Політологія - Логвина В.Л. - 2. Сучасні партійні системи

У сучасному світі налічується понад 800 політичних партій, які об'єднують у своїх лавах близько сотні мільйонів членів та, мабуть, ще більше число прихильників. Партійні системи є механізмом міжпартійної взаємодії, а також партій з державою та іншими складовими частинами політичної системи. Вони надають стабільності цій системі і залежать за своїм характером від історичних і політичних традицій даної країни, особливостей її економічного життя, гостроти соціальних конфліктів тощо.

Демократичним країнам притаманна багатопартійна система. Це така система, де реальну боротьбу за владу ведуть кілька політичних партій. Історично склалися три типи багатопартійної системи:

♦ біпартизм - система, в якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, які, перемагаючи на виборах, по черзі приходять до влади (США, Великобританія, Канада);

♦ "двох з половиною партій", коли жодна з двох найбільших партій не може отримати більшості в парламенті й одна з них утворює коаліцію з третьою для формування уряду (типова для сучасної Німеччини);

♦ поліпартизм - три і більше партій з приблизно однаковим за кількістю електоратом, жодна з яких не здатна на тривалий час одержувати підтримку більшості в парламенті й змушена формувати урядові коаліції (Італія, Бельгія, Франція, Данія та інші країни).

Проте в деяких країнах в умовах багатопартійності вирішальну роль у формуванні органів влади і здійсненні їх політики відіграє одна - дві досить впливові політичні партії. Наприклад, у Китаї такою партією стала комуністична, в Японії -ліберально-демократична. У політології така багатопартійна система називається партійною системою з укладом домінації.

Для тоталітарних, авторитарних політичних режимів характерна однопартійна система. Вона існувала у 20-40-х р. ХХ ст. в Італії, в 30-40-х - у Німеччині, 20-80-х - у Радянському Союзі. Сьогодні ще продовжує існувати однопартійна система на Кубі, в Північній Кореї, Індонезії, а також в деяких країнах Африки.

Основний недолік однопартійної системи в тому, що правляча партія використовує своє монопольне становище в системі влади, самоізолюється від критики і побажань, тим самим позбавляє себе припливу нових ідей, конструктивних пропозицій, що веде до догматизму і прирікає партію на втрату нею політичного впливу.

Політична практика свідчить, що в сучасних умовах існує стабільна тенденція до зменшення кількості політичних партій у державах з політичною та економічною стабільністю. А яка оптимальна кількість партій в суспільстві? А. Лінкольн на це питання відповів так: 2-1/2 партії. Одна - при владі, друга в опозиції і третя, що тільки народжується.

В утвердженні тієї чи іншої партійної системи велику роль відіграє тип політичного режиму. Так, у США і деяких інших країнах влада і вплив інституту президентства мають величезне значення, і ніяка партія не може досягнути своєї стратегічної мети, якщо вона не матиме контролю над президентською владою. Такий контроль, безумовно, потребує підтримки більшості виборців. Коаліційного президента не існує. На виборах партія одержує все або нічого. Тому бажання завоювати посаду президента об'єднує республіканців і демократів в єдині партії.

Політична історія ХХ ст. свідчить, що багатопартійність (якщо вона не декоративна) утворює благонадійні умови для демократизації суспільства.

В Україні у період боротьби за незалежність на арену політичного життя вийшло багато різноманітних партій. Партійно-політична палітра сьогодення строката й мінлива. Вибори у вищий законодавчий орган влади - Верховну Раду 29 березня 1998 р. показали, що із тридцяти політичних партій, які брали участь у виборах, вісім переступили 4% бар'єр і, таким чином, склали інститут парламентських партій. Це такі партії:

♦ комуністична партія України - 24,7%;

♦ народний рух України - 9,4%;

♦ виборчий блок соціалістичної партії України та селянської партії Україні - 8,5%;

♦ партія зелених України - 5,5%;

♦ народно-демократична партія - 5%;

♦ всеукраїнське об'єднання "Громада" - 4,7%;

♦ прогресивна соціалістична партія України - 4,03%;

♦ соціал-демократична партія Україні (об'єднана) - 4,01%. У парламентських виборах України 26 березня 2006 р. за

пропорційною системою взяли участь 45 партій та блоків. Трьох відсотковий бар'єр подолали п'ять партії та блоків: партія регіонів (набрала голосів 32,14 %), соціалістична партія ( 5,69 %), комуністична партія (3,66 %), блоки партій БЮТ (22,29 %) і "Наша Україна" (13,95 % ). Представники решти партій і блоків до Верховної Ради України не потрапили.

Вважається, що сьогодні вже неможливо користуватися лише лінійним виміром при намаганні класифікації політичних партій в Україні. Дихотомія "праві - ліві" не може спрацьовувати в умовах, коли в Україні досягнуто консенсусу з основних принципових питань суспільного буття, коли має місце порозуміння з найважливіших для всього соціуму політичних питань.

Із зростанням політичної культури багатопартійність в Україні має шанс трансформуватися в ту систему, яку завбачав Лінкольн і яка існує сьогодні в деяких цивілізованих країнах.