Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - НАУКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ІНСТИТУТИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Інформаційну політику здійснюють інститути державної влади відповідно до своїх повноважень: на рівні законодавчої влади (профільний Комітет у справах свободи слова та інформації Верховної Ради України), на рівні виконавчої влади (Міністерство транспорту та зв'язку — колишній Державний комітет зв'язку та інформатизації, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, сектор моніторингу розвитку культури і духовності Секретаріату Кабінету Міністрів України), на рівні судової влади (Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Третейський суд з інформаційних спорів), на рівні регіональних та місцевих влад (управління у справах преси та інформації). Державним комітетом телебачення і радіомовлення України було розроблено та обговорено на громадських слуханнях "Концепцію національної інформаційної політики" (див. Додаток 6).

НАУКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Україна належить до числа країн з високим науковим потенціалом та науковими школами, які відомі унікальними досягненнями у сферах розробки нових технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, нано-технологій та інших прогресивних технологій. Пріоритетом у діяльності органів державної влади сьогодні є створення умов, що забезпечують не тільки збільшення цього потенціалу, а й максимальну реалізацію його в національних інтересах. Держава планує стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, засновником і організатором досліджень і розробок новітніх технологій та гуманітарних інновацій. Значний потенціал Національної академії наук України дає підстави робити оптимістичні прогнози щодо масштабного і спеціалізованого залучення українських науковців до участі у фаховому забезпеченні діяльності та розвитку ЗМІК України.

HAH України є головною і базовою науковою установою української держави. В ній сьогодні працює близько 12 тис. докторів і кандидатів наук. HAH України нині — це 71 науковий інститут, Центральна наукова бібліотека ім. В. Вернадського. фонди якої налічують понад 13 млн томів наукової продукції, Український інститут науково-технічної інформації, де в цифровому форматі зберігаються дисертаційні дослідження та результати наукових розробок академічних установ на державні та інші замовлення.

До складу Академії входять підпорядковані науковим інститутам і центрам дослідні підприємства, конструкторські організації, обчислювальні центри, видавництво "Наукова думка". В рамках HAH України діють регіональні наукові центри: Донбас, Західний (Львів), Південний (Одеса), Північно-Східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ) і Кримський (Сімферополь), які забезпечують розв'язання комплексних регіональних проблем.

Останніми роками в Україні активно формуються нові наукові школи з проблем глобалістики, інноваційних технологій, інституційних засад діяльності в інформаційному суспільстві, міжнародних інформаційних відносин за всім спектром міжнародної взаємодії. Зокрема, модель постіндустріального суспільства для перехідних країн розглядається як своєрідний полігон для перевірки концепцій розвитку і порівняльного аналізу трансформацій, які відбулися в останній чверті XX — на початку XXI ст., крізь призму західного способу організації суспільного життя.

Фундаментальні дослідження глобальних цивілізаційних процесів, пов'язаних з інформаційно-технологічною еволюцією, викладено в різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Пуги и перепутья современной цивилизации. К., 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Україна у контексті глобалізму. К., 1998), Б. Гуменюка. Є. Камінського, А, Дашкевича, В. Трошинського (Геополітичне майбутнє України. К., 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. К., 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. К., 1999), В. Андрушенка, Ф. Кирилюка, Л. Губерського, М. Михальченка, В. Мадіссона, М. Хилька та ін. (Політологія: історія та методологія. К., 2000), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К., 2000), Л. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В. Вергуна (Масова комунікація. К., 2002), М. Михальченка (Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. К., 2004), в яких розглядаються проблеми нової геополітики, процеси європейської інтеграції, соціально-політичної конфліктології, міжнародні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій у контексті глобалізму.

Основний зміст суперечливих тенденцій та дисбалансів глобалізації, наслідки радикальних змін світового господарства й соціуму для окремих національних утворень досліджено в колективній монографії Інституту соціології HAH України "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (К., 1999). її автори (М. Шульга, А. Арсеєнко, В. Танчер, В. ВрублевськиЙ, М. Мітенко, В. Осовський, В. Хорошинський та ін.), аналізуючи перспективи формування української державності, досліджують глобальний вимір політичної, економічної й соціальної сфер міжнародних відносин, суперечливий характер і протиборство наукових концепцій та політичних стратегій, висвітлюють роль транснаціональних корпорацій у міжнародній конкуренції й боротьбі за лідерство на світових ринках, розглядають моделі інтеграції України у міжнародний простір.

Геополітичні пріоритети України, особливості ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіка національної моделі становлення державності в контексті глобальних змін, чинники інформатизації політичних та суспільних інститутів розглянуто в колективній науковій праці "Україна: утвердження незалежної держави: 1991—2001" (автори В. Литвин, С. Віднянський, Н. Барановська, В. Верстюк та ін.), в якій обґрунтовуються європейський вибір України, необхідність трансформацій провідних секторів суспільства для подолання розриву цивілізаційного розвитку і залучення України як впливового актора в процеси міжнародного співробітництва. У монографічному дослідженні "Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку" (К,, 1999) подано аналіз концепцій глобалізму та регіоналізму, обґрунтовано трансформаційний характер міжнародних відносин і необхідність урахування глобальних чинників у стратегіях зовнішньої та внутрішньої політики України.

Свідченням впливу концепцій постіндустріалізму, глобалізму, "інформаційного суспільства" та регіоналізму на розвій наукової думки в Україні є вихід окремих наукових праць, у яких аналізуються проблеми міжнародного розвитку, зокрема вплив нових інформаційних технологій на процеси міжнародної інтеграції, подаються прогнози щодо трансформацій і становлення багатополюсної системи міжнародних відносин. Такими є дослідження Є. Камінського, А. Дашкевича "Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Прагматична еволюція" (К., 1998), О. Зернецької "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини" (К., 1999); О. Ска-ленка "Глобальні резерви поступу" (К., 2000), В. Матвієнка "Прогностика" (К., 2000); В. Мунтіяна "Інформаціологія та безпека економіки" (К., 2000); О. Бодрука "Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти" (К., 2001), Г. Почепцова "Теорія комунікацій" (К., 2002), Є. Макаренко "Міжнародні інформаційні відносини" (К., 2002), О. Литвиненка "Інформаційні впливи та операції" (К., 2003), Г. Перепелиці "Конфлікти в посткомуністичній Європі" (К., 2004), В. Бебика "Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз" (К., 2005), Г. Перепелиці, В. Манжоли, О. Субтельного та ін. "Асиметрія міжнародних відносин" (К., 2005), Є. Тихомирове "РR у глобалізованому світі" (К., 2005), Л. Губерського, О. Шниркова, М. Ожевана, Є. Макаренко, А. Яковця та ін. "Європейські комунікації" (К., 2006) тощо.

Так, у дослідженні В. Мунтіяна "Інформаціологія та безпека економіки" (К., 2000) викладено концептуальні засади нового наукового напряму "інформаціологічна економіка як основа гармонійного розвитку людства", розглянуто економічні процеси крізь призму єдиної інформаційної основи природи та суспільства, підтверджено висновки відомих зарубіжних фахівців з глобального розвитку (М. Кастельса, Р. Райха, Т. Стюарта, Л. Едвінсона, Т. Сакайї) про роль науки (глобальних знань) як потужної сили XXI ст. і визначального чинника конкурентоспроможності держав на світових ринках, зроблено рекомендації щодо розвитку наукового потенціалу України в перехідний період, необхідності використання нових високих технологій для прискореної трансформації політичних, економічних, соціальних та культурологічних інститутів в Україні в умовах становлення глобальної цивілізації.

У монографії О. Зернецької "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини" (К., 1999) акцентовано увагу на глобалізації мас-медіа наприкінці XX ст. як нового чинника міжнародних відносин. Досліджуючи процеси глобалізації систем масової комунікації, діяльність транснаціональних медійних корпорацій, авторка обґрунтовує тезу про політичний вплив ЗМК на світові процеси, зовнішньополітичну діяльність окремих держав та забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, висвітлює роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародної співпраці в галузі масової комунікації, аналізує стан і перспективи розвитку медіа-сфери в Україні та шляхи інтеграції держави в європейський та світовий медіа-простір.

Загальний системний аналіз соціально-економічних процесів світового, регіонального та національного рівнів здійснив О. Скаленко в науковій праці "Глобальні резерви поступу" (К., 2000), де з'ясовано фундаментальні основи ефективного господарювання в умовах глобальної інформатизації. Автор обґрунтовує нову концепцію інформаціоналізму й обстоює тезу про необхідність прискореного розвитку національного господарства, стверджуючи, що економічна інтеграція України можлива лише за умови творчої мобілізації суспільства в напрямі функціонування пріоритетного комплексу "інформація + інтелект + інновації" як системи резервів глобального впливу на економічні процеси.

Комплексні підходи до найактуальніших проблем інформаційного суспільства (стратегія, політика, економіка, безпека, право, освіта, охорона здоров'я, масова комунікація, інтернет-технології) викладено в збірниках наукових праць "Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми, перспективи" (К., 2000), "Розвиток інформаційного суспільства в Україні" (К., 2001), "Інформаційне суспільство — стратегія розвитку XXI століття" (К., 2003), "Міжнародне інформаційне суспільство: проблеми і перспективи" (К., 2004) та в матеріалах парламентських слухань WSIS та інформаційне суспільство в Україні" (К., 2005), де представлено нові наукові напрями вітчизняної інформаціології, розглянуто тенденції, теорії та прикладні аспекти проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті глобальної інтеграції, обґрунтовано потребу прийняття і реалізації Програми становлення інформаційного суспільства в Україні й поширення ідеології глобальної цивілізації серед українського суспільства з метою реалізації зовнішньополітичної доктрини держави у XXI ст.

Перспективи подальшого розвитку академічних (фундаментальних) досліджень пов'язані з активною співпрацею в рамках міжнародних проектів Європейського Союзу, зокрема Шостої Рамкової програми ЄС та європейського наукового простору (2002-2007).

Активне інтегрування підрозділів НАН України в європейський науковий простір є практичним кроком на шляху до створення справді єдиного європейського дослідницького простору, радикально нової концепції розвитку європейського інформаційного суспільства, у якій наукові інноваційні розробки мають будуватися на конструктивній співпраці, взаємодоповнюваності й координації дій на європейському та локальному рівнях. Як принциповий концепт співпраці у глобалізованому світі, наука, залишаючись основою інноваційного розвитку держав-націй, поступово втрачає традиційні національні ознаки, стає інтегрованою базою діяльності світової спільноти.

Важливим складником інтегрованої науки, що підтверджується активізацією міжнародного вектора діяльності HAH України, є надзвичайно швидке впровадження та популяризація результатів як фундаментальних, так і прикладних досліджень, що значною мірою відбувається за рахунок майже обов'язкової для всіх національних наукових інститутів і центрів публікацій результатів своїх досліджень англійською мовою. І, нарешті, Шоста Рамкова програма об'єктивно враховує фінансовий аспект забезпечення наукових досліджень, а саме: фактично державам з меншими бюджетними можливостями і розвинутим науковим сектором (до них, безумовно, належить Україна) пропонується певна форма нарощування наукового потенціалу в умовах перехідного суспільства.

Реалізація трьох ключових складників програми — концентрація й інтеграція наукових досліджень країн ЄС (пріоритетні тематичні напрями і спеціальні напрями, що охоплюють широкий спектр наукових і технологічних досліджень), створення структури європейського наукового простору та зміцнення європейського інтелектуального потенціалу — потребує надзвичайно масштабних бюджетних фінансувань. Головне ж полягає у тому, що, відповідно до Шостої Рамкової програми, науковці третіх країн мають можливість брати участь у проектах, отримувати належне фінансування від Європейської Комісії, входити до складу створюваних міжнародних дослідницьких консорціумів у рамках певних тематичних програм. З цією метою Європейська Комісія зарезервувала 600 млн євро, з яких 285 млн передбачено витратити на пріоритетні напрями досліджень і 315 млн — на спеціальні заходи, котрі охоплюють ширший спектр наукових і технологічних досліджень (фінансування і підтримка співпраці з іншими країнами, у тому числі з пострадянськими державами). Відзначимо, що Національний інформаційний центр зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій перебуває на презентаційному етапі діяльності, і HAH України має мобілізувати свій потенціал на максимальне прискорення виходу на практичне співробітництво, однією з форм якого може стати поглиблена розробка наукових засад розвитку ЗМІ в Україні.

Новий комплексний науковий напрям "міжнародні інформаційні відносини" розвивається на базі вищих спеціальних освітніх закладів України, зокрема в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де протягом 1994—2006 рр. сформовано наукову школу з досліджень у сфері інформації та глобальної комунікації.

В рамках підготовки наукових кадрів розробляється така проблематика: застосування інформаційних технологій у політичних, економічних, соціальних та глобальних процесах, дослідження проблем міжнародної інформаційної безпеки (інформаційного супроводження конфліктів, переговорів, миротворчих операцій), пропагандистське та контрпропагандистське забезпечення зовнішньополітичних інтересів, зовнішньополітичні технології РR, перспективи європейської інформаційної політики, інформаційної економіки, а також міжнародного інформаційного права, міжнародної журналістики.

Наукові та прикладні дослідження, здійснені протягом 1994—2006 рр., утворили базу для становлення нового перспективного напряму у вітчизняній науково-освітній галузі, пов'язаного з вивченням міжнародних інформаційних відносин. Зокрема, у наукових дослідженнях Інституту міжнародних відносин розглянуто проблеми світоглядної концепції інформаційного суспільства (Л. Губерський), транснаціоналізації світового господарства в контексті інформаційної економіки (А. Філіпенко, О. Шнирков, О. Рогач), адаптації законодавства України до законодавства ЄС (В. Муравйов), ролі України в регіональних інтеграційних процесах (В. Манжола), розвитку міжнародного та національного інформаційного бізнесу (В. Вергун), проблеми міжнародної інформаційної безпеки, інформаційного права, зв'язків із громадськістю (В. Гондюл, Є. Макаренко, М. Ожеван, О. Литвиненко, В. Бебик, Г. Почепцов). У наукових збірниках "Університети — інформаційне суспільство — ЮНЕСКО" (2004), "Молодь за інформаційне суспільство" (2003), "Міжнародний інформаційний бізнес" (2003), "Європейські студії в Україні" (2004), "Роль мас-медіа у формуванні інформаційного суспільства" (2005) "Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози" (2006) проаналізовано стан і перспективи розвитку ЗМІК та ПР в умовах глобалізації та регіональної інтеграції в напрямі демократизації та формування громадянського суспільства в перехідних країнах. У фундаментальних наукових працях "Українська дипломатична енциклопедія" (2004), "Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті розвитку міжнародних відносин" (2006) висвітлено глобальні та міждержавні процеси, кризові явища та шляхи їх подолання у сучасному світі, перспективи європейської інтеграції України, місце інформаційно-комунікаційних технологій у зовнішній та внутрішній політиці держави.

Наукові дослідження з проблем ЗМІК в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка виконуються в межах комплексної програми "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" (2001— 2006). Ідеться про розробку моделі оптимальної інформаційної політики загальнонаціональних та регіональних засобів масової інформації, що охоплює: забезпечення збалансованого об'єктивного та неупередженого інформування українського суспільства, невтручання власників ЗМІ в редакційну політику; укладання угод між власниками, менеджерами та журналістами про діяльність на основі професійних етичних стандартів.

До наукових здобутків Інституту журналістики належать монографії з проблем теорії масової комунікації (В. Різун), мас-медіа в глобальному інформаційному суспільстві (О. Гриценко), теорії й практики інтернет-журналістики (О. Мелешенко), тендерної рівності у ЗМІ (Н. Сидоренко, Н. Остапенко), міжнаціональних відносин та інформаційних прав нацменшин (Т. Приступенко), соціології ЗМІК (В. Іванов), видавничої справи (М. Тимошик). У збірниках наукових праць "Права журналістів: національний та європейський контексти", "Український монітор за свідомий вибір" розглянуто проблеми захисту прав журналістів в Україні, конституційного забезпечення інформаційних прав у демократичному суспільстві, професійної етики ЗМІ, впливу ЗМІ на політичні виборчі процеси, проаналізовано роль ЗМІ України у президентській кампанії 2004 р. та парламентській 2006 р., запропоновано шляхи реформування ЗМІ в контексті саморегулювання та незалежності редакційної політики.

Інститут намагається здійснювати постійний моніторинг діяльності сучасних ЗМІ в усіх їхніх аспектах, адже діяльність ЗМІ є тим емпіричним матеріалом, на якому має виростати сучасне й історичне журналістикознавство

Таким чином, можна стверджувати, що в Україні формується наукова традиція вивчення міжнародних відносин у контексті глобалізації комунікації, яка потребує комплексних досліджень цього феномена, конкретизації окремих його аспектів і наслідків впливу на еволюцію цивілізації, прогнозування перспектив на першу половину XXI ст. та окреслення стратегій розвитку людства. Є підстави сподіватися, що теоретичні розробки вітчизняних науковців будуть використані при розробці державної стратегії й тактики формування інформаційного суспільства та входження України до кола інформаційне розвинутих держав світу.