Політологія - Гетьманчук М.П. - 2.2. Політика як суспільне явище

Своєрідність політики в системі суспільних зв'язків полягає в тому, що вона покликана бути засобом регулювання всієї різноманітності стосунків між людьми. Власне з політичної сфери виходять основні імпульси управління соціальним організмом, які скеровують зусилля багатьох на виконання поточних і перспективних завдань. Засоби політики, політичної сфери дають змогу сконцентрувати економічний, соціальний, духовно-культурний потенціал суспільства для досягнення поставленої мети (рис. 2.6).

Термін "політика" — грецького походження. У своєму первісному (давньогрецькому) розумінні воно означало важливі справи для великих груп людей, мистецтво управління державою. Особливість політичної сфери суспільного життя випливає ще з боротьби родів і племен за існування. У рамках цих основоположних соціальних структур непросто окреслити власне політичну діяльність. Елементи політики виникають, коли член суспільства починає усвідомлювати джерела свого існування.

Відомо, що стимул до вдосконалення різних форм суспільного життя, співвідносний із впровадженням нових знарядь праці, виник у людському колективі за певних обставин. І саме вплив навколишнього природного середовища був особливо відчутним для людського суспільства. З метою матеріального забезпечення свого існування групи людей були змушені адекватно реагувати на виклик зовнішніх чинників, оптимально використовуючи засоби політики для впорядкування обставин свого буття в економічній, соціальній, духовно-культурній сферах. Це й спричинило виникнення історично перших осередків цивілізації у долинах Нілу, Тигру та Євфрату, Жовтої ріки, Дніпра тощо.

Отже, набуваючи практичних знань, збагачуючись матеріально й духовно, людина почала усвідомлювати себе суб'єктом суспільної дії. Природна потреба у спілкуванні з однодумцями, колективному русі зумовлювала створення суспільних груп із визначеними професійними (релігійними, військовими, комерційними, землеробськими, ремісничими, навчальними, мистецькими тощо) інтересами. Структуроване так суспільство розуміло себе штучним, а не природним, формуванням, яке, започаткувавши розвиток міської цивілізації, історично визначилося у географічних межах районів прирічкового землеробства. Перші міста-держави визначають оригінальний спосіб існування і, водночас, формальні межі нової, політичної форми організації життя людей, призначеної узгодити професійні інтереси мікро- і макрогруп, які з'являються на цьому вищому етапі розвитку людського суспільства. Тому політика і політична діяльність випливають з необхідності узгодити, підпорядкувати інтереси окремих груп населення головному інтересові: збереженню єдності та цілісності розшарованого суспільства, яке без централізованого управління та охорони правопорядку приречене на самознищення, або — у кращому випадку — на повернення до стану примітивного (неполітичного) животіння. За цих умов політика — це мистецтво (ще не наука) задоволення інтересів станів, класів, релігійних громад, зрештою, держави; політика — це діяльність великих груп людей (рис. 2.7).

Мистецтво політики багатогранніше за власне політичну діяльність. Різновиди політичних змагань виявлятимуться щоразу, коли певні суспільні групи свідомо/несвідомо демонструватимуть прагнення задовольнити власні бажання за рахунок обмеження інтересів інших груп насильством, яке здійснюватимуть озброєні люди. Суперництво таких суспільних груп досягатиме рівня політики завжди, коли частковий інтерес якоїсь однієї групи ставатиме пануючим, подаватиметься як загальний, обов'язковий для всіх. Нові потреби й ширші можливості особи та колективу, об'єктивно зумовлені викликом з боку навколишнього середовища, збагачуватимуть мистецтво управляння суспільством.

Сучасні дослідження доводять, що політика постійно присутня в суспільних відносинах. Однак не все можна вирішити за допомогою політики. Політика, політична діяльність — це дуже складна форма людської діяльності, що вимагає високої майстерності від її учасників. Адже політична діяльність не схожа на діяльність сім'ї, ремісничого цеху або людини за комп'ютером. Людина, потрапивши до цієї сфери, вступає у гру, яка має свої правила.

Політична практика змушує вирішувати значно складніші завдання. Людину в політиці не завжди можна оцінити за релігійною чи побутовою мораллю: вона не завжди діє у цій сфері людських відносин, де на перше місце історія висуває закон, інтереси держави, народу, єдність суспільства, безпеку надії.

Політика — це сфера хитрощів, інколи навіть обману, загравань. Водночас тут грають чисто і чесно. Тим часом політика — це ділянка обдуманої грандіозної діяльності з далекоглядними планами і наслідками, яка впливає на долю величезної кількості людей. У ній є свої першокласники, студенти-новачки. Тих, хто не здобуває знань, політика безжально списує, поповнює свої лави новими — амбітними й умілими учасниками, які прагнуть відзначитись у цій важливій сфері діяльності.

Тут є й труднощі. Політика не є чимось непорушним, що створене у певний час людьми і продовжує існувати у своєму первісному вигляді. Політикою називають і управління державою, спільнотою, і здійснення спільних справ, і боротьбу суспільних верств, класів, партій між собою, і ненасильницький спосіб вирішення конфліктів. Водночас політика наявна лише у вигляді промов і поведінки. Ба більше, жодної політичної дійсності немає взагалі, політику вносять люди в суспільну реальність.

Отже, історія демонструє особливе значення політики для людства. Це вимагає глибоко наукового тлумачення цього соціального явища. Нині відомі сотні наукових визначень політики. Назвемо лише одне з багатьох. Політика — це система дій та інституцій, яка забезпечує управління суспільними справами на різних рівнях з метою досягнення влади, здійснення контролю за діяльністю органів влади, заміни суб'єктів, які здійснюють владу в інтересах суспільства або пануючої групи.

Політика — багатофункціональний соціальний феномен. Витоки функціональності політики беруть свій початок у всіх сегментах та інститутах суспільства, хоча найбільш помітною є діяльність держави. Тому політика слугує універсальним засобом залучення членів суспільства до процесів організації, визначення мети, мобілізації та комунікації.

Вказані функції політики становлять найважливіші напрями її впливу на суспільство. До них належать:

— забезпечення інтегративної якості суспільства;

— визначення цільових настанов і орієнтирів;

— авторитарний, обов'язковий для всіх, розподіл дефіцитних цінностей і благ;

— підтримання громадського порядку;

— попередження і регулювання соціальних конфліктів.

Крім цих, притаманних для будь-якого суспільства завдань, політика виконує специфічні для певних типів соціальних систем функції: підтримання класового панування, захист основоположних прав людини, забезпечення соціальної справедливості, залучення громадян до управління тощо. Багатофункціональність політики свідчить про її глибоке проникнення в суспільство, що закономірно висуває проблему меж поширення політики, або моральності політики. Це засвідчує взаємозв'язок духовно-морального, а також соціального чинників у створенні політичних форм та інститутів, які регулюють життєдіяльність суспільства (рис. 2.8).

Основні елементи структури політики такі:

а) політична організація;

б) політичні відносини;

в) політична свідомість.

Організаційну структуру політики формують різноманітні інститути публічної влади (держава, партії, рухи, керівні посадові особи різних рівнів; політичні та правові норми, програми партій тощо), які надають їй стійкості, стабільності й дозволяють свідомо регулювати поведінку людей у цій сфері суспільного буття.

Політичні відносини відображають стійкий характер взаємодії суб'єктів між собою в процесі досягнення і здійснення політичної влади (компроміси, угоди, вчинки, розрахунки тощо). У політиці наявна підтримка політичних відносин у суспільстві однією частиною населення і нейтральність чи невдоволення іншої частини. Тому політикою є не стільки функціонування державного апарату як такого, як вирішення ним конкретних суспільних проблем у тій чи іншій формі: через нормотворчість, діяльність щодо підтримання або зміни актуальних політичних відносин, прийняття рішень для досягнення згоди.

Політична свідомість розкриває засади, цілі й цінності проблем, що їх вирішують учасники політики, демонструючи мотиви й механізми винесення політичних рішень, які кладуть в основу своїх дій суб'єкти влади у цій сфері суспільного життя (менталітет, характер, філософські принципи, цінності й установки, політичні знання, концепції та доктрини). Зміст цієї складової політики визначають свідомі/несвідомі дії суб'єктів — учасників процесу.

Ще інакше основні елементи політики обґрунтовуються як її суб'єкт і об'єкт, пов'язані між собою відносинами влади. Тому влада є центральним елементом структури політики. Влади прагнуть усі політичні сили, однак сфера політики значно ширша. Вона охоплює процеси функціонування і розвитку влади.

Оскільки політика — це діяльність, то вона органічно охоплює сукупність соціальних суб'єктів. Вони становлять соціальну структуру суспільства, яка стає з'єднувальною ланкою між політичною, економічною і духовною підсистемами суспільства. Реальним суб'єктом політики є той, хто залишає слід у політичному житті, хто спроможний визначити зміст політичних відносин, хто в цілому займає активну позицію. Суб'єкт політики — це джерело активно цілеспрямованої і предметно-практичної діяльності, налаштованої на об'єкт; суб'єкт не просто активний за своєю природою, він завжди діяльний і є ініціатором взаємодії з суб'єктом. Від нього виходять діяльнісні імпульси, спрямовані на взаємодію з конкретним об'єктом, тому суб'єкт і керує цим питанням. Природньо, що між суб'єктом і об'єктом політики постійно виникають, а також розв'язуються суперечності. Це видозмінює якість кожного з них. Адже суб'єкт, реалізуючи власні інтереси й цілі, знаходить нові. Тоді як об'єкт під впливом предметно-практичної діяльності суб'єкта змінюється. На цій основі між ними виникають взаємини у новій якості. Отже, діяльність, як спосіб існування суб'єкта політики, є чинником постійних політичних змін.

Поняття "суб'єкт політики" та "політичний суб'єкт" не тотожні. Перший відображає діяльний бік політичної поведінки індивідів, соціальних груп, верств тощо. Політичний суб'єкт — усвідомлення цієї діяльності, здатність передбачити можливі результати своєї діяльності. Ця здатність є "політичною суб'єктністю", а вона зумовлена залежністю між об'єктивними можливостями політичних дій і суб'єктною мотивацією суб'єктів. Як відомо, політичний розвиток індивіда проходить три стадії: стадію об'єкта, стадію суб'єкта і стадію політичного суб'єкта. Як наслідок — відмінні рівні усвідомлення народом своєї політичної ролі: лише в розвиненому демократичному суспільстві з його політичною і моральною культурою, інститутами народовладдя можна говорити про властиву народові політичну суб'єктність.

У політиці виділяють чотири рівні суб'єктності:

а) цілісна, організована, велика суспільна група, утворена на основі етнічної або соціально-класової диференціації (нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо);

б) організація великої суспільної групи (державні інститути, партії, рухи, професійні спілки, організації тощо);

в) органи і ланки політичних організацій від "центру" до "місць";

г) конкретний індивід (визначна особа, звичайна людина-виборець).

Первинним суб'єктом політики є народ (соціальні групи, класи, верстви, індивіди), вторинним — створені ним політичні інститути й організації. Коли народ демократичним шляхом формує владу, він реалізує своє суверенне право первинного суб'єкта, однак змушений підкоритися створеній ним державі уже в ролі об'єкта політики. Тобто, взаємовідносини "суб'єкт — об'єкт" мають рухомий характер.

Інакше складові політики висвітлюють галузі політики — внутрішня і зовнішня. Вони — різні за своєю спрямованістю. Наприклад, внутрішня і зовнішня політика держави. Отже, галузі політики характеризують процеси, які розгортаються всередині, а також за межами певної системи суспільного життя. У цій площині характеристики взаємозв'язку між суб'єктом і об'єктом політики визначають два типи взаємин — суб'єкт-об'єктні та суб'ект-суб'єктні. Перші характеризують ставлення суб'єкта до предметів зовнішнього світу, другі — до соціальних спільнот, особистостей, держав.

У межах зазначених галузей дослідники розрізняють сфери політики — економічну, соціальну, національну, демографічну, духовно-культурну, екологічну тощо. їх здійснюють відповідні суб'єкти політики залежно від властивих їм інтересів.

Політику можна тлумачити і як одну з функцій суспільної системи. З огляду на це, функції політики такі: утримання ладу в суспільстві; вирішення конфліктів; встановлення принципів соціальної справедливості; визначення і досягнення мети, яка має вирішальне значення для якоїсь однієї або кількох сфер суспільного життя; створення механізму управління суспільством з боку держави з конкретною метою. У різних ситуаціях першочерговою є та чи інша функція.

Отже, політика — це складне суспільне явище, яке виникло на певному етапі розвитку людства, характерною появою міської цивілізації. Політики, як суспільного явища, вимагають соціальні структури, інститути, закони і норми, з допомогою яких людина адаптується до умов колективного життя, що змінюються в просторі та часі. Політика існує автономно від інших суспільних підсистем. Поняття політики має свої матеріальні та ідеальні підстави. На політику впливають географічне розміщення суспільного осередку, історична епоха, демографічний чинник, ідеологічні установки і традиції, рівень правосвідомості населення, міжнародне оточення і діяльність міжнародних організацій. Суть політики — у прийнятті й утіленні рішень щодо різних суспільних груп і суспільства загалом. При цьому вона виступає силою, здатною пришвидшити або загальмувати всі аспекти життя суспільства.

Запитання для самоконтролю

1. Які науки висвітлюють проблеми політики?

2. Що заважало становленню політології як науки і як навчальної дисципліни до 1948р.?

3. Що відрізняє політологію від історії (правознавства, філософії, соціології, релігієзнавства )?

4. Коли організаційно визначилася наука про політику?

5. Які труднощі об'єктивного змісту виникли перед політичною наукою в середині XX ст.?

6. Що вивчає політологія?

7. Назвіть структурні складові політологи.

8. Розкрийте зміст практичного й аналітичного напрямків дослідження політики.

9. У чому зміст історичного (термінологічного, структурно-функціонального) методів дослідження політики)?

10. Розкрийте зміст гносеологічної (інструментальної, прогностичної, ідеологічної) функції політології.

11. Як історично відбувалося визначення політичної сфери з-посеред інших сфер суспільного життя людей?

12. У чому полягає зміст "мистецтва політики"?

13. Що таке політика?

14. Розкрийте зміст політики як сфери суспільної діяльності людей.

15. Визначте зміст складового елементу політики: політична організація (політичні відносини, політична свідомість).

16. У чому полягає зміст поняття "об'єкт" ("суб'єкт", "засоби") політики?

17. Чому в діалектичній єдності "політика — економіка" визначальну роль відіграє економіка?

18. Як співвідносяться сила, мораль, право як засоби політики?

19. У яких ситуаціях людина стає суб'єктом політики?

20. Які рівні суб'єктності визначено у політиці?

21. Назвіть сфери політики.

22. Яку роль відіграє політологія у житті суспільства?

23. Розкрийте зміст інструментальної (прогностичної, ідеологічної) функції політологи.

24. За яких умов політика може бути моральною, а за яких — аморальною?

25. З якою метою в Україні впроваджено курс політології?

26. Яким є майбутнє політичної науки в Україні?