Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Військові критерії

Головними проблемами для України тут є: недостатня спроможність робити внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом; недостатня готовність взяти на себе зобов' язання поступового удосконалення обороноздатності; низькі темпи здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності; обмеженість розміру бюджетних витрат на оборону.

Більшість з проблем ще надто далекі від вирішення. Про певні зрушення у проблемі низьких темпів здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності можна говорити тільки стосовно оперативної сумісності сил і засобів, що виділені для участі в спільних з НАТО діях з підтримання миру. Невирішеною є також проблема обмеженості розміру бюджетних витрат на оборону. Ця проблема викликала ще більшу дискусію у контексті вступу України до НАТО. Неодноразово звучали заяви про те, що вступ до НАТО коштуватиме Україні колосальних бюджетних витрат. Насправді верхньою межею витрат на оборонний бюджет у країнах НАТО є 2 % від валового внутрішнього продукту. В сучасних умовах Україна щорічно витрачає на оборонні потреби близько 1,3 % від валового внутрішнього продукту. Ще певну суму (для України це складатиме 40-50 млн. дол.) доведеться вносити на утримання штаб-квартири НАТО. Нагадаємо - відповідним законом України передбачено, що Україна має витрачати на оборонні потреби не менше, ніж 3% від валового внутрішнього продукту. Тож навіть діюче законодавство України передбачає більші видатки на оборону, аніж це передбачено у країнах-членах НАТО.

Політичні критерії

Головними для приєднання країн-кандидатів до НАТО на сучасному етапі трансформації є не військові, а політичні критерії. НАТО - це союз демократичних країн, що має захищати демократичні цінності і підтримувати демократичні режими в країнах-членах. Отже, вступ країн Центральної Європи до НАТО абсолютно логічний і розглядався ними як важлива складова політичних перетворень і зміцнення демократії в їх країнах. В сучасних умовах ця функція є, безумовно, пріоритетною для Альянсу. Розширення НАТО означає поширення демократії на країни Центральної та Східної Європи. Отже, намір України вступити до НАТО насамперед є виявом прагнення будувати демократичне суспільство.

Виходячи з визначальної ролі політичної функції, НАТО висуває до країн-кандидатів і відповідні вимоги. Відтак головними вимогами НАТО є побудова демократичного суспільства в державі. Під цю вимогу підпадають і необхідність започаткування демократичного діалогу між представниками різних політичних сил, і потреба провести комплексну реформу політичної системи, і необхідність розвивати ефективні інститути демократії, забезпечувати верховенство права, доводити до кінця започатковані економічні реформи. Саме ці питання є одними з основних, які обговорюються під час переговорів щодо членства в НАТО з будь-якою країною, яка бажає стати членом Альянсу.

Частиною політичних критеріїв є також і необхідність досягнення консенсусу всередині суспільства щодо необхідності вступу України до НАТО. У цьому питанні думки різних верств населення України дещо відрізняються. Політична еліта та експерти (тобто особи, які фахово знайомі з особливостями відносин Україна - НАТО) в цілому позитивно відноситься до НАТО і розраховують на те, що в перспективі Україна стане членом Альянсу. Прихильниками вступу України до НАТО є представники правих та центристських політичних партій в парламенті України - Верховній Раді. Серед противників вступу України до НАТО - представники військово-промислового комплексу України, представники україно-російських фінансово-промислових груп, представники лівих партій в парламенті та проросійськи настроєні політики. Дослідження, проведене в період вересень-жов-тень 2002 року Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України, засвідчило, що кількість експертів та представників еліти, для яких необхідність членства України в НАТО в принципі не викликає сумніву, вперше за весь період опитувань перевищила 80 %. Для порівняння, рік-два тому загальна кількість прихильників вступу в НАТО серед українських експертів та представників еліти хиталась в межах 40-55 %. Більшість прихильників вступу в НАТО виступають за самостійний шлях України в напрямку членства. Частина (18,4 %), вважає за доцільне рухатись узгоджено з тими країнами Співдружності незалежних держав, що мають таке бажання. Підтримка позаблоковості (нейтралітету) України є невисокою - сумарно близько 1/6 опитаних. Відповідно до соціологічних опитувань, проведених Українським центром політичних та економічних досліджень імені Олександра Разумкова, громадяни України у 2002 році стали прихильніше ставитися до НАТО, ніж у попередні роки. Так, кількість людей, які вважають НАТО агресивним блоком, порівняно з 2001 роком зменшилась на 13,3 % (з 48,1 % до 34,8 %). Натомість на 7,2 % побільшало громадян, які кваліфікують НАТО як оборонний союз. Кількість респондентів, які вважають Альянс миротворчою організацією, залишається стабільною.

Процес розширення НАТО 18,7 % опитаних громадян України вважають "сприятливим процесом для України, який зміцнює демократичну систему безпеки в Європі". 16,4 % вважають, що розширення НАТО - несприятливий процес, який посилює залежність України від західних держав. Варіант "це несприятливий процес, оскільки Україна може бути втягнути в протистояння Росії і НАТО" підтримали 13,6 % опитаних. "Сприятливим процесом, який допоможе Україні зміцнити незалежність від Росії" назвали процес розширення НАТО 5,8 % респондентів. Слід зазначити, що повного консенсусу приєднання до Альянсу не було й в країнах-кандидатах на членство. Так, у Польщі за вступ у НАТО висловлювалося трохи більше 50 % серед опитаного населення. В кпани перед вступом до НАТО за це рішення виступало близько 57 % опитаних. Серед військових ідею вступу України до НАТО підтримує не більше 27 % військових. Прихильників співробітництва України з НАТО більше серед молодих офіцерів, аніж серед офіцерів старшого покоління.

Встановлення демократичного громадського контролю над збройними силами. В Україні наявні деякі зрушення в сфері впровадження демократичного цивільного контролю над Збройними силами. Зокрема: на законодавчому рівні розмежовані повноваження між Міністерством оборони України і Генеральним штабом Збройних сил України; на посаду міністра оборони України і його заступників призначені цивільні особи; прийнято ряд законів, які визначають чіткі рамки діяльності силових структур в державі; налагоджується система парламентського контролю; у першому читанні прийнято Закон України "Про демократичний громадський контроль над воєнною організацією та правоохоронними органами держави".

Разом з тим не можна стверджувати, що в Україні вже встановлено демократичний контроль над силовими структурами. Для запровадження такого контролю необхідно розв' язати цілу низку досить складних проблем: а) втручання військових у виборчий процес під час парламентських чи президентських виборів та намагання використати свій адміністративний ресурс на користь того чи іншого кандидата в президенти або члени парламенту. Такі намагання можна розцінювати як спробу політичного впливу військових на цивільну владу; б) незбалансованість повноважень Президента, Уряду, парламенту та судової влади в сфері цивільного контролю над оборонною сферою та сектором безпеки. Важелі контролю з боку виконавчої влади значно переважають над важелями впливу на військових з боку парламенту. Уряд вирішує здебільшого оперативні питання в сфері оборони та безпеки, парламент - законодавчі питання та затверджує бюджет. Разом з тим, Верховна Рада України затверджує бюджетне фінансування Збройних Сил, але при цьому не затверджує державних програм їх розвитку, тому й не несе відповідальності за реалізацію зазначених програм. Проблемою українського парламенту залишається також обмеженість його повноважень щодо впливу на кадрову політику в силових структурах держави. Чинним законодавством в Україні не передбачено погодження з парламентом ключових кадрових призначень у силових відомствах; в) обмеженість інформації про оборонну сферу та сектор безпеки; г) відсутність чіткого контролю за діяльністю спецслужб. Ця проблема є найбільш чутливою навіть для країн з розвинутою демократією. Закритий характер діяльності розвідувальних відомств не дозволяє парламентам і суспільству здійснювати за ними належний контроль; д) нерозмежо-ваність повноважень силових структур у випадку їх застосування всередині країни. В умовах перехідного періоду така невизначеність може складати реальну загрозу основам демократії країні.

Виконання Україною критеріїв членства у НАТО має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивними наслідками можна вважати: Одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності; відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин; створення вагомих передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й економічні структури; зміцнення міжнародної безпеки і стабільності в регіоні Центрально-Східної Європи; зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України за допомогою НАТО. Використання досвіду і підтримки НАТО в підвищенні ефективності оборонного сектору України; створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України; поліпшення міжнародного іміджу України; посилення консолідації української нації; зміцнення інститутів громадянського суспільства; посилення прозорості влади; реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права; зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні; стимулювання економічних реформ.

Негативними наслідками виконання Україною критеріїв членства можна вважати: збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил; втрата українськими військовими підприємствами російських оборонних замовлень; деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики; посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах.

Виникає питання: Коли ж Україна зможе виконати всі критерії членства і приєднатися до НАТО? Приєднання України до Альянсу залежатиме від декількох умов: від ступеня стратегічної і політичної важливості України для Альянсу; від того наскільки успішно Україна зможе диверсифікувати свої політичні та економічні зв'язки з Росією; від рівня підтримки нових членів Альянсу і США. Але всупереч важливості зовнішніх факторів реальний рух України в НАТО обумовлюватиметься, насамперед, внутрішніми політичними та економічними перетвореннями.