Політологія - Логвина В.Л. - 2. Абсентеїзм і його причини

Абсентеїзм - це байдуже ставлення людей до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму - свідоме ухилення виборців (електорату) від участі у голосуванні.

Перші відомості про абсентеїзм з'являються ще у ІІІ ст. до н. е. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримували жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та приватної участі у зібраннях.

Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходять від третини до половини виборців, а деінде голосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори - це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добровільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов'язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій, у Мексиці - до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії - до тюремного ув'язнення на строк від місяця до одного року.

Є два найважливіших типи причин абсентеїзму:

1) пов'язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори не цікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

2) пов'язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуацією в країні.

О.В.Лазаренко та О.О. Лазоренко вважають, що абсентеїзм як тип політичної поведінки особи є:

1) рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політичної дії;

2) світоглядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдосконалення.

Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень політичної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задоволення, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін.

Абсентеїзм є відбитком прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів. На думку М.Рокара, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми послабився, усе трагічне і священне пов'язують з політикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаровуються, і як один із наслідків - абсентеїзм.

Є. Головаха, І. Бекешкіна, В.Небоженко пояснюють абсентеїзм виборців менталітетом байдужості, характерним для народів колишнього СРСР, а також "психологією конформізму", панування якої в суспільстві вивело на політичну арену некомпетентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.

3. Виборча система: поняття, основні типи

Виборча система - це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

♦ система абсолютної більшості або ж мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

♦ система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом є пропорційна система з преференціями;

♦ змішана (мажоритарно-пропорційна) система. Мажоритарна виборча система передбачає, що перемагає

той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50% голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості - той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна система абсолютної більшості застосовується у Франції, а мажоритарна система відносної більшості -у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з'явилась пізніше від мажоритарної, на початку ХХ ст., і сьогодні застосовується майже у 50 країнах світу. Вона впроваджувалась під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги до прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

Вважається, що ця виборча система є справедливішою за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості формувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати.

Пропорційна система сприяє зростанню політичного представництва, зростанню політичної активності та політичної соціалізації, знижуючи тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі.

Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:

♦ партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;

♦ партія пропонує певні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них;

♦ пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначити відповідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.

Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи як "жорстка", "напівжорстка", "м'яка".

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найгострішим варіантом такої системи є "лінійне змішування", за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропорційною. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об'єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до появи впливових політичних структур. Така система до парламентських виборів 2006 р. існувала в Україні.

4. Виборча система України

У ст. 69 Конституції України зазначається, що "народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії". За Законом України "Про вибори народних депутатів України" депутати Верховної Ради України до 2006 р. обиралися за пропорційно-мажоритарною виборчою системою. 50% (225 депутатів) обиралися в одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50% депутатів - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу мандати розподілялися між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів пропорційно до отриманих ними голосів. По одномандатному виборчому округу обраним вважався кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносно інших кандидатів, котрі балотувалися по даному виборчому округу.

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а також голів цих рад проводилися за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах. Вибори депутатів районної та обласної рад здійснювалися за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах.

У березні 2006 р. в Україні відбулися вибори до Верховної Ради України на засадах пропорційної виборчої системи. Основні аргументи на користь запровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

♦ стабільна політична структуризація законодавчого органу;

♦ створення більших можливостей для формування коаліційного уряду;

♦ розвиток партійної системи;

♦ сприяння утвердженню загальнонаціональних інтересів;

♦ зменшення впливу "адміністративного ресурсу" на результат виборів.

Основні аргументи проти запровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

♦ порушення пасивного виборчого права (права бути обраним) переважної частини громадян;

♦ неготовність суспільства сприйняти голосування за партійними списками;

♦ слабкість політичних партій, домінування "вузькопартійних" інтересів над загальнонаціональними;

♦ ймовірність абсолютної перемоги лівих на парламентських виборах.

На сучасному етапі реформування системи ефективності державного управління в Україні пропорційна система виборів до парламенту і місцевих рад забезпечується виборчим бар'єром для політичних партій і блоків до 3 відсотків. Однак такий бар'єр зберігає можливість існування численних малопотужних партій та блоків і потраплянню їх представників до парламенту, що робитиме малоефективною його роботу. Тому збільшення в майбутньому величини для партійних блоків до 5-8 відсотків, впровадження замість одного національного округу округів на рівні обласних центрів, уніфікація виборчих моделей на всіх рівнях формування політичної влади, узгодження виборчого законодавства із законами про політичні партії, Кабінет Міністрів, регламент Верховної Ради дозволить закріпити статус правлячої партійної більшості і опозиційної меншості на всіх рівнях виборчої влади.