Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Інституційні структури СНД

Економічна взаємодія країн СНД є тим фундаментом, на якому тримається структура Співдружності. Торговельно-економічний оборот з країнами СНД стабільно перевищує 60 % усього товарообороту України зі світом. Країни СНД, насамперед Росія і Туркменістан, є основними постачальниками Україні газу й нафти: з Росії надходять у середньому 55 % газу і понад 80 % нафти, а з Туркменістану — 30 % газу. Крім енергоносіїв, українська економіка залежить від ввезення із країн СНД кольорових металів, автомобілів, верстатів, інструментів, хімічних волокон, бавовни, лісоматеріалів, устаткування для різних галузей промисловості тощо. Україна є постійним постачальником кам'яного вугілля країнам Співдружності, до яких надходило 80 % українського експорту вугілля.

Країни СНД об'єднує й довготривала структурна політика, запроваджена ще за часів СРСР. Ці країни в основному були пов'язані галузями важкої промисловості, військово-промисловим комплексом, сільськогосподарським виробництвом. Військово-промисловий комплекс України за своєю потужністю посідає друге місце серед країн СНД (після Росії). За обсягами продажу зброї Україна входить до першої десятки світових лідерів. У військовому виробництві було зайнято понад 1 млн. осіб. 330 великих і середніх підприємств ВПК України випускали 38 % промислової продукції військового призначення для СРСР, у тому числі компоненти стратегічної зброї. Для перебудови цього потужного комплексу був необхідний час і резерви.

Продукція українського машинобудування надходила до всіх регіонів СНД — Середньої Азії, Закавказзя, Росії та ін. В українському експорті переважала сировинна продукція: залізна й марганцеві руди, прокат чорних металів та ін. Агропромисловий комплекс України експортував м'ясо, яйця, цукор, олію, технічні масла, картоплю, овочі, сировину для харчової та переробної промисловості.

Водночас рівень взаємозалежності між державами СНД неоднаковий. Частка міжреспубліканської торгівлі у ВНП становила: в Росії — 13 %, Україні — 27 %, Казахстані — 29 %, інших країнах Співдружності — від 34 до 50 %. Країни СНД є також неоднорідними за рівнем розвитку. У 2003 р. Україна посіла четверте місце серед країн СНД за темпами економічного зростання з показником із п'яти базових галузей економіки 7,7 %. Серед держав за цим показником лідирував Таджикистан, на другому місці Вірменія — 10,6 %, на третій позиції Азербайджан — 9,7 %. Після України — Росія (5,8 %), Білорусь (5,4 %), Киргизстан (4,6 %). Промислове виробництво швидше зростало в Молдові (13 %), Таджикистані (12 %), Україні (11,6 %), Росії (4,9 %). За темпами інфляції лідирувала Білорусь (4,3 %), Вірменія (4,1 %), Таджикистан (3,7 %). В Україні зростання споживчих цін становило 1,5 %.

У торгівлі з країнами СНД відбулися принципові зміни в наступні роки. Зовнішня торгівля товарами України з країнами СНД зросла в 2004 р. на 22,4 % порівняно з 2003 р. і досягла 23,4 млрд. доларів (сальдо від'ємне — 6,3 млрд). Зростання показників торгового обороту з країнами СНД, передусім із Росією, можна трактувати як певне посилення економічної залежності України від них.

Інституційні структури СНД

Система органів у рамках СНД охоплює: головні — Раду глав держав і Раду глав урядів, що виконують функції координаторів політичної і законодавчої взаємодії, та допоміжні — Раду міністрів закордонних справ, Економічну раду і Економічний суд, на які покладено розв'язання політичних і економічних проблем. Військову складову СНД утворює Організація Договору про колективну безпеку, командування прикордонних військ тощо. Рішення Ради глав держав і Ради глав урядів приймаються за загальною згодою — консенсусом. Будь-яка держава може заявити про свою незаінтересованість стосовно того чи того питання, проте це не має розглядатися як перешкода для ухвалення рішення. Основною правовою базою міждержавних відносин у рамках Співдружності є багато- і двосторонні угоди в різних галузях.

Головування в органах Співдружності Незалежних Держав здійснюється відповідно до рішення Ради глав держав Співдружності від 2 квітня 1999 р. почергово кожною державою-учасницею в особі її представника на основі принципу ротації на термін не більше одного року (за алфавітом). Попередній і наступні керівники органу Співдружності є його співголовами. Такий порядок має відповідати міжнародній практиці, досвіду функціонування вищих і координаційних органів СНД. Водночас за всі роки існування СНД вищі органи Співдружності очолювали російські президенти. Черговим рішенням Ради глав держав СНД від 25 січня 2000 р. її головою знову було затверджено Президента Російської Федерації В. Путіна. На мінському саміті СНД 1 червня 2001 р. глави держав вирішили продовжити головування в Раді російського Президента. Представники Росії головували також в інших статутних органах Співдружності: Раді міністрів закордонних справ, Раді міністрів оборони, Раді командувачів Прикордонних військ тощо. Рішенням Ради глав держав від 29 січня 2003 р. Головою цієї структури Співдружності Незалежних Держав ненадовго було затверджено Президента України Л. Кучму, а 2004 р. — знову В. Путіна. За формою спілкування керівників держав-учасниць СНД переважають сам іти, тобто формальні і неформальні зустрічі лідерів країн Співдружності (ведуть відлік від грудня 1991 p.).

Економічний суд Співдружності Незалежних Держав утворено відповідно до ст. 5 Угоди Ради глав держав СНД про заходи щодо забезпечення поліпшення розрахунків між господарськими організаціями країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав від

15 травня 1992 p. (Україна не входить до EC). Економічна рада дер-жав-учасниць СНД — це колегіальний орган, що складається з заступників глав урядів держав-учасниць СНД і організовує свою роботу відповідно до рішення Ради глав держав-учасниць СНД "Про Положення про Економічну раду Співдружності Незалежних Держав" від 25 січня 2000 р.

Рада міністрів закордонних справ Співдружності Незалежних Держав (СМИД СНГ, робоча мова СНД — російська) створена рішенням Ради глав держав Співдружності від 24 вересня 1993 р. для координації зовнішньополітичної діяльності. Для піднесення ролі РМЗС у загальній структурі Співдружності рішенням Ради глав держав від 2 квітня 1999 р. було прийнято нову редакцію Положення про РМЗС, де останню визначено як основний виконавчий орган, що забезпечує співробітництво в зовнішньополітичній діяльності держав-учасниць СНД з питань, що становлять взаємний інтерес, у період між засіданнями Ради глав держав, Ради глав урядів Співдружності і за їхнім дорученням приймає рішення.

Країни СНД виступають з єдиних позицій щодо питань стратегічної стабільності і регіональної безпеки в структурах ООН, насамперед на сесіях Генеральної Асамблеї організації. З більшості міжнародних питань позиції країн СНД збігаються. Це стосується зміцнення ролі ООН у розв'язанні глобальних проблем, спільних дій на основі поваги Статуту ООН і засадничих принципів міжнародного права. Міністри закордонних справ СНД координують свої позиції з основних питань роззброєння і зміцнення стратегічної стабільності. Це стосується і збереження договору з протиракетної оборони від 1972 р. Країни СНД скоординовано діють з питань ситуації на Балканах, на Близькому Сході, беруть участь у роботі Антитерористичного центру СНД. Головою Ради міністрів закордонних справ деякий час був Міністр закордонних справ України А. Зленко, пізніше К. Грищенко. Як правило, в усіх інших структурах СНД головували представники Росії, хоча за статутом цієї організації запроваджена ротація керівників.

Між державами-учасницями СНД розвивається військове співробітництво, яким у межах СНД керує Рада міністрів оборони (РМО), утворена в лютому 1992 р. Молдова, Туркменістан та Україна беруть участь у засіданнях як спостерігачі. Раду командувачів Прикордонних військ (РКПВ) утворено Рішенням Ради глав держав Співдружності Незалежних Держав від б липня 1992 р.

2 квітня 1999 р. Рада глав держав СНД прийняла рішення реорганізувати Виконавчий секретаріат СНД, апарат Міждержавного економічного комітету Економічної ради, робочі апарати деяких міждержавних і міжурядових галузевих органів (дев'ять) у єдиний постійно діючий виконавчий, адміністративний і координаційний орган — Виконавчий комітет СНД.