Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Метою національної інформаційної політики України є створення передумов для побудови розвиненого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова й вільний доступ до інформації.

Саме таке тлумачення пропонує "Концепція національної інформаційної політики". Цей доволі об'ємний документ складається з 11 розділів й охоплює майже всі основні сфери інформаційної діяльності, починаючи від мас-медіа й закінчуючи музейною справою. Його авторам удалося витримати "золоту середину" між екстенсивним й інтенсивним підходами. В ньому намічені національні пріоритети в глобальному інформаційному проекті й водночас сформульовані суто конкретні тактичні завдання в розбудові національного інформаційного простору.

Низку завдань національної інформаційної політики в європейському контексті конкретизує розділ XIII Програми співробітництва Україна—ЄС, ухваленої в 1998 р. й розрахованої до 2008 р.

Отже, найголовнішим завданням національної інформаційної політики є входження України в глобальне інформаційне суспільство. Необхідними передумовами реалізації цього завдання є насамперед:

^ модернізація національної інформаційної інфраструктури через створення або запозичення відповідних інформаційних технологій;

^ реалізація конституційних прав громадян, суспільства та держави на інформацію;

^ розв'язання низки актуальних проблем становлення та розвитку національних інформаційних ресурсів, інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності владних, наукових, господарчих та інших структур;

^ прискорення розвитку принципово нових напрямів інформаційної діяльності, починаючи від електронного мережевого урядування й управління й закінчуючи електронною мережевою торгівлею тощо.

Основним напрямом національної інформаційної політики є підвищення інтелектуального, творчого рівня вітчизняних виробників інформаційного продукту (зокрема медійного), зміцнення їх конкурентоспроможності на світовому та вітчизняному медіа-інформаційному ринку. Лише конкурентоспроможне на світовому рівні інформаційне виробництво може гарантувати реалізацію національних інтересів в інформаційній сфері. Будь-які державно-адміністративні заходи протидії "інформаційній експансії" та забезпечення "інформаційного суверенітету" в епоху глобалізації не можуть бути ефективними.

На даному етапі розвитку українського суспільства держава має стати гарантом цілісності національного інформаційного простору, ефективним координатором розвитку інформаційних ресурсів. Для цього їй необхідно забезпечити:

• Становлення та розвиток в Україні інформаційного суспільства на засадах ефективного регулювання й стимулювання інформаційного обміну, заохочення позитивних мотивацій щодо виробництва та споживання інформаційного продукту й надання різноманітних інформаційних послуг.

• Вироблення "правил гри" в єдиному інформаційному нормативно-законодавчому полі, обов'язкових для всіх, хто тією чи іншою мірою причетний до діяльності в національному інформаційному просторі, незалежно від його походження, форм власності тощо.

• Визначення нормативних засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних (транскордонних) суб'єктів у національному інформаційному просторі України.

• Захист інтересів України у світовому інформаційному просторі, в міжнародних інформаційних відносинах.

• Розвиток інформаційної (електронної) економіки, інформаційного врядування тощо шляхом заохочення впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій в усі сфери систем державного управління, фінансово-банківської та підприємницької діяльності, освіти, медицини, правової допомоги тощо.

• Належний стан державної власності у провідних об'єктах національної культурно-інформаційної спадщини й формування необхідної бази для здійснення державного регулятивного впливу на суспільні відносини у сфері інформації.

• Захист інформаційних ресурсів (електронних мереж, банків і баз даних тощо) від несанкціонованого доступу або руйнації, розробку й впровадження відповідних засобів захисту.

• Широкий доступ громадян, навчальних, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та регіонального й місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до інформаційних ресурсів, зокрема засобів мережі Інтернет.

• Функціонування державної системи професійного навчання і підвищення кваліфікації працівників інформаційної сфери та ЗМІ, наукової та експериментальної діяльності.

• Інформаційну безпеку суспільства, особи й держави в якнайповнішому розумінні цього поняття.

Найважливішим напрямом удосконалення інформаційної політики України є формування і розвиток її стратегії у цій сфері та визначення пріоритетів. Інформаційна політика держави нині має бути докорінно переглянута, щоб забезпечити прискорення темпів адаптації українського суспільства й держави до реалій глобального та європейського інформаційного суспільства.

Ключовим напрямом такої політики є підвищення інтелектуального, творчого, технічного рівня вітчизняних виробників інформаційного продукту, посилення їх конкурентоспроможності на світовому інформаційному ринку. Лише розвинуте, конкурентоспроможне на світовому рівні інформаційне виробництво може гарантувати реалізацію національних інтересів в інформаційній сфері, вирішити завдання ефективного інформаційного забезпечення державної політики в інших сферах.

Нагальним завданням держави є реалізація комплексу заходів, спрямованих на:

^ забезпечення належної прозорості та інформаційної відкритості в діяльності усіх без винятку органів державного управління та місцевого самоврядування;

^ впорядкування структури та функціонування державних органів, що формують інформаційну політику держави й забезпечують відповідну безпеку в медіа-інформаційній сфері;

^ створення цілісного нормативно-правового поля щодо регламентації розвитку національного інформаційного простору й відповідних сучасних технологій, діяльності господарських суб'єктів, забезпечення прав людини, суспільства та держави на інформацію;

^ посилення ролі держави як рівноправного й конкурентоспроможного суб'єкта інформаційних відносин, виробника та поширювача інформаційного продукту і послуг на внутрішньому й зовнішньому інформаційному просторі;

^ реформування інформаційної діяльності органів державної влади в напрямі адаптації до використання новітніх інформаційних технологій.

Україна, як учасник європейського й глобального інформаційного суспільства, розвиває всі складові власної інформаційної сфери, зокрема приймає закони, які б адекватно регулювали новітні комунікації й об'єктивно були спрямовані на лібералізацію інформаційної політики, прискорення розвитку інформаційно-телекомунікаційної галузі, серед них — українського сегменту Інтернету, електронних ЗМІ тощо [72; 99; 127; 129].

Усе це можливо лише за умови ставлення владних органів до Людини як вищої ланки у ціле-покладаннях державної політики, що здійснюється в парадигмі верховенства Закону й рівності всіх громадян перед ним.

Лише за умови, що політика усвідомлюється і сприймається як розробка й реалізація представниками національних еліт певної системи державних рішень в інтересах Людини, можна стверджувати про відповідність декларацій і реальних справ влади у справді європейському контексті. Інакше всі спроби модернізації інформаційної політики залишаться ілюзією, а Україна опиниться ізольованою від світових тенденцій глобалізації і регіоналізації.

Слід ураховувати, що європейський людино-центричний підхід поступово починає декларуватися на рівні глобальної політичної системи. Як підтвердив організований в Туреччині у вересні 1990 р. "круглий стіл" на тему глобальних викликів світовому розвиткові, мудрість і політичне світобачення новітньої епохи полягають у тому, щоб забезпечити такий хід історії, в якому б існуючі загрози, в тому числі інформаційні, розглядалися як виклик Людині і людській цивілізації. За такого розуміння політики немає необхідності обстоювати збереження національно-центристської ідеології в межах політичних ідеологій минулих століть.

Річ у тім, що всі без винятку європейські стратегії розвитку І базуються на вищих ціннісних критеріях, у центрі яких перебуває Людина. Якими б критичними ми не були щодо західних впливів на інші держави, як би не ставилися власне до перспектив збереження євроатлантичної цивілізації, щоб не думали про Захід узагалі, цілком очевидно, що ідеї провідних мислителів Європи і Америки, по-перше, мають бути закладені в основу наших стратегій національного і регіонального розвитку, а по-друге, заслуговують на те, щоб стати фундаментом розвитку інформаційної політики України.

Ще один складник нашої концепції полягає в тому, що навіть за умов глобалізації відсутні реальні важелі ефективного критеріального впливу західних демократій на ситуацію в пострадянських державах. Помаранчева революція в Україні підтвердила лише, що народ настільки втомився від обману, що готовий до силового тиску на владу. Але разом з тим вона засвідчила й інше: відсутність зваженої інформаційної стратегії, яка б відображала громадську думку та формувала її, позбавляє надій на можливість прискореного подолання негараздів перехідного періоду