Політичні системи світу - Кириченко В.М. - 1.1. Поняття політичної системи

Тема 1. Теорія політичних систем

1.1. Поняття політичної системи

Суспільство є складним і багатоманітним утворенням. Найважливішими елементами його структури є основні сфери суспільного життя - економічна, правова, духовна, політична. Якщо головною ознакою економічної системи є власність, правової - норми як регулятор суспільних відносин, духовної - формування цінностей та відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то політичної системи є політична влада.

Перш ніж перейти до визначення поняття "політична система", доцільно з'ясувати, а що взагалі означає поняття "система". Сам термін "система" був уведений у науковий обіг австрійським біологом Людвігом фон Берталанфі, який у своїй праці "Загальна теорія систем" визначив систему як певну цілісність, що складається із взаємозалежних елементів.

Поняття "система" - одне з основних понять політології, яке дає змогу уявити суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Це поняття досить широко використовується для характеристики різноманітних політичних явищ, процесів і видів діяльності. Система (у перекладі з грецької мови - поєднання, утвір) - це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок частин чого-небудь чи взаємодія. Але кожна система характеризується не тільки наявністю певних зв'язків та відносин між елементами, що її утворюють, але й нерозривною єдністю з навколишнім середовищем (суспільство в цілому), взаємодіючи з якими система проявляє свою цілісність.

Поняття "політична система", що відбиває стан політичного життя суспільства, багатоманітність політичних явищ і процесів є ключовим у політичній науці. Політична система виникла одночасно з появою держави та поділом суспільства на класи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів поступово виникають й інші політичні інститути: політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання тощо.

Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи з Платона (427-347 рр. до н.е.) й Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). Але сучасна теорія політичної системи з'явилася лише у 60-х рр. ХХ ст. після застосування американським ученим Девідом Істоном методу системного аналізу у своїх працях "Політична система", "Концептуальна структура політичного аналізу", "Системний аналіз політичного життя", "Основи політичного аналізу".

Згідно з Д. Істоном, політична система - це сукупність взаємодій, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності, вироблені всіма його членами і тим самим запобігаються конфлікти між ними. Основним призначенням політичної системи є виконання функції розподілу цінностей у суспільстві і примушення його членів прийняти такий розподіл як обов'язковий. Тобто Д.Істон стверджує, що політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення, є обов'язковим до виконання і забезпечується примусовою силою держави.

Крім Д. Істона, авторами класичної теорії політичної системи вважаються також інші американські політологи - Габріель Алмонд і Карл Дойч.

Г. Алмонд у своїх працях "Порівняльні політичні системи" і "Порівняльний політичний аналіз" політичну систему визначає як систему взаємодій, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою реального або можливого застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Політична система, як зазначає вчений, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення у суспільстві, забезпечуючи його згуртованість і цілісність.

К. Дойч розглядає політичну систему як інформаційну модель, що працює за принципом "вхід" - "вихід". При цьому, він виділяє наступні основні фактори, що впливають на ефективність діяльності політичної системи: якість інформації, яка надходить зовні у систему ("вхід"), якість механізмів системи, що переробляють інформацію ("конверсія"), та якість реакції системи на зовнішні імпульси ("вихід").

Д. Істон, Г. Алмонд і К. Дойч заклали основи різних варіантів концепції політичної системи, кожний із яких досліджує різні сторони політичної системи суспільства, використовує особливий підхід у системному аналізі політики, а також вони надали поштовх розвитку теорії політичної системи суспільства. Певний внесок у розроблення зазначеної теорії зробили і інші західні політологи (У.Мітчел, Н.Луман, Г.Пауелл, Д.Трумен).

Таким чином, застосовуючи системний підхід при розгляді політичного життя суспільства, політичних явищ і процесів, можна дійти висновку, що політична система - це цілісна сукупність взаємопов'язаних елементів, яка, взаємодіючи з навколишнім середовищем, функціонує за власними закономірностями і виконує певні функції у суспільстві.

Вивчаючи взаємодію політичної системи як із навколишнім середовищем, так і в самій системі, необхідно розглянути наступну модель політичної системи, яку запропонував Д.Істон та значно доповнив Г.Алмонд, і яку схематично можна відобразити наступним чином:

Дана модель, яка функціонує за принципом замкнутої схеми, включає наступні цикли:

1) "Вхід" ("введення") - це вплив на політичну систему у формі вимог і підтримки, які надходять із навколишнього середовища.

Вимоги - об'єктивні й суб'єктивні думки та дії індивідів і груп людей з приводу розподілу матеріальних благ і послуг у суспільстві.

Підтримка - це позиція та поведінка суб'єктів і об'єктів політичного життя, які сприяють функціонуванню політичної системи. Підтримка пов'язує населення із політичною системою, яка проявляється у різних формах: дотримання чинного законодавства, сплата податків, участь у політичному житті, повага до органів влади тощо.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями - групами людей, політичними партіями, засобами масової інформації тощо;

2) "Конверсія" ("перетворення") - це засоби, за допомогою яких вимоги навколишнього середовища, що надійшли до політичної системи та підтримали суб'єктів і об'єктів політики, перетворюються в реальні рішення та дії. Тим самим політична система забезпечує вирішенню політичних, економічних, соціальних і культурних проблем суспільства;

3) "Вихід" ("висновок") - це виконання прийнятих політичних рішень, які відповідним чином законодавчо оформлені, мають загальнообов'язковий характер, і дії щодо їх реалізації. Для підтримки стабільності у суспільстві рішення та дії політичної системи на "виході" повинні відповідати вимогам і підтримці навколишнього середовища на "вході".

Функції виходу здійснюються державними органами законодавчої, виконавчої та судової влади;

4) "Зворотній зв'язок" - це вплив дії політичної системи на навколишнє середовище з метою формування на "вході" певних вимог і забезпечення підтримки. Саме на підтримку рівноваги політичної системи спрямовані механізми зворотного зв'язку. Проте ефективність цього механізму насамперед залежить від того, наскільки влада здатна своєчасно і адекватно реагувати на вимоги навколишнього середовища.

Отже, запропонована модель Д.Істона дозволяє оцінити стан політичної системи, аналізувати умови її стабільності або нестабільності, а також прогнозувати наслідки прийнятих політичних рішень.

Виходячи із зазначеного, можна надати наступне визначення поняття "політична система".

Політична система - це сукупність державних і недержавних політичних інститутів, які взаємодіючи між собою та навколишнім середовищем, здійснюють політичне керівництво суспільством та управління суспільними справами.

Необхідно зазначити, що політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.