Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю.А. - Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

Рубіж XV-XVI століть - початок переходу від епохи Середньовіччя до Нового часу, із якого власне й починається історія сучасного світу. За класичною схемою Середні віки завершуються в середині XV століття з падінням Східної Римської імперії. Новий час починається з Великих географічних відкриттів, з гуманізму епохи Відродження, із релігійної Реформації. Остання стала безпосереднім прологом перших буржуазних революцій, які, у свою чергу, дали поштовх до кардинального реформування суспільно-політичних відносин, передусім у Західній Європі.

Зародження індустріальних цивілізацій прискорило формування цілісності світового розвитку, що розпочалося на основі християнських цінностей ще в середньовічні часи. Черговий розкол християнства (Реформація) не став перешкодою на шляху інтеграційних тенденцій. За визначенням відомого англійського філософа А. Тойнбі, уособленням європейської сім'ї народів західної цивілізації стали католицькі й протестантські нації Європи і їх заморські відгалуження.

Особливістю названих століть стало зародження світової колоніальної системи, поширення на інші континенти європейської цивілізації, загострення боротьби за колонії, ринки сиро вини і збуту, за сфери економічного впливу, торгові шляхи. Формувалися світовий ринок, банківська система, загальні принципи економічної політики.

1.1. Визначальні риси індустріальної цивілізації

Перехід від феодальних до капіталістично-індустріальних суспільств у Європі мав переважно еволюційний характер, хоч і вибухав час від часу буржуазними революціями. Тривалий час феодальний спосіб виробництва залишався ще панівним, але в його надрах уже розпочався інтенсивний процес розкладу, який характеризувався втратою феодалізмом найбільш притаманних йому рис, таких як натуральне господарство, кріпосне право, монополія цехової системи у промисловому виробництві тощо. Натомість все ширше застосовувалися нові економічні форми - оренда на селі, розвиток позацехової промисловості, підпорядкування економіки ринкові та товарно-грошовим відносинам. За цих обставин зростала ефективність праці, розвивалися продуктивні сили, змінювалися виробничі відносини, тобто започатковувалися процеси, характерні уже для капіталістичного способу виробництва.

Зародження капіталістичного виробництва розпочиналося передусім з первісного нагромадження капіталу.

В міру того як створювалися умови для капіталістичного виробництва, змінювалася і сама структура промисловості. Дрібне ремісництво поступалося місцем великій промисловості, спочатку мануфактурам, які ще зберігали елементи ручної праці, а потім заводам, фабрикам, які були вже достатньо технічно оснащені й працювали з високою продуктивністю. Першими країнами, де зародилися індустріальні суспільства, стали Англія, Нідерланди, Італія, Німеччина.

Нові форми виробництва вимагали й докорінно нового капіталовкладення, застосування на підприємствах наукових досягнень, організації праці й реалізації товарів. Тому створенням нової структури виробництва почали займатися особи, які мали гроші, не були прив'язані до землі чи феодально залежні й могли знайти для роботи на підприємствах потрібну кількість вільних людей. До такої категорії населення в названий період належали насамперед купці, лихварі, банкіри, власники майстерень. Вони поступово об'єднувалися в різноманітні промислові організації, товариства, корпорації й займалися виготовленням того чи іншого товару на ринок. Нове виробництво витісняло з ринку неконкурентоспроможні, а часом і дорогі товари, виготовлені в умовах ручного феодального ремісництва, руйнуючи систему феодалізму.

Капіталізація виробничих відносин зумовила революційні зміни й у сільському господарстві.

Воно також поступово втягувалось у сферу товарно-грошових відносин. У ньому ліквідовувалися залишки кріпосного права, натуральна феодальна рента змінювалась грошовою, земля передавалась в оренду фермерам або продавалась фабрикантам, банкам, купцям, перетворюючись на товар. Застосовуючи інтенсивні форми господарювання, нові землевласники виготовляли продукцію на ринок, витіснивши з аграрного сектору економіки натуральне феодальне виробництво. Криза та розвал кріпосного права перетворювали значну частину селянства у вільнонайману робочу силу, втягували сільське господарство в індустріальне виробництво. Проникнення в землеробство товарно-грошових відносин розоряло феодалів, особливо тих, які не спромоглися перебудувати власні господарства до потреб ринку.

Економічні перетворення зумовили і суттєві соціально-політичні зміни суспільних відносин.

Поряд із феодалами формуються нові соціальні групи населення - буржуазія, наймані робітники, купецтво, інтелігенція, міщани та інші категорії. Вони вступають у гострий конфлікт зі старою феодально-абсолютистською системою й революційним шляхом (Нідерланди, Німеччина) добиваються зміни чинного устрою та створення нових державних відносин, заснованих на демократичних засадах, спрямованих на захист тих чи інших політичних, соціальних, релігійних, етнічних прав і свобод людини.

Найбільш антагоністичними з нових соціальних груп, що зароджувалися разом з капіталістичними економічними відносинами, були буржуазія і пролетаріат.

Буржуазія як новий клас капіталістичного суспільства формувалася здебільшого в надрах середньовічного бюргерства, лихварів, купців, заможних ремісників. У цей клас влилася також так звана органічна інтелігенція - юристи, інженери, техніки, адміністратори, державні чиновники.

Пролетаріат виник в основному з дрібних ремісників, розорених купців, обезземеленого селянства, населення, завезеного з колоній, військовополонених.

Володіючи досить великими капіталами, які переважно й визначали багатство держави, буржуазія (на певному етапі в союзі з пролетаріатом та іншими верствами населення) розгорнула боротьбу за зміну суспільного устрою держав та їх політичної надбудови. У різних країнах це протиборство протікало по-різному. В окремих державах, наприклад в Англії, монархія підтримувала буржуазію, в результаті чого на певний період склалося взаєморозуміння між королівським двором і новим класом. У Нідерландах навпаки, іспанська монархія вела непримиренну боротьбу з буржуазією, захищаючи феодальний лад, що привело до революції, утворення республіканської форми правління й парламенту з правом обирати до нього законодавців демократичним шляхом практично всіма верствами населення країни.

Органічною частиною політичної перебудови країн Західної Європи XVI-XVII ст. стали об'єднання раніше феодально-відособлених територій навколо складових єдиного політичного центру в міцні централізовані держави, формування з різнорідних єдиної для кожної країни національної мови, культури, побуту, ментальності. Отже, створювалися передумови для формування націй і національних держав. До таких країн належали насамперед Франція, Англія, Іспанія, Голландія. Їх різноетнічне населення сконсолідувалося навколо народності, яка була найбільшою в даній державі й на її основі формувалася єдина нація. Проте не у всіх країнах націогенез відбувався за названою схемою. В Австрійській габсбурзькій монархії, наприклад, хоч і склалася централізована держава, але вона залишилася багатонаціональною (чехи, угорці, словаки та ін.), а австрійці, які претендували на панівну роль у державі, не стали консолідуючою нацією. Натомість останні стали на шлях політичного й етнічного гноблення малих народностей, чим на багато десятиліть загальмували процес перетворення їх у нації.

Формування нових суспільно-політичних і економічних відносин у значній мірі забезпечили нова суспільна ідеологія і філософська думка, витоки яких були в гуманістичних ідеях епохи Відродження.

У XVI-XVII ст. на їх основі розгорнулася Реформація. Ідеологи Реформації у побудові нового суспільства висунули на передові позиції реформу головної духовно-культурної опори феодалізму - католицької церкви. Відбуваються зміни суспільних відносин на основі демократичних засад, соціальної рівності всіх громадян, мирного співіснування між державами, захисту тих чи інших політичних, релігійних, етнічних прав і свобод людини.

Отже, в XVI-XVII ст. було закладено основи нових соціальних, економічних, політичних відносин та культури європейської цивілізації, які визначили головні риси розвитку сучасного світу,