Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики

Рада Європи — перша організація, членство в якій стало для України "своєрідним каталізатором прискорення процесу сприйняття європейського мислення" на рівні державної влади та в українському суспільстві загалом. Україна доволі ефективно співпрацює з іншими державами-членами РЄ в рамках Комітету Міністрів, ПАРЄ, Конгресу місцевих та регіональних властей Європи. Поступово долаються проблеми, які в рамках відносин України з ПАРЄ виникали внаслідок розходжень у вирішенні проблем становлення громадянського суспільства.

Нині з'явилися нові можливості для погодження позицій і щодо моніторингових досліджень із питань відповідності реформування владної, суспільної та економічної сфер України взятим нею на себе зобов'язанням. Державні управлінські структури постійно декларують курс на поетапне впровадження європейської практики демократичного розвитку, що визначає право на комунікацію фундаментальною основою громадянського суспільства й передбачає встановлення у країнах-членах відповідних принципів для забезпечення свободи слова, вільного вираження поглядів, плюралізму й незалежності ЗМІК, використання нових інформаційних технологій та Інтернету для суспільного прогресу.

Вивчаються й беруться до відома при розробці та прийнятті державних рішень результати проведених ПАРЄ спеціальних досліджень та моніторингів демократичних і політичних процесів у країнах-членах із метою контролю за виконанням зобов'язань у рамках Європейської конвенції з прав людини (1951) з доповненнями (1998) та факультативними протоколами до них, Європейської конвенції з транскордонного телебачення (1989, 1998), Європейської культурної конвенції, Європейської конвенції про універсальну інформаційну послугу (2003), Європейської конвенції про кіберзлочинність (2002), рекомендацій та резолюцій щодо цінностей інформаційного суспільства. Це повною мірою стосується слухань і дискусій про стан інформаційної політики в Україні.

Протягом 1999—2005 рр. за участю спостерігачів від моніторингового комітету Ради Європи із забезпечення прав людини (Ханни Северинсен та Ренати Вольфген) було проведено парламентські слухання "Інформаційна політика України: стан і перспективи" (1999), "Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та інформаційної безпеки України" (2001), "Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова та цензура в Україні" (2002), "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору" (2003), "Про розвиток телекомунікацій в Україні" (2004), "Перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні" (2005). Ще під час парламентських слухань 1999 р. європейські спостерігачі у своїх доповідях акцентували увагу на негативних тенденціях в інформаційній сфері України, зокрема таких, як незбалансований ринок, експансія російськомовної інформаційної продукції, нерозвиненість сегмента Інтернету, недосконалість існуючої законодавчої бази, аудіовізуальне піратство тощо.

Моніторинг, проведений представниками Омбудсмена, засвідчив: в Україні на той час обмежувалося вільне виявлення громадянами своїх поглядів і переконань, ЗМІК ставали підконтрольними олігархічним структурам або державним інстанціям, обмежувалося право людей на достовірну інформацію. З цією метою посилювався тиск на ЗМІК політичними, економічними та адміністративними методами. Як визнає нинішнє державне керівництво, в Україні й досі не вирішена проблема адаптування українського законодавства, яке на відміну від прецедентного права Європейського Суду з прав людини у Страсбурзі не завжди забезпечувало демократичну позицію в питаннях тиску на свободу слова, особливо у справах за позовами до ЗМІК щодо захисту честі й гідності. Широкого розголосу набули судові справи проти газет "Правда України", "Політика", "Опозиція", "Фінансова Україна", "Дніпровська правда", "Полтавська думка" та інших. Утім, законодавча влада України докладала чимало зусиль, щоб виправити ситуацію. Утиски свободи слова в Україні стали підставою для Спеціальної заяви Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації від 16 березня 1999 р., в якій зазначалося, що органи виконавчої влади демонстрували інформаційну політику, основою якої було неприйняття плюралізму та неготовність до відкритої громадської дискусії.

Це була реакція на висловлене ПАРЄ занепокоєння щодо порушень прав людини в Україні в усіх сферах суспільного життя та посягань на незалежність ЗМІ. У червні 1999 р. Верховна Рада України прийняла звернення до парламентів і урядів європейських країн із закликом застосувати міжнародні засоби впливу для захисту основних прав і свобод та провести дискусії з цього питання на сесії ПАРЄ.

Неабиякий міжнародний резонанс мали парламентські слухання "Проблеми інформаційної діяльності, свобода слова, дотримання законності та інформаційної безпеки України" (16 січня 2001 р.). Крізь призму експертних оцінок чітко простежувалися висновки, що в Україні на той час були відсутні незалежні ЗМІК, а свобода слова лише декларувалася [27].

В парламенті України обговорення інформаційних проблем завжди характеризувалося гострим політичним протистоянням влади і опозиції, проте опоненти, попри різні політичні позиції, висловлювалися на підтримку свободи слова і європейського критеріального вибору України.

Інформаційна складова міжнародних відносин України і Ради Європи впливає на внутрішню політику і змушує працювати в узгодженому міжнародному правовому полі, а вільний обмін інформацією є одним з основних чинників суспільного розвитку та відповідності рівню європейських вимог. Україна заінтересована в якісних змінах інформаційного стану держави та гідній репрезентації в європейському і світовому інформаційному просторі, що є передумовою оптимізації європейської інтеграції для України.

На січневій сесії ПАРЄ (Страсбург, 2001 р.) доповідачі по Україні на підставі отриманої інформації та парламентських слухань провели через моніторинговий комітет резолюцію про призупинення членства України в Раді Європи за невиконання взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини та інформації. Однак у процесі обговорення цієї резолюції та самих дискусій в ході сесії, конструктивна й тверда позиція парламентської делегації України вплинула на формування документа і зняла політичну кризу у відносинах РЄ — Україна. В остаточному варіанті ухваленого сесією документа зазначалося: закликати органи влади України інформувати про розслідування справи Гонгадзе; сприяти здійсненню незалежної експертизи оригіналів аудіо та відеозаписів Мельниченка; забезпечити оприлюднення результатів і створити демократичну інституційну базу інформаційної політики; активізувати розвиток інформаційного ринку на основі європейських стандартів.

12 березня 2001 р. представники України в ПАРЄ порушили питання щодо внесення до порядку денного доповіді моніторингового комітету про стан і забезпечення свободи слова в інших країнах Європи, мотивуючи це тим, що Україна не може не зважати на думку європейської спільноти, але водночас вважає необхідним вивчення загальної ситуації в регіоні, оскільки проблеми взаємин влади і ЗМІК виникають в усіх європейських країнах.

Проблема свободи слова була в центрі уваги Верховної Ради України під час парламентських слухань "Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова і цензура в Україні" (4 грудня 2002 р.). Ця подія була реакцією на загрозливу ситуацію, що склалася у сфері забезпечення основних прав і свобод людини й громадянина та права ЗМІК на вільне виконання своїх професійних обов'язків за умов запровадження політичної цензури. Наслідком слухань стало внесення змін до деяких законів України. Депутати запропонували також запровадити в Україні посаду парламентського Уповноваженого зі свободи слова.

Під час парламентських слухань 10 грудня 2003 р. було розглянуто стратегію розвитку телерадіоінформаційного простору України на перспективу в контексті WSIS та діяльності державних інститутів у сфері ЗМІК (Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, Держкомтелерадіо, Держкомзв'язку та інформатизації) й вироблено принципово нову законодавчу модель управління телерадіоінформаційною галуззю у світлі вимог інформаційної доби та європейського вибору України.

Політичні події 2004 р. засвідчили високу громадянську свідомість українського суспільства та незалежну позицію ЗМІ, що сприяло якісним демократичним зрушенням у державі.

Показовим у цьому плані стало проведення в Україні Сьомої Європейської Конференції Комітету Міністрів РЄ у галузі комунікації та інформації "Інтеграція та різноманітність: нові тенденції європейської політики у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг" (10—11 березня 2005 р.). В ході засідань учасники акції обговорили такі проблеми:

^ свобода вираження та інформації у кризових ситуаціях;

^ культурне розмаїття та плюралізм медіа за доби глобалізації;

^ права людини та регулювання діяльності медіа і нових комунікаційних послуг в інформаційному суспільстві;

^ медіа в Україні.

Уже сам факт проведення Конференції в Україні сприяв активізації багатостороннього міжнародного співробітництва у сфері прав і свобод людини, засвідчив формування нової інформаційної політики як складової утворення єдиного європейського інформаційного простору і позитивної оцінки діяльності держави та нової влади в інформаційній сфері.

У документах конференції — політичній декларації "Інтеграція та різноманітність: нові тенденції європейської політики у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг", програмі дій та резолюціях наголошувалося, що в контексті розширення ЄС Рада Європи як єдина політична організація панєвропейського рівня, компетенція якої — демократичні виміри комунікації, продовжуватиме відігравати основоположну роль в утвердженні демократичних цінностей та принципів, встановлюючи панєвропейські стандарти у сфері мас-медіа та нових комунікаційних послуг [27].

Зважаючи на зміни глобального політичного та соціально-економічного контексту життєдіяльності України — зростання кількості міжнародних конфліктів та випадків тероризму, які становлять безпосередню загрозу миру та соціальній стабільності, а також цінностям демократичного суспільства; глобалізацію економіки та комунікацій, міграцію та інтенсивність взаємодії між культурами, самобутність культурної та соціальної ідентичності; вплив високих технологій ІКТ на діяльність мас-медіа та формування з їхньою допомогою світової громадської думки, автори документів роблять висновок, що ці зміни можуть мати фундаментальні тривалі наслідки для національних держав та культурних і національних ідентичностей, соціального розвитку, прав людини та демократії, для міжнародних відносин.

У резолюції Конференції, присвяченій діяльності медіа в Україні, йшлося про зусилля громадських структур, спрямовані на захист та поширення права свободи самовираження й інформації відповідно до статті 10 Європейської Конвенції з прав людини та практики Європейського Суду з прав людини на розвиток правової та регуляторної бази, сприятливої для роботи вільних, незалежних та плюралістичних медіа у країні; наголошується, що співпраця між Україною і Радою Європи у сфері медіа має продовжуватися й посилюватися з метою здійснення позитивних змін та консолідації успіхів, особливо щодо правової та регуляторної бази, збільшення плюралізму медіа та їхньої незалежності, створення ефективної системи громадського телебачення; запропоновано країнам-членам Ради Європи та іншим заінтересованим країнам та інституціям активно підтримати реалізацію плану дій для медіа в Україні після його прийняття, насамперед через політичну підтримку та виділення необхідних ресурсів для його фінансування; стратегічним напрямом співробітництва України і Ради Європи у сфері інформаційної політики визнано прогрес європейської інтеграції; захист та розширення прав людини, вільний обіг інформації ідей та поглядів; плюралізм та різноманітність мас-медіа і нових комунікаційних послуг; культурний та релігійний діалоги з метою утвердження взаєморозуміння як у самих європейських суспільствах, так і між Європою й іншими регіонами світу [27].

Загалом, попри певні складнощі відносин, роль Ради Європи в демократизації України є важливою й очевидною: позитивних результатів співробітництва значно більше, аніж негативних моментів. Пріоритети європейського напряму зовнішньої політики України є необхідною умовою стабільності її міжнародного становлення й розвитку збалансованих міжнародних відносин.