Політологія - Гетьманчук М.П. - 20.2. Міжнародні політико-правові підстави протидії транснаціональній злочинності

Основні рекомендації щодо організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) було вироблено міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні в лютому 1988 p., напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН. Полягали вони у ствердженні необхідності:

— ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

— розроблення двосторонніх та багатосторонніх угод;

— підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

— розроблення універсальної міжнародної конвенції з питань співпраці у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

— розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

— вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв'язку з банківською таємницею;

— розроблення ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

створення глобальної інформаційної мережі для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

широкого залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можна класифікувати за п'ятьма основними групами:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористична діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональна незаконна торгівля предметами мистецтва, що е культурним чи релігійним надбанням нації;

ґ) дії, які забрудненням порушують екологічний баланс та стан довкілля кількох країн.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби з транснаціональною злочинністю міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрями протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема, їх було конкретизовано у "Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики XXI століття", яку було прийнято під час проведення X Конгресу ООН із запобігання злочинності та відносинам із правопорушниками, що минула у Відні 10—17 квітня 2000 р. У Декларації, зокрема, наголошено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю, і що такі програми мають ураховувати соціально-економічні чинники, котрі можуть зумовлювати суттєву вразливість людей з огляду злочинних дій та ймовірність здійснення людьми таких дій.

Ефективними чинниками подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародної співпраці, створення умов, які сприяють боротьбі з організованою злочинністю, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття; по-друге, широке залучення як партнерів та суб'єктів процесу протидії злочинності "урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, зокрема засобів масової інформації та приватного сектору, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу"; по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав — учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги щодо накопичення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів, мав сприяти різкому зменшенню кількості різних видів транснаціональних злочинів до 2005 р.

Серед важливих тактичних завдань боротьби зі транснаціональною злочинністю Віденська декларація передбачала:

— внесення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії в галузі розвитку;

— активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, зокрема технічної;

— розширення співпраці країн-донорів у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, охоплюючи аспекти попередження злочинності;

— зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН щодо попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.

Проблеми протидії транснаціональній злочинності стають предметом аналізу провідних країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема, питання вибору стратегії й тактики боротьби з транснаціональними злочинними формуваннями вже стали традиційними під час проведення спільних нарад Міністрів юстиції та внутрішніх справ "великої вісімки" (Москва, 1999 p., Мілан, 2001 р.). У комюніке цих нарад вказано пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба з якими в умовах сучасного суспільного розвитку стала вкрай актуальною.

Передусім це злочини у сфері високих технологій, що є виявами кіберзлочинності, та характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки й техніки, що тісно пов'язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, пов'язані з відмиванням грошових коштів (розкриття банківських таємниць, проникнення за допомогою сучасних технологій до системи охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності та правопорядку.

У світі функціонує низка міжнародних організацій та центрів, які вивчають проблеми боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Німецький учений У. Бек заявляє, що "транснаціональні правові простори та інститути — вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, а контроль над виконанням положень законодавства". Отож, відзначено взаємозв'язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед таких міжнародних організацій одне з провідних місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 p., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції, у якому взяли участь представники Австро-Угорщини, Великобританії, Італії, Росії, Франції. На наступному Міжнародному поліцейському конгресі, що відбувся у Відні 3—6 вересня 1926 р., у якому взяли участь представники поліцейських структур Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції, було засновано Міжнародну комісію кримінальної поліції. Свою назву — "Інтерпол" — ця міжнародна організація отримала у липні 1946 p., а 1956 р. було прийнято новий Статут організації, в якому у ст. 1 було закріплено нову назву. Головними завданнями й цілями Інтерполу, згідно зі Статутом, визначено:

— забезпечення найширшої співпраці між зацікавленими органами кримінальної поліції в межах чинного національного законодавства країн -учасниць Інтерполу — і у суворій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

— створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними в боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції 1992 р. на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала 1993 р. після створення Національного центрального бюро Інтерполу. Відтоді пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з новітніх підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня

р. Кабінет Міністрів України затвердив положення "Про Національне центральне бюро Інтерполу", яке було продубльоване Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 р. "Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про НЦБ Інтерполу". Згідно з цією Постановою, взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким є Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на протидію ТОЗ, треба відзначити і Європол — правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка здійснює активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було зумовлене Маастрихтською угодою від 7 лютого 1992 p., а метою новоствореної міжнародної організації стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності та тероризму зокрема. Особливу увагу в діяльності організації зосереджено на виявленні та переслідуванні злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування цієї організації є Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами — учасниками Європейського Союзу та набула чинності 1 жовтня 1998 р. Відповідно до цієї Конвенції, Європол підтримує національні правоохоронні органи в країнах-членах у галузі боротьби з:

— незаконним обігом наркотиків;

— нелегальною міграцією;

— тероризмом;

— підробленням грошей та інших фінансових документів;

— торгівлею людьми;

— незаконною торгівлею автотранспортом;

— відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямі протидії транснаціональній організованій злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між

країнами — учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій щодо боротьби зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад, щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації й розвідувальних даних, які представлено державами — членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку під час розслідувань і операцій, що здійснюються в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав — членів Євросоюзу. Особливу увагу зосереджено на проблемах уніфікації методів розслідування злочинів у різних країнах — членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюють держави, що входять до Євросоюзу, залежно від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 р. становить 63,4 млн евро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співпрацівників, з яких 80 — офіцери зв'язку, котрі представляють правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Після утворення 1991 р. міждержавного об'єднання Співдружності незалежних держав питання координації спільних дій у боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю виникла потреба у формуванні відповідних міждержавних структур. Отож, у вересні 1993 р. і було утворено Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД.

Основні завдання Бюро полягають у:

— формуванні спеціалізованого банку даних на базі комп'ютерного центру Бюро та надання ініціативної інформації до відповідних міністерств внутрішніх справ;

— сприянні здійснення міждержавного розшуку учасників злочинних співтовариств, осіб, які скоїли найбільш небезпечні злочини та приховуються від кримінального переслідування;

— забезпеченні узгоджених оперативно-розшукових та комплексних заходів, які стосуються інтересів декількох держав — учасників СНД, вироблення рекомендацій із боротьби з транснаціональною злочинністю.

На черговому засіданні Ради глав держав — членів СНД, що відбулось у Казахстані у вересні 2004 р., у складі Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД було сформовано структурний підрозділ з координації боротьби з незаконним обігом наркотиків та прекурсорів і його регіональну оперативну групу в Центральноазійському регіоні.

У рамках СНД діє й Антитерористичний центр країн — учасниць СНД, який було утворено 20 червня 2000 p., положення про який було затверджено Радою глав держав СНД в Мінську у грудні 2000 р. У складі центру нині працює 60 співпрацівників, діють такі відділи:

• Координаційно-оперативний, який займається забезпеченням взаємодії компетентних органів держав — членів СНД у боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму. Його завдання — сприяння у підготовці та проведенні спільних антитерористичних заходів і комплексних операцій, навчання та підготовка фахівців антитерористичних підрозділів.

• Відділ ситуативного аналізу, моніторингу загроз та підготовки проектів рішень, який виробляє пропозиції Раді глав держав СНД за напрямами співпраці у боротьбі з міжнародним тероризмом, аналізує інформацію про стан, динаміку, тенденції прояву міжнародного тероризму не лише в рамках СНД, а й у світі загалом. На основі цього формується банк даних, що охоплює відомості про терористичні організації, їх лідерів та членів, а також про структуру й осіб, котрі надають їм допомогу.

Наприкінці XX ст., коли реальною стала небезпека трансформації міжнародної злочинності у впливову силу, що здатна загрожувати світовій цивілізації, її демократичному началу, перед правоохоронцями світу виникло завдання скоординувати свої дії для подолання нового зла, яким були прояви тероризму, посилення незаконного обігу наркотиків, активізація торгівлі людьми. У рамках цієї реальності почали формуватися різноманітні міжнародні недержавні та громадські організації. До них, зокрема, належать створений у Відні 5 грудня 2000 р. Всесвітній Антикримінальний та Антитерористичний Форум (ВААФ), ініціатором якого стала Росія. Серед засновників нової міжнародної структури були представники 38-ми країн світу, керівники ООН, Інтерполу, інших антикримінальних міжнародних організацій. На установчій нараді було відзначено, що в умовах глобалізації значно зростає кількість злочинів, що загрожують міжнародній спільноті, а, за деякими даними, щодня у світі скоюється до 400 тисяч злочинних дій. Згодом, 14 лютого 2002 р., у Берліні було здійснено офіційну процедуру заснування та реєстрації ВААФ, обрано склад Правління організації, яке очолив колишній міністр внутрішніх справ Російської Федерації, депутат Держдуми РФ О. Куликов. Метою цієї міжнародної неурядової спілки було оголошено пошук механізму взаємодії всіх державних та недержавних структур, об'єднання антикримінальних сил на планеті для зближення позицій та вироблення нових підходів у боротьбі зі злочинністю. Завданням та метою Форуму було:

— сприяння підвищенню рівня інформованості світового співтовариства про небезпеку транснаціональної злочинності та тероризму;

— удосконалення міжнародної та національної правової бази, спрямованої на підвищення ефективності антикримінальної та антитерористичної протидії злочинності;

— інформаційна, наукова, організаційна, матеріально-технічна підтримка всіх суб'єктів— учасників проектів з боротьби з транснаціональною злочинністю та тероризмом;

— міжнародний розвиток співпраці всіх груп суспільства у боротьбі з міжнародною злочинністю та тероризмом для забезпечення ефективності протидії цим загрозам.

У рамках ВААФ сформовано Міжнародний Антикримінальний і Антитерористичний Комітет (МААК) — міжнародну громадську організацію, що об'єднує на засадах добровільності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, для реалізації певних завдань, які окреслено в її статуті та передбачають захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, особистих, майнових, спортивних тощо інтересів своїх членів, об'єднання зусиль Комітету та суспільства для сприяння протидії організованій злочинності та тероризму. Основні завдання МААКу полягають у:

— сприянні більш глибокому розумінню умов та причин, що спричиняють міжнародну злочинність, пошуку і пропаганді найбільш ефективних методів боротьби з нею;

— розвитку наявних і створенню нових універсальних методів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю та недопущення її подальшої консолідації й ескалації на глобальному, регіональному і національному рівнях;

— розвитку співпраці й налагоджуванню взаємодії між професіоналами з правоохоронних органів різних країн;

— зближенні позицій країн під час вироблення основних підходів до вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю і тероризмом;

— підготовці рекомендацій щодо вдосконалення міжнародно-правової бази та гармонізації національного кримінального законодавства;

— реалізації інших перспективних задумів і проектів, пов'язаних із діяльністю Комітету;

— прогнозуванні тенденцій розвитку кримінальної ситуації у світі, оцінення ступеню небезпеки і масштабів організованої злочинності та тероризму на національному й міжнародному рівнях;

— розробленні елементів стратегії й тактики дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях у боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, зокрема з такими їх видами, як: терористичні акти; викрадення людей, захоплення заручників; фінансові махінації, відмивання доходів від злочинної діяльності; незаконний обіг наркотичних речовин і психотропних засобів; зброї, ядерних матеріалів і радіоактивних речовин; незаконний обіг культурних цінностей; злочини у сфері високих технологій; корупція; нелегальна міграція; сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія та проституція.

Організація створена для протидії транснаціональній злочинності, що останнім часом здійснює активну аналітично-узагальнюючу діяльність, і функціонує у США на неурядових засадах — Центр із вивчення транснаціональної злочинності та корупції при Американському університеті (м. Вашингтон, США), який було створено 1995 р. за підтримки фонду ім. Маккартура. Сьогодні Центр фінансується за рахунок внесків приватних осіб. Основна мета Центру полягає у виявленні причин та умов появи міжнародної організованої злочинності й корупції, а також у виробленні достатньо обґрунтованої політики, спрямованої на зниження рівня злочинності та запобігання різноманітним злочинам.

Акцентують у діяльності Центру на аналізі та протидії транснаціональній злочинності в найбільш кримінальному, на думку його працівників, регіоні світу, яким є Східна Європа та, зокрема, пострадянські країни, що здобули незалежність у 90-ті роки XX ст. Так, наприклад, проекти Центру спрямовуються на дослідження проблем "відмивання грошей", корупції в урядових та неурядових установах країн, для яких притаманною є трансформація суспільних відносин. Окрім цього, ця організація займається підготовкою співпрацівників правоохоронних органів та прикордонних служб з метою запобігання контрабанди та торгівлі людьми.

Центр надає консультації з питань протидії транснаціональній організованій злочинності різноманітним міжнародним і національним урядовим та неурядовим організаціям (Міністерству фінансів, Міністерству юстиції, Міністерству закордонних справ, Конгресу США, Азійському фондові, Організації економічної співпраці та розвитку ООН, Міжнародній організації з питань міграції, Світовому Банку тощо). Окрім цього, Центр щорічно приймає у себе велику кількість учених-правознавців та правоохоронців з багатьох країн світу.

Основними напрямами роботи Центру є:

а) дослідницька робота;

б) навчання;

в) підготовка кадрів;

г) проведення масових заходів;

ґ) сприяння функціонуванню елементів громадянського суспільства.

Багатоманітність транснаціональної організованої злочинності, яка реалізує свій глобальний потенціал через широке поєднання різноманітних за способом здійснення, метою, засобами протиправних актів, призводить до виникнення таких міжнародних антикримінальних організацій та центрів, котрі спеціалізуються на збиранні інформації, виробленні рекомендацій та ефективній протидії певному різновиду транснаціональних злочинів. Економічні проблеми сучасного розвитку світової цивілізації, розгалуженість фінансових структур, наявність різноманітних грошових потоків, котрі використовує кримінальний світ для фінансування своєї протиправної діяльності, — все це значно актуалізувало роль міжнародних структур, котрі спеціалізуються на запобіганні злочинів у банківській сфері, та тими, що пов'язані з "відмиванням" грошей. Саме цей напрям у своїй діяльності й обрала створена 1989 р. Група розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей, яка більше відома за англомовною абревіатурою як ФАТФ {Financial Action Task Force on Money Laundering — FATF), членами якої нині є представники 28 держав світу.

Отже, міжнародне співтовариство зуміло виробити певні принципи протидії транснаціональній організованій злочинності і оформити специфічні інституції, діяльність яких спрямовується на її подолання на різних рівнях — кримінально-правовому, політичному, економічному тощо.