Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Людина та влада в сучасних демократіях

Для демократій, та ще більше - для монархічних та інших авторитарних політичних режимів, характерне визнання тотальності, необмеженості державної влади у ставленні до індивіда. і саме на політичну беззахисність особи у стосунках з державою став лібералізм - своєрідна індивідуалістична та гуманістична реакція. Вперше в історії соціально-політичної думки лібералізм відокремив індивіда від суспільства і держави, проголосив політичну рівність усіх громадян. Особа наділялась фундаментальними непорушними правами, ставала головним елементом політичної системи. Сфера дій держави у ставленні до особи як об' єкта влади обмежувалася. Лібералізм визначає особу, індивіда як джерело влади. Результатом договору вільних людей стала держава. Держава підконтрольна та підзвітна народу і покликана виконувати лише ті функції, якими її наділяли громадяни, народ. Держава, насамперед, забезпечує безпеку і свободу громадян, охороняє їх природні, священні права, підтримує громадський порядок і соціальний мир. Однак лібералізм звужує сферу політики, проголошуючи верховенство особи у взаємовідносинах з владою, обмежує масштаби, сферу політичної активності громадян.

В сучасних умовах основними цінностями політичної культури Заходу виступають і збагачені іншими ідеями ліберальні думки, що відбилися на взаємовідносинах особи та влади. Досвід історії свідчить про те, що зневага до ліберальних принципів політичного устрою суспільства, свободи особи, поділу влади, законності, поваги до приватної власності, пріоритету прав людини над правами держави та ін. загрожує надзвичайним ростом апарату влади, розширенням владних структур, надмірною ідеологізацією і політизацією суспільства, встановленням всеосяжного контролю над суспільством і особою, перетворенням людини на гвинтик величезної державної машини, покликаний покірно виконувати команди згори. Так відбувається в тоталітарних суспільствах.

Тоталітаризм та християнський демократизм про взаємовідносини особи та держави

Повне підпорядкування людини державі, розчинення індивіда в безликому колективізмі - у політичній партії, класі, нації тощо, безумовний пріоритет цілого над приватним - основа тоталітарної системи взаємовідносин особи і влади.

Тоталітаризм позбавляє людину всілякої свободи вибору, робить повністю беззахисною перед всепроникаючою владою. Якщо одним полюсом тоталітарного бачення особи є людина-гвинтик, то іншим верхнім полюсом виступає всезнаючий та всемогутній вождь, наділений рисами божества. Ідеологізуючи та політизуючи все суспільство, тоталітаризм безмежно поширює сферу взаємовідносин індивіда і влади і одночасно внутрішньо деполітизує особу, перетворює її на людину-функцію, позбавлену всякої свободи політичного вибору. В кінцевому підсумку тоталітаризм веде країну до історичної безвиході, тому що руйнує головне джерело сили держави і суспільного багатства - вільну особу, людину-творця.

В сучасних умовах органічне поєднання традиційних цінностей лібералізму і деяких колективістських ідей обґрунтовується в широко розповсюджених у політичній думці теоріях та думках. Видатне місце серед теорій займає християнська концепція політики, а також соціал-демократична ідеологія. Сучасне християнське політичне вчення претендує на золоту середину між індивідуалізмом, лібералізмом та колективізмом тоталітаризму. Визначаючи місце особи в державі, християнське політичне вчення виходить з трьох основних принципів: унікальної цінності кожної людини внаслідок її духовності, солідарності та субсида-рності. Повага до кожної особи держави та суспільства - це основа гуманістичного ставлення до людини - такий зміст принципу унікальної цінності кожної людини. Соціально-політичне кредо християнського вчення - солідарність. Солідарність - це відповідальне виконання людиною своїх громадських обов'язків, піклування кожного про все і всіх - про кожного - така суть принципу солідарності. І третій, найважливіший принцип християнського вчення, - субсидарність, що означає відповідальність кожного за своє благополуччя, надання державної підтримки тим, хто сам не може забезпечити себе, неповнолітнім, інвалідам, престарілим, безробітним тощо. Виявляючи по можливості достатню допомогу всім бідним, держава не повинна за них робити те, що вони можуть робити самі, тобто не породжувати соціальне утриманство, а спонукати їх виявити і забезпечити себе. Такі тоталітарна і християнсько-демократична форми взаємовідносин особи й держави.

Людина та влада в сучасних демократіях

Аналіз процесів, що відбуваються в суспільстві і у взаємовідносинах особи та влади, показав, що для забезпечення більшості громадян свободами та нормальними умовами існування виявилося явно недостатньо втручання держави у сферу соціально-економічних відносин. Тому що втручання держави лише у сферу соціально-економічних відносин стримує розвиток деяких галузей економіки, знецінює для нижчих верств суспільства політичні та громадянські свободи, робить їх практично важкоісную-чими. Це втручання веде до поглиблення і майнової нерівності, загострює соціально-класові суперечності та викликає конфлікти, підриває соціальну стабільність ліберальної демократії. Врахування усіх факторів, що впливають на різні сторони втручання держави у сферу соціально-економічних відносин, навело політичну думку до суттєвого зміщення акцентів з ліберальних ідей обмеження державної влади для забезпечення індивідуальної свободи до християнської концепції використання держави в інтересах досягнення загального добра, згладжування соціальних контрастів.

В сучасних умовах соціальна політика перетворилася на один з центральних напрямків діяльності держави. Людина і влада в сучасних умовах демократичних держав взаємодіють не лише у власній політичній сфері - сфері державного ладу, формування органів владних структур тощо, але й у сфері розподілу прибутків, забезпечення соціальної справедливості. Однак неоконсерва-тори якось прохолодно ставляться до соціальної політики, що проводиться державами в сучасних демократичних суспільствах. Неоконсерватори, особливо лібертаристи, виступають за максимальне розвантаження держави, її відмову від соціальних функцій, повернення до ринкового саморегулювання не лише в економіці, але всюди, де можливо. Одночасно соціал-демократи, християнські демократи, ліві ліберали та комуністи виступають послідовними прихильниками розширення і демократизації сфери взаємовідносин людини та держави. В індустріально розвинених демократичних державах світу існує деяка відмінність у підходах до взаємовідносин людини і влади, не ставиться під сумнів визнання ними, як міжнародним співтовариством (ООН), статусу особи будь-якої людини як джерела влади, первинного і головного суб'єкта політики.