Політологія - Гетьманчук М.П. - 1.2. Ідеї національної державності у політичній

і правовій думці періоду козацько-гетьманської держави XVII—XVIII ст.

В історії суспільно-політичної боротьби в Україні період, який обіймав кінець XVI — початок XVII ст., характеризувався розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов'язаного з соціально-економічним життям і визвольною боротьбою українського народу. Підготовка і прийняття церковної унії 1596 р. посилили й ускладнили цю боротьбу. У плеяді тогочасних полемістів вирізняється автор "Апокрисиса", що виступав під псевдонімом Христофор Філарет — людина світська, дрібний шляхтич, що належав до "руського" народу, здавна жив на Волині, був у близьких стосунках із князем К. Острозьким і X. Рад зі віл ом — одним із керівників протестантського руху в Польщі. Долаючи обмеженість станово-егоїстичних інтересів панівної феодальної верхівки, Філарет став на захист широких верств народу в їхній боротьбі проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту. "Апокрисис" був відповіддю на твір польського єзуїта П. Скарги "Synod brzeski" (1597 p.). У ньому Філарет відстоював у релігійній формі ідею рівності людей незалежно від місця і становища у житті.

Чільне місце у розвитку суспільно-політичної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. посідав І. Вишенський — славнозвісний мислитель, гуманіст і демократ, що за своїм історичним значенням належав до тих діячів, які "своїм гарячим і чудово-красним словом будили наш народ зо сну, піднімали його до свідомості своєї людської і народної гідності".

У поглядах І. Вишенського центральною постаттю була людина, але не абстрактна, а конкретна, з її муками та стражданнями, яка у реальному житті бореться за своє визволення та спасіння. Полеміст вважав, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, справедливості, а несправедливість, насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування. І. Вишенський звертав увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права і свободи. Суспільно-політичні погляди І. Вишенського тісно поєднувалися з його суспільною позицією, що визначалася становищем трудового, пригнобленого селянства.

Обґрунтування засад правової держави вміщували твори Станіслава Оріховського — Роксолана (1513—1566 pp.). У "Напученні королеві польському Сигізмунду-Августу" він наголошує на винятковій ролі моральності та освіченості монарха, конечній необхідності врахування ним досягнень науки про керування державою та принципу справедливості, а також підпорядкування законові. На запитання "що в державі більше: закон чи король?" С. Оріховський відповідає: "...короля вибирають задля держави, а не держава заради короля існує". В основі функціонування християнської держави, на його думку, повинно лежати дотримання права, бо те королівство буде взірцевим, у якому все стабільно, корисно і вірно є для кожного водночас і правомірним.

Однак, для свого часу, коли в найрозвиненіших країнах Західної Європи основні зусилля зосереджувалися на теоретичному обґрунтуванні абсолютизму, позиція Оріховського була дуже прогресивною.

Видатною пам'яткою політичної думки була Конституція та інші твори гетьмана Пилипа Орлика. Пилип Орлик (1672—1742 pp.) був генеральним писарем за гетьмана І. Мазепи, а по його смерті в Бендерах був обраний гетьманом. "Угода й Конституція прав і свобод Війська Запорізького" (1710 р.). У Конституції було запроваджене право Генеральної старшини критикувати гетьмана та уряд, а сам гетьман зобов'язувався боронити простих козаків і селян від утисків старшини.

Якщо "Угода й Конституція" стосувалася здебільшого внутрішнього устрою України, то два інші документи П. Орлика — "Вивід прав України" та "Маніфест" — були спрямовані на міжнародне визнання України "вільним князівством". Орлик апелює у них до ідей національного суверенітету і природних прав, стверджуючи, що у протиборстві з Москвою козаки мають за собою право людське й природне. Це було написано приблизно за 65 років до прийняття "Декларації незалежності СІЛА" і майже за 80 років до прийняття Французької "Декларації прав людини і громадянина" — документів, що також спиралися на ідеї народного суверенітету і природних прав людини.

Важливе значення у розвитку політичної думки України має й етико-гуманістична концепція Г. Сковороди (1722—1794 pp.), яка констатувала, що суть душі визначається природою людини, а суспільство є простою сумою людей. Однак свого суспільного ідеалу Сковорода спеціально не окреслював. Відомо, що це мав бути устрій, який би спирався на суспільний компроміс, це мало б бути гармонійне суспільство із певною ієрархічною структурою. Його політична концепція нагадувала витриману в ранньохристиянському дусі конструкцію І. Вишенського і вміщувала такі базові положення: нищівну критику існуючого суспільного ладу; майбутню форму правління (в ідеалі) — демократичну республіку, де буде забезпечено соціальну рівність усіх громадян; способи досягнення окресленого суспільного ідеалу — просвітницькі; самопізнання, самовдосконалення, вияви "загальної любові", "доброї волі", "доброчесності" тощо, поширення освіти в народі, плекання моральних традицій.

Ідеї та концепції XVI—XVIII ст. охоплювали проблеми суспільного устрою системи державного правління, відносини з іншими, особливо сусідніми державами, і розв'язували їх на демократичних підставах, спираючись на новітню європейську думку того часу.