Завдяки досягненням науково-технічного прогресу, зокрема розвитку інформаційних технологій, людське суспільство на зламі тисячоліть досягло небачених раніше звершень, які суттєво вплинули на розвиток економічної, соціальної, культурної та інших його сфер. Водночас, І в цьому очікуваний парадокс прогресу, джерело забезпечення суспільного процвітання потенційно є і джерелом загрози як процвітанню, так і нормальній життєдіяльності суспільства взагалі.

Життя переконує, що на сьогодні жодна держава не в змозі захистити себе, використовуючи лише військово-технічні засоби. Безпека дедалі більше стає комплексним завданням, яке включає політичні, економічні, інформаційні та інші заходи. Успішно виконувати це завдання вдається завдяки оптимальному застосуванню усіх форм та засобів протиборства, включаючи й інформаційне. Нині в багатьох економічно розвинутих державах відбувається об'єднання в одне ціле сил та засобів інформаційно-психологічного впливу, призначених для досягнення воєнних, ідеологічних і політичних цілей.

Який стан захищеності інформаційного простору України маємо на сьогодні? Чи готова наша молода незалежна держава упевнено протидіяти інформаційним агресіям з боку тих чи інших суб'єктів (іноземних спецслужб, транснаціональних компаній, кримінальних кланів тощо)? На всі ці та інші актуальні запитання щодо інформаційної безпеки держави, суспільства та окремих громадян намагалися дати відповідь автори посібника.

Автори подають своє бачення змісту й сутності інформаційного протиборства виходячи з аналізу й узагальнення відомих точок зору щодо цієї проблеми. Здійснено аналіз технологій проведення інформаційних війн, спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії, розкрито основні загрози національній безпеці України в Інформаційній сфері. У праці розглянуто основні функції суб'єктів системи забезпечення інформаційної безпеки України.

Посібник має помітну практичну значимість, насамперед завдяки останньому розділу, в якому містяться пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та впровадження відповідних організаційних заходів для захисту національної безпеки України в інформаційній сфері.

Зазначене обумовлює актуальність та своєчасність проведеного у посібнику дослідження завдань, сил, засобів і методів інформаційного впливу та протиборства. Автори використали сучасні джерела, які складають праці вітчизняних та зарубіжних фахівців. Посібник рекомендується для використання у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні інформаційної безпеки, безпеки життєдіяльності, психології, політології, правознавства, соціології, а також деяких спеціальних дисциплін (у навчальних закладах силових відомств).

Розділ 1. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та громадян. основні загрози національній безпеці України в інформаційній сфері

1.1. Інформація, інформаційні відносини, діяльність, ресурси і суверенітет. Інформаційна безпека держави, суспільства та його громадян

Дослідження такого складного явища, як інформаційне протиборство, може бути успішним лише за умови наявності розробленого понятійного апарату. Головною складовою цього апарату є система понять, завдяки яким розкриваються сутнісні моменти досліджуваного явища. Визначення таких понять, а також виявлення їх взаємозв'язків І є завданням цього розділу.

Безумовно, найголовнішим у цьому випадку є поняття Інформації та інші, органічно пов'язані з ним поняття й терміни. Виходячи з законодавчих положень про інформацію, можемо виокремити такий понятійно-логічний ланцюг.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Основними принципами Інформаційних відносин є:

o гарантованість права на Інформацію;

o відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею;

o об'єктивність, достовірність, повнота і точність інформації;

o законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Суб'єктами інформаційних відносин е:

o фізичні особи;

o юридичні особи;

o держава.

Суб'єктами інформаційних відносин, відповідно до законодавства України, можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації Й особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документовані або публічно оголошувані відомості про події та явища у сфері політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших галузях. У контексті цих відносин суб'єкти діють на об'єкти з метою задоволення своїх потреб.

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Саме з цією метою органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази й банки даних тощо. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також місцевого й регіонального самоврядування.

Інформаційні ресурси України - це вся інформація, яка належить нашій державі, незалежно від змісту, форм, часу й місця створення. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території та вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами. Національні інформаційні ресурси е основою Інформаційного суверенітету України.

Інформаційний суверенітет (1С) - це невід'ємне право людини, суспільства, держави на самовизначення та участь у формуванні, розвитку та здійсненні національної інформаційної політики відповідно до Конституції, чинного законодавства України, міжнародного права в національному інформаційному просторі України.

1С України забезпечується:

o виключним правом власності України на інформаційні ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

o створенням національних систем інформації;

o встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України;

o використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.

1С України, крім цього, має забезпечуватися проведенням цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій та програм, що стосуються національної інформаційної політики України.

Головною передумовою існування 1С є належний стан інформаційної безпеки держави, суспільства та його громадян.

Інформаційна безпека суспільства та його громадян - можливість безперешкодної реалізації суспільством та окремими його членами своїх конституційних прав, пов'язаних з можливістю вільного одержання, створення й поширення інформації, а також ступінь їх захисту від деструктивного інформаційного впливу. Необхідний рівень інформаційної безпеки забезпечується сукупністю політичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на попередження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, факторів і дій, які можуть завдати збитків чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб та інтересів країни та її громадян.

Інформаційна безпека держави - це стан її інформаційної захищеності, при якій спеціальні Інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації (за допомогою спеціальних технічних засобів) та комп'ютерні злочини не завдають суттєвої шкоди національним інтересам.

Спеціальні інформаційні операції (СЮ) - це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію, які передбачають вплив на її свідомість і поведінку за допомогою використання організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

Акти зовнішньої інформаційної агресії (АЗА) - легальні та (або) протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.

Інформаційний тероризм (ІТ) - небезпечні діяння з інформаційного впливу на соціальні групи осіб, державні органи влади та управління, пов'язані з поширенням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об'єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуацій у державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.

Комп'ютерна злочинність (КЗ) - протиправні діяння у сфері використання електронних обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем та комп'ютерних мереж, за які чинним Кримінальним кодексом (КК) України передбачено відповідальність.

Чим досконаліша інформаційна безпека держави, тим важче вести проти неї інформаційні війни.