— ініціювати скликання в квітні 1999 року засідання Дунайської Комісії для розгляду питань безпеки і судноплавства по Дунаю і відшкодування збитків, завданих Україні та іншим державам — користувачам Дунайської транспортної артерії внаслідок ембарго стосовно Югославії та військових дій НАТО проти Союзної Республіки Югославії;

— доручити Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України, Міністерству транспорту України та Державній податковій адміністрації України терміново визначити суму збитків, завданих Україні як користувачу Дунайської транспортної артерії за час дії ембарго та внаслідок дій НАТО проти Союзної Республіки Югославії;

— внести до 1 травня 1999 року на розгляд Верховної Ради України пропозиції про тимчасове — до відновлення в повному обсязі судноплавства по Дунаю — звільнення підприємств морського і річкового транспорту Дунайського басейну від податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів;

— звернути увагу Міністерства оборони України на неприпустимість порушення Конституції України при проведенні військових навчань за участі підрозділів збройних сил інших держав і необхідність неухильного додержання вимог пункту 23 статті 85 Конституції України щодо обов'язкового схвалення Верховною Радою України рішень про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

7. Запропонувати Кабінету Міністрів України:

— в процесі виконання Закону України "Про Державний бюджет України на J 999 рік" та при складанні проекту Державного бюджету України на 2000 рік вишукати можливості додаткового фінансування нагальних потреб Збройних Сил України і Прикордонних військ України, оскільки наявний стан фінансового і матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України, Прикордонних військ України, інших збройних формувань України, покликаних гарантувати безпеку України, не задовольняє навіть їхніх мінімально необхідних потреб, шо загрожує національній безпеці і обороноздатності нашої країни;

— розробити і не пізніше серпня цього року внести на розгляд Верховної Ради України проект Державної програми розвитку оборонно-промислового комплексу України.

8. Провести у червні 1999 року парламентські слухання з питань реформування Збройних Сил України.

Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони разом з іншими комітетами Верховної Ради України забезпечити підготовку необхідних документів та вирішення організаційних питань, пов'язаних з проведенням зазначених парламентських слухань.