Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - 7.3. Інформаційний імідж України

Важливим чинником у реалізації міжнародно-правових норм щодо захисту прав і свобод громадянина України на території держави та за її межами відіграє імідж України за кордоном. Інформаційний захист держави за кордоном передбачає: вивчення інформаційної ситуації в зоні державних інтересів України; пошук механізму впливу на цю ситуацію для підтримання позитивного іміджу, реалізацію зовнішньополітичних ініціатив України; упередження ворожих інформаційних акцій проти України тощо.

Українська дипломатія для популяризації досягнень країни, її історії, культури, стану розвитку науки та освіти широко використовує трибуну міжнародних організацій. Так, за допомогою

ЮНЕСКО опубліковано і розповсюджено іспаномовну "Антологію української поезії" (1993), українсько-англомовний каталог " 100 фільмів українського кіно" (1995), відзначено 100-річчя від дня народження О. Довженка, українського піонера космічної техніки Ю. Кондратюка (О. Шаргея), 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького, П. Могили та ін.

Основні напрями інформаційної політики викладені в Державній програмі забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003—2006 pp., головним розробником якої виступило Міністерство закордонних справ України (прийнята Кабінетом Міністрів України 15 жовтня 2003 p.). Основною метою документа є запровадження системних заходів, спрямованих на піднесення іміджу України на міжнародній арені, узгодженість дій органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері забезпечення позитивного іміджу нашої країни, створення державних інформаційних ресурсів, які відповідали б світовим стандартам. Комплексний підхід до інформаційного забезпечення іміджу України потребує певних фінансових затрат, що було закладено в бюджеті 2004 р.

Значна увага в інформаційному напрямі приділяється роз'ясненню зовнішньополітичних пріоритетів України, інформуванню зарубіжної громадськості, державних та бізнесових структур про позитивні зміни в економіці країни, ухваленню важливих законодавчих актів. З метою впровадження новітніх технологій для створення привабливого іміджу країни в рамках зовнішньополітичного відомства України утворено управління інформації; досягнуто домовленостей з інформаційними агентствами про співпрацю. Так, з бельгійськими агентствами "Ківано" і "Біг Медіа Груп" готуватимуться іміджеві проекти про Україну, які не потребуватимуть державних коштів; з британською телевізійною компанією "360 Ньюз" розроблено проект зі створення нового телевізійного каналу у Великій Британії, який ретранслюватиме випуски новин з інших країн. Низку проектів здійснено з британським журналом

"Євроінвест": восени 2003 p. він опублікував розгорнуту статтю про інвестиційні можливості України. З телекомпанією "2М" (Марокко) здійснюється програма телевізійних фільмів про Україну тощо.

Започатковано співробітництво зі впливовою німецькою консалтинговою фірмою "WMP EuroCom AG" щодо реалізації цільового іміджевого проекту, яким передбачається проведення масштабної піар-кампанії в німецькомовному просторі для лобіювання інтересів України: створення позитивного інвестиційного іміджу, презентація України як креаційної зони для збільшення потоку іноземних туристів тощо.

Та попри активізацію роботи в інформаційному напрямі, є низка проблем, які знижують ефективність діяльності в цій сфері: українська тематика недостатньо представлена в інформаційному просторі інших країн, у зарубіжних ЗМІ залишається досить високим відсоток тенденційної інформації про Україну. Зі згаданих проектів бельгійському іміджевому агентству "Ківано" не вдалося підготувати мультимедійну доповідь про Україну, заручитися фінансовою підтримкою компаній-рекламодавців, відтак агентство було змушене згорнути свій проект через брак коштів.

Одним із напрямів інформаційної роботи є організація поїздок зарубіжних журналістів в Україну, що сприяє поширенню позитивної інформації про нашу державу. У листопаді 2003 р. в Україні перебували представники провідних друкованих і електронних ЗМІ Євросоюзу (щотижневик "European report", щоденний вісник "Europe", щотижневик "European Voice", щотижневик "New Europe", Інтернет-видання "EUobserver"), які спеціалізуються на висвітленні політичних питань, проблематики кордонів і міграції та енергетичних проблем. У 2004 р. домовлено про приїзд італійських та американських журналістів. У рамках інформаційної роботи з Радою Європи було проведено в Києві (2005) конференцію РЄ з питань ЗМІ. Українські дипломатичні представництва за кордоном отримують низку інформаційних і рекламних матеріалів про Україну іноземними мовами, зокрема англомовну газету "Kyiv Weekly" та журнал "Welcome to Ukraine".

Звичайно, цього недостатньо для повноцінного інформування світу про можливості України в економічному, інвестиційному й туристичному (рекреаційному) відношенні. Негативу додає неоперативність висвітлення фактів і подій, неврегульованість схеми використання коштів, невідпрацьованість механізму підготовки та реалізації іміджевих проектів, незадовільне кадрове забезпечення. Не сприяє поширенню знань про Україну відсутність багатомовного веб-порталу закордонних дипломатичних установ України та зовнішньополітичного відомства.

Безпека інформаційного простору має кілька компонентів, у тому числі захист вітчизняного середовища від поширення негативної інформації. Узагальнення інформації про імідж України за кордоном засвідчило, що у світі сформувався досить суперечливий і неоднозначний імідж Української держави, уявлення про Україну часто є досить поверховим та фрагментарним. 2002 рік позначився піком негативного сприйняття України у світі.

Україна в інформаційному просторі США має кілька обрисів. Особливістю американських ЗМІ є висвітлення "гарячих" подій, які можуть привернути увагу читача. Кількість негативних публікацій про Україну останнім часом дещо скоротилася, що можна пояснити іракськими подіями, але загалом позитивних матеріалів небагато. Інформаційна палітра канадських ЗМІ щодо України є толерантною і зваженою, але негативу додавало невдоволення політичних кіл української діаспори керівництвом України. У Великій Британії до цих пір використовуються негативні стереотипи і кліше, сформовані на початку 1990-х років. Україна найчастіше змальовується як проблемна держава, що розбудовує демократичні інституції, в якій трапляються випадки порушення прав людини і свободи ЗМІ та недостатня боротьба з корупцією. Уявлення про Україну в ФРН поступово змінилося від стримано-негативного до нейтрального. Серед представників бізнесових кіл дедалі частішають позитивні характеристики нашої держави як перспективного партнера. У французьких ЗМІ інформація про Україну трапляється рідко, здебільшого у зв'язку з політикою щодо нових сусідів ЄС. Позитивні відгуки лунають з боку журналістів і наукової інтелігенції. Нерідко можна побачити й негативні кліше. В інших країнах Західної Європи увага до українських подій досить незначна, що пояснюється місцем нашої країни в зовнішній політиці кожної з держав.

У країнах Центрально-Східної Європи позитивний імідж України зберігається в Чехії, Польщі, Словаччині, Болгарії, але традиційно негативним залишається в Румунії. В Угорщині коливається від позитиву до негативу відповідно до подій навколо становища угорської меншини в Україні. Позитивні тенденції щодо українського іміджу бачимо в інформаційних засобах африканських країн, спорадичну інформацію — в країнах Латинської Америки.

У країнах СНД імідж України в основному склався позитивний. Сприятливе ставлення до Української держави як навійного партнера зі значним економічним потенціалом, виваженою і миролюбною політикою спостерігається в Грузії, Казахстані, Молдові, Білорусі, Азербайджані. Нейтральний імідж України, недостатня поінформованість про життя країни та її людей наявні в Киргизстані, Узбекистані та Туркменістан і. Далекий від позитиву імідж України сформований у Російській Федерації: ЗМІ Росії цілеспрямовано подавали Україну як слабку політично та економічно державу, яка значною мірою залежить від Росії. Антиукраїнська кампанія набула тут характеру традиційності. За оцінками представників адміністрації російського Президента, напередодні президентських виборів в Україні "російські телеканали щодо України розгорнули справжню інформаційну вендету...". Повідомлення про Україну мають зазвичай негативне забарвлення: вони присвячені політичним та економічним негараздам, антисоціальним явищам. Як приклад можна навести висвітлення процесу перепису населення в Україні, за результатами якого кількість росіян у нашій державі скоротилася майже на три мільйони осіб. Російські ЗМІ пояснюють цей факт "етнічною чисткою" та обмеженням прав російськомовних громадян, які "були вимушені перейти на українську мову". Водночас російські ЗМІ замовчують факт скорочення українського населення в Росії (за даними перепису 2002 р. — на два мільйони осіб). При цьому, за повідомленнями російського міністерства внутрішніх справ, населення РФ тільки 2002 р. збільшилося на два мільйони громадян, в основному за рахунок прибулих з України.

Інформаційна залежність і заблокованість завдали Україні чималих втрат у перші роки незалежності, зокрема щодо поступового входження в міжнародні інформаційні структури. В Україну до 1996 р. через відсутність вітчизняного ТВ каналами ТАРС "Останкіно" надходила чітко дозована тенденційна інформація про події у світі, в тому числі й на теренах СНД. Україна змушена була з нуля створювати свою систему, нову структуру засобів масової інформації. Це стосується і друкованих видань, і ефірних передач. Наведемо деякі дані: у 1985 р. засновниками видань були, як правило, партійні органи і структури (вони видавали J 799 найменувань). У J 992 p. виходили друком 4122 видання, з яких владним структурам належало лише 24 %. 17 % мали комерційні структури, 10 % — громадські об'єднання, 3 % — творчі спілки, 10 % — фізичні особи. Нині побільшало видань для національних меншин українською мовою.

Проте з поглибленням процесу приватизації скорочується частка державного фінансування. Якщо до 1985 р. панувала державна монополія на радіо і ТВ, то в 1995 р. вже працювало 918 компаній, студій, редакцій, які не входили в систему державного телебачення. На процесі становлення сучасної структури засобів масової інформації України позначається складна економічна ситуація.

Для входження України у світовий інформаційний простір, крім поліпшення економічного становища, необхідна була наявність належного правового поля — регулювання інформаційних відносин на базі нових законів суверенної України, які відповідали б нормам міжнародного права. Основою інформаційного законодавства є Конституція України, Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 p., Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. тощо. Ці документи й утворили правову основу розвитку засобів масової інформації України.

Інформаційний простір України перебуває під постійною увагою зарубіжних країн, зокрема Російської Федерації. Окрім розповсюдження Інтернет видань, створення нових інформаційних структур, російська державна радіокомпанія "Голос Росії" розпочала мовлення у внутрішньому ефірі України (програма під назвою "Добрий день, Україно!" транслюється на третьому каналі Національного українського радіо); провадяться міжнародні конкурси журналістів на кращу роботу, присвячену сучасній Росії (наприклад "Золоте дієслово") та ін. В одному з інтерв'ю міністр закордонних справ РФ заявляв, що зовнішньополітичне відомство Росії розробляє такі засоби, які дадуть можливість поступово відновити російську присутність в інформаційному просторі СНД; головне, щоб ця присутність була "справедливою і об'єктивною". За якою шкалою цінностей визначається "справедливість і об'єктивність" саме російської інформації, глава зовнішньополітичного відомства РФ не повідомив, але запевнив, що для цього Росія має всі технічні та фінансові можливості. "Суто дипломатичними методами проблеми не розв'язати: шлях, обраний для поновлення своєї інформаційної присутності, полягає в формуванні чіткої договірної основи з країнами СНД щодо розподілу інформаційного простору"1.

Результатом перерозподілу інформаційного простору України (з 1 жовтня 2003 р. в Києві) стала робота українського бюро Всеросійської державної телерадіокомпанії (ВГТРК) через прямий супутниковий зв'язок із Москвою. У жовтні 2004 р. в столиці України відкрито Російський клуб. Наступним кроком у просуванні російського інформістеблішменту було утворення на початку грудня 2004 р. російського медіа-холдингу, який об'єднав 14 друкованих і 3 інтсрнет видання. За інформацією редакції "Русской правды", медіа-холдинг створений з ініціативи громадського руху "Русский блок" і має намір пропагувати ідею об'єднання російського, українського й білоруського народів. Отже, ринкові відносини диктують свої правила і в інформаційній площині спілкування двох країн.

У цьому зв'язку привертає увагу те, що інформаційна присутність в інших країнах надає можливість зміцнювати позиції в іномовному середовищі, посилювати інформаційний вплив і, врешті-решт, формувати позитивний імідж держави.