Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю.А. - Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

Перемога держав антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні докорінно змінила політичну ситуацію у світі й визначила основні тенденції розвитку людської цивілізації до початку 90-х років XX ст.: в Європі та Азії почав переможну ходу демократичний рух; втратили статус наддержав Німеччина та Японія; вплив Франції і Великобританії, що зазнали великих втрат у війні, у світовій політиці різко зменшився. Водночас домінуючі позиції у світі перебирають дві наддержави - США та СРСР. Рідкісний шанс побудови міцного миру для багатьох поколінь, що дала людству історія Великої перемоги, залишився невикористаним.

З другої половини 40-х до кінця 80-х років XX ст. події у світі були зумовлені антагонізмом двох напрямів світового розвитку. Звідси - це невпинне прагнення до панування наддержав. При цьому кожна залучала до свого табору максимальну кількість держав світу, надаючи їм статусу союзника чи сателіта. Як наслідок - біполяризація світу, "холодна війна", створення військово-політичних блоків, нагромадження локальних конфліктів, політична, економічна та ідеологічна експансія економічно розвинутих країн.

Разом з тим відбулося створення світової соціалістичної системи, побудованої на основі комуністичної ідеології за радянським зразком, та піднесення національно-визвольного руху за незалежність у країнах Азії та Африки, що спричинило крах колоніальної системи. Водночас а новою силою виявилось бажання людства до утвердження ідей демократизму, прав людини, рух країн до миру та інтеграції. Найбільш яскравим його проявом були події в Західній Європі, де заради миру, безпеки, демократії, матеріального добробуту шляхом консенсусу поступово, вперше в історії людства досягнуто економічної, політичної, військової інтеграції. Реальністю світової історії став рух борців за мир, за нейтралітет.

7.1. Поляризація суспільно-політичних систем у післявоєнному світі

Незважаючи на ідеологічні та політичні розбіжності, під час Другої світової війни СРСР, США, Великобританія, Франція та інші держави активно співробітничали в рамках антигітлерівської коаліції. Війна залишила по собі низку економічних, демографічних і соціальних проблем, необхідно було вирішувати проблеми європейського мирного, врегулювання, насамперед - викорінення фашизму, покарання винних у розв'язанні Другої світової війни. Для цього потрібні були спільні зусилля країн-переможниць і переможених. Перш ніж відносини між вчорашніми союзниками різко загострилися, їм вдалося прийняти ряд угод та домовленостей. Так, було засуджено військових злочинців на Нюрнберзькому (1945-1946 рр.) та Токійському (1946- 1948 рр.) процесах, доведено до логічного завершення Паризьку мирну конференцію (липень - жовтень 1946 р.) тощо.

Нагальною потребою стало створення такої організації, яка б сприяла державам і народам, розвиткові між ними дружніх відносин і співробітництва, забезпечувала б світовій співдружності мир і безпеку.

Ідея створення такої організації виникла вже в ході Другої світової війни. На конференції в м. Думбартон-Окс (США) в 1944 р. було більш-менш чітко окреслено основні засади майбутньої організації. Рішення про її утворення схвалила Ялтинська конференція в 1945 р., а 26 червня 1945 р. у м. Сан-Франциско (США) учасники Конференції Об'єднаних Націй підписали Статут Організації Об'єднаних Націй (ООН), який підтримали 50 країн. Серед держав - фундаторів ООН була й Українська PCP.

В основу діяльності ООН покладено принцип суверенної рівності всіх її членів, при цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи жодної з держав-учасниць, за винятком випадків, коли таке втручання диктувалось необхідністю підтримання миру.

Статут ООН передбачає щорічні сесії Генеральної Асамблеї ООН для вирішення проблем міжнародної безпеки, питань регіональних конфліктів тощо. У перервах між сесіями Генеральної Асамблеї основний тягар з контролю за подіями у світі покладається на Раду Безпеки ООН, яка складається з 15 членів ООН. З них п'ять - США, СРСР, Великобританія, Китай і Франція - постійні члени, які не підлягають переобранню. Інші по черзі обираються на дворічний термін. Рада Безпеки також наділялась правом санкцій, блокади та застосування-сили проти агресора. У діяльність Ради Безпеки закладено один із важливих принципів рівноправ'я - "право вето". Тобто, якщо хоча б один постійний член Ради голосує проти запропонованого рішення, то воно не приймається.

ООН має розгалужену структуру міжнародних органів, головне призначення яких - сприяти налагодженню співробітництва та взаємодопомоги світовому співтовариству: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з освіти, науки, культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) та ін. Попри свої вкрай обмежені можливості, УРСР тією чи іншою мірою в ці роки була причетна до світової політики. Протягом 1945-1949 pp. УРСР було обрано до 17 міжнародних організацій та їх органів. Нею було підписано й ратифіковано 10 міжнародних договорів та конвенцій.

За всі роки існування ООН кожна з великих держав світу прагнула використати її для посилення власних позицій, використовуючи голоси тих країн, які тією чи іншою мірою залежали від них економічно чи політично (насамперед латиноамериканських та афро-азіатських). Намагання спрямувати діяльність ООН у вигідному для себе руслі та "активне" використання "права вето" призводило до того, що розв'язання важливих для людства проблем ядерної безпеки, війни і миру часом заходило в глухий кут. Питання роззброєння в діяльності ООН на довгі роки перейшло в площину безплідних дискусій.

Разом з тим ООН ухвалила й прийняла в другій половині XX ст. ряд документів, які будуть активно працювати і в XXI ст.

Це засудження пропаганди війни (1947 р.). Загальна декларація прав людини (1948 р.), на основі якої в наступні роки було розроблено й прийнято міжнародні договори (конвенції, пакти) про права людини. Країни, які приєднувались до ООН, зобов'язувалися запроваджувати у себе закони, які б відповідали цим документам. Не була винятком у цьому процесі й Україна.

Створенням ООН було закладено основи мирного повоєнного співіснування країн, але їй так і не вдалось послабити протиборство наддержав. Суперництво між ними мало силовий, переважно воєнно-політичний, характер. Саме силовий підхід до вирішення міжнародних проблем визначав циклічний характер післявоєнної світової політики та призвів до виникнення політики "холодної війни". Цим терміном стали позначати стан політичної, економічної, ідеологічної, "напіввоєнної" та іншої конфронтації між державами та системами.