Політологія - Логвина В.Л. - МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З КУРСУ "ПОЛІТОЛОГІЯ"

Загальні положення

В сучасній Україні відбуваються глибокі перетворення всіх сфер суспільного життя, суспільної свідомості, осмислюється історичний досвід нашого народу в контексті розвитку світової цивілізації, зростає зацікавленість політичними проблемами минулого і сучасності.

Самостійна робота - одна з основних форм роботи студентів вищих навчальних закладів при вивченні курсу "Політологія". Вона дає змогу засвоїти закономірності розвитку та функціонування політичного життя суспільства, механізмів влади, управління політичними процесами. Самостійна робота над вивченням курсу дозволяє формувати та відстоювати свою політичну позицію, чітко розуміти свої громадянські права та обов'язки, давати раціонально-критичну оцінку діям різних політичних партій та лідерів, орієнтуватися в міжнародному політичному житті, мати уявлення про місце та статус України в сучасному світі, об'єктивно та критично оцінювати життєво важливу соціальну інформацію. Досягнення цієї мети неможливе без самостійної праці, напруження інтелектуальних та вольових зусиль людини, вироблення навичок добування істини. Вивчення політичних теорій та політичної практики минулих епох і сучасності буде корисним для студентів як учасників політичних подій і процесів.

З цією метою програма курсу "Політології" для вищих навчальних закладів передбачає цілком самостійне вивчення студентами низки тем. Основними елементами цієї методики є читання літератури і навчальних посібників; аналіз та оцінка політичних явищ з позицій об'єктивності та історизму; рішення проблемно-пошукових завдань; написання рефератів з окремих проблем вивчених тем і виступ з ними на семінарах або в рамках інших форм навчально-виховної та науково-дослідної роботи.

Тема 1. ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ТА ДАВНЬОРИМСЬКИХ ФІЛОСОФІВ

Головною метою вивчення даної теми є ознайомлення з політичними ідеями давньогрецьких та давньоримських мислителів: Сократа, софістів, Епікура, Цицерона, які прагнули з'ясувати сутність і природу держави, аналізували її роль в історичному процесі, намагались відповісти на одне з "вічних" питань - яким має бути найкращий державний устрій.

При вивченні теми особливу увагу треба звернути на питання:

1. Проблеми права та політики у вченнях софістів.

2. Вчення софістів про закон.

3. Суть держави в розумінні Сократа.

4. Концепція Епікура про договірну суть держави. Етика Епікура.

5. Ідеї про державний устрій у Марка Туллія Цицерона.

Важливо зрозуміти, що антична Греція була колискою європейської і світової цивілізації, вітчизною рабовласницької демократії. Стародавня Греція і Рим, їх культура, наука, мистецтво дали людству багату духовну спадщину, пронизану духом гуманізму, розумної організації суспільного і особистого буття. Студенти повинні звернути увагу на розквіт афінської рабовласницької демократії у другій половині V ст. до н.е., яка викликала виникнення школи софістів - суспільного руху філософів, які навчали мистецтву сперечатися, доказувати, виступати у суді і народних зборах тощо. В центрі уваги софістів знаходились питання права, політики, моралі, ораторського мистецтва. Це було викликано тим, що знанням відводилась роль критерію при виборі кандидата на державну посаду, а тому головне в навчанні займала підготовка слухачів до політичної діяльності. Ідея однакової причетності людей до справедливості, а значить, до управління державою всіх громадян, була у них головною в погляді на політику. Крім того, софісти розвивали вчення про закон, стверджували, що закони, по суті, і є тією вищою справедливістю, на яку не може претендувати жодна людина, якою б мудрою вона не була. Закон є вираз спільної згоди і справедливості.

Незважаючи на те, що з першої половини IV ст. до н.е. софістика як рух прибічників демократії вироджується, їх ідейна спадщина стала джерелом політичної думки епохи Відродження і періоду перших буржуазних революцій.

Політичному устрою поліса (місто-держава) були притаманні глибокі протиріччя. їх визначав великий давньогрецький мислитель Сократ (близько 470-399 рр. до н.е.), який піддавав суворій критиці владу афінської демократії - занепад моралі, користь правлячих, закликав людей покращити свою моральність, бути гідними громадянами, підкоряючи особисті інтереси суспільним. Суттю держави Сократ вважав справедливість, якої повинні додержуватись і правлячі, і піддані, а раціональною формою державного устрою - монархію. Сократ гостро критикував софістів.

Вивчаючи четверте питання теми, студенти повинні звернути увагу на період еллінізму й занепаду державності Стародавньої Греції, який почався з другої половини П/-П ст. до н.е. В цей період давньогрецькі держави потрапляють у залежність від Македонії, тому інтерес до політичної проблематики згасає.

Філософ-матеріаліст Епікур (341-270 рр. до н.е.) головну увагу приділив етиці, для якої характерна аполітичність, заклик до неучасті в суспільному житті. Стосовно цього погляду на державу слід підкреслити, що головною метою державної влади і політичних відносин, по Епікуру, є гарантія людям безпеки, допомога в подоланні страху, навчання людей не робити один одному лиха. Це означає, що держава і закон - є свідоцтвом договору людей між собою з метою загальної вигоди й загальної безпеки. Діяльність держави і закону повинні відповідати уявленням про справедливість. Треба підкреслити, що за соціально-політичним змістом концепція Епікура про договірне походження справедливості, держави і законів є об'єктивною, демократичною, тому, що кожен учасник, осмислюючи договірне співжиття, не мав ніяких привілеїв перед іншими.

При вивченні п'ятого питання студентам треба з'ясувати, що політичні вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції.

Відомим ідеологом римської аристократії був яскравий оратор Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н.е.). У діалозі "Про державу" та "Про дух законів" він виклав своє вчення про державу, стверджуючи, що держава з'являється з сім'ї, а державна влада дана наймудрішим. Якби люди жили за заповітами батьків, то держава могла б бути вічною. Метою держави, на думку Цицерона, є охорона власних інтересів громадян, а право власності, як і права мудрих та почесних громадян, випливає безпосередньо з природи, з природного закону. Він визнає рівність усіх людей від природи й можливість досягнути мудрості кожним, хто одержить освіту. Найбільш раціональною формою правління Цицерон вважав монархію, а також змішану форму державного правління, в якій поєднуються зачатки монархії, аристократії і демократії. Таким устроєм для нього була Римська республіка, в якій існували влада консулів, правління сенату й народні збори з владою трибунів. Нагадаємо, що Цицерон творив у період становлення Римської імперії, підтримував загарбницькі війни Риму й відмовився від ідеалів поліса-держави.

Таким чином, політичні ідеї Сократа, софістів, Епікура, Цицерона, поряд з ідеями й теоріями інших відомих давньоримських і давньогрецьких мислителів, з якими студенти знайомляться на лекції і обговорюють на семінарах, сприяли розвитку наукової думки протягом всієї історії людства й мають велику цінність для сучасної політології.

Формою звіту про результати самостійного вивчення даної теми є домашні контрольні роботи або реферати.

Для самостійного контролю при вивченні теми студентам пропонується відповісти на такі контрольні питання:

1. Які ідеї про устрій держави були притаманні Сократові?

2. Хто такі софісти? Що являють собою їх політичні ідеї?

3. В чому суть соціально-політичної концепції Епікура?

4. Чим відрізнялись від попередніх філософів політичні погляди Цицерона?