Соціально-правові основи інформаційної безпеки - Петрик В.М. - Розділ 5. Основні функції суб'єктів системи забезпечення інформаційної безпеки України

Проблему забезпечення інформаційної безпеки необхідно розглядати в загальнодержавному вимірі. V державному механізмі забезпечення інформаційної безпеки мають бути враховані національні Інтереси в інформаційному середовищі, внутрішні та зовнішні загрози цим інтересам і передбачена система засобів виявлення та нейтралізації загроз. Він обов'язково має включати механізм двостороннього зв'язку між суспільством, засобами масової інформації й державою, який допоможе своєчасно сповістити про зміни громадської думки та оцінювати ефективність ужитих заходів.

Для реалізації зазначених положень необхідна чітка система органів, яка може перебрати на себе завдання із захисту інформаційного простору. Формально така система існує й має чотири взаємопов'язані рівні (див. схеми 1-2 в додатку 1):

1. Управлінські, адміністративні функції зосереджуються на Кабінеті Міністрів України.

2. Правоохоронна функція, функція забезпечення національної безпеки забезпечується рядом органів, підпорядкованих Президенту У країн и.

3. Законодавче забезпечення та парламентський контроль здійснюються Верховною Радою України.

4. Приватна ініціатива, комерційний інтерес та громадський контроль реалізуються через діяльність різноманітних недержавних організацій та незалежних ЗМІ.

Наголосимо, що якщо для перших трьох рівнів функція забезпечення національної безпеки є обов'язком, то для четвертого - це лише моральний імператив. Діяльність недержавного сектору конче важлива для здійснення двостороннього зв'язку, але має власні уразливі місця, бо саме недержавні організації є Ідеальним об'єктом розвідувальної діяльності іноземних спец-служб та ефективним легальним інструментом зовнішнього інформаційного впливу. На одній чаші терезів національних інтересів лежать патріотизм, злагоджена робота системи забезпечення інформаційної безпеки, на інші - матеріальні стимули

(гранти, контракти, фонди), незатребуваність для вітчизняної системи, легальність та іноземні замовники.

Це дозволяє стверджувати, що система забезпечення інформаційної безпеки перетинається із системою суб'єктів, які здійснюють інформаційний вплив. На нашу думку, конче важливою для функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки є саме площина перетину. Перевага в інформаційному протистоянні залежить від того, на чий бік перехиляться терези приватного сектору.

Система має працювати незалежно від внутрішньополітичної кон'юнктури в Україні та стану окремих елементів системи. Системним, інтегруючим чинником має бути спільна мета для діяльності вказаних на схемах суб'єктів - забезпечення інформаційного суверенітету України.

Загальнодержавну систему суб'єктів щодо забезпечення інформаційної безпеки України показано на схемі 3 в додатку 1. Розглянемо її функції.

Координуюча функція належить до компетенції Ради національної безпеки та оборони (РНБО) України. Президент України у своїй діяльності спирається на апарат Ради національної безпеки та оборони.

Указом Президента України в січні 2002 р. при РНБО було створено Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки, яка, як і сама Рада, теоретично є консультативно-дорадчим органом. Основними завданнями Комісії є:

o аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики;

o аналіз здійснення галузевих програм і виконання заходів, пов'язаних із реалізацією міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади державної політики в інформаційній сфері;

o розроблення і внесення Президентові України та РНБО пропозицій щодо визначення національних інтересів України в інформаційній сфері, концептуальних підходів до формування державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки держави;

o здійснення системних заходів, спрямованих на вдосконалення інформаційної політики України, реалізацію державної стратегії розвитку і захисту національного інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний простір;

o удосконалення системи правового та наукового забезпечення інформаційної безпеки України;

o розвиток інформаційної інфраструктури в державі, зокрема з питань модернізації її матеріально-технічної бази та належного фінансового забезпечення;

o організація та порядок міжвідомчої взаємодії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки;

o удосконалення системи оперативного інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України (зокрема альтернативною інформацією) у сфері національної безпеки й оборони.

Формально рішення Комісії є обов'язковими для розгляду органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, що ніяк не узгоджується з її дорадчо-консультативним статусом. До складу Комісії за посадою входять керівники чи заступники міністерств, відомств, правоохоронних органів (у тому числі СБУ), представники Генерального штабу ЗС України, державних комітетів, комітетів Верховної Ради України, наукових та дослідницьких установ, діяльність яких стосується проблематики інформаційної безпеки. Таке представницьке коло осіб створює теоретичні можливості для всебічного та своєчасного реагування на загрози, що виникають, налагодження ефективної міжвідомчої співпраці.

Підкреслимо, що Комісія не має окремого підрозділу, який би на основі моніторингу інформаційного простору забезпечував її оперативною та повною інформацією щодо наявних і прогнозованих загроз інформаційній безпеці.

Окремим державним органом, який також підпорядкований Президенту України, є Управління інформаційної політики при Секретаріаті Президента України. До завдань управління*, до лютого 2005 р., належали:

o створення умов для вільного доступу громадян до інформації про діяльність Президента України та Секретаріату;

o усунення недоліків у виконанні указів, розпоряджень, доручень Президента України з питань інформаційної політики;

o впорядкування механізмів надання громадянам інформаційних послуг органами виконавчої влади;

o визначення ефективних способів у залученні громадськості до процесів формування засад громадянського суспільства;

o надання підтримки у створенні й розвитку інформаційних та консультативних центрів в органах виконавчої влади;

o удосконалення взаємодії органів виконавчої влади із ЗМІ та громадськими організаціями;

o узагальнення аналітично-інформаційних та довідкових матеріалів за результатами щоденного моніторингу інформаційного простору, підготовка щотижневих аналітично-інформаційних оглядів за результатами такого моніторингу;

o взаємодія із ЗМІ з питань підготовки та поширення інформації про діяльність Президента України та Секретаріату;

o ведення бази даних щодо присутніх в інформаційному просторі України ЗМІ;

o забезпечення діяльності прес-центру Секретаріату, організація проведення прес-конференцій, брифінгів за участю керівників структурних підрозділів Секретаріату та керівників центральних органів виконавчої влади (за згодою);

o ведення бази даних щодо управлінь (відділів) з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю, прес-служб органів державної влади України;

o інформаційно-технічне обслуговування Веб-сторінки Президента України в Інтернеті;

o підготовка в межах своєї компетенції матеріалів для розгляду на засіданнях Ради з питань інформаційної політики при Президентові України;

o розробка за дорученням Президента України, Глави Секретаріату Президента України або за власною ініціативою самостійно чи разом з іншими структурними підрозділами Секретаріату проектів указів, розпоряджень та доручень Президента України з питань інформаційної політики.

У складі українського парламенту функціонує Комітет ВР України з питань свободи слова та інформації. Основна сфера діяльності Комітету - розроблення й удосконалення законодавчої бази держави, що регулює відносини в інформаційній сфері, діяльність засобів масової інформації, сприяє утвердженню свободи слова.

Комітет здійснює підготовку законодавчих актів, що стосуються діяльності електронних та друкованих засобів масової інформації, правовідносин у сфері реклами, розвитку Інтернету. У своїй діяльності Комітет співпрацює з Державним комітетом України з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України.

Для підготовки законопроектів Комітет залучає провідних вітчизняних фахівців у сфері інформаційного законодавства, співпрацює з Громадською радою з питань свободи слова та інформації. Комітет регулярно ініціює та організовує парламентські слухання, присвячені проблемам інформаційних відносин та свободи слова в Україні, реагує на звернення громадян щодо порушення їх права на інформацію і свободу слова.

Згідно Із ст. 14 Закону України "Про телекомунікації" Кабінет Міністрів України виконує в інформаційній сфері держави такі функції:

o забезпечує проведення державної політики щодо телекомунікацій;

o забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності у сфері телекомунікацій;

o здійснює управління об'єктами державної власності у сфері телекомунікацій;

o спрямовує І координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері телекомунікацій.

Щодо управління у сфері користування радіочастотним ресурсом України згідно Із ст. 10 Закону України "Про радіочастотний ресурс" Кабінет Міністрів України виконує такі повноваження:

o затверджує Національну таблицю розподілу смуг радіочастот і План використання радіочастотного ресурсу України;

o координує діяльність центральних органів виконавчої влади щодо управління і користування радіочастотним ресурсом України;

o забезпечує здійснення конверсії радіочастотного ресурсу України в обсягах та в терміни, передбачені Планом використання радіочастотного ресурсу України;

o встановлює розмір зборів за користування радіочастотним ресурсом України;

o встановлює розмір плати за видачу, переоформлення, продовження терміну, видачу дубліката ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України.

Кабінет Міністрів України реалізує перелічені повноваження через Державний департамент зв'язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв 'язку і Національну комісію регулювання зв'язку. Окремі функції із захисту інформаційного простору виконують також Державний комітет України з телебачення і радіомовлення, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Фактично, державне управління у сфері ЗМІ обмежується ліцензуванням мовлення для теле- та радіомовників, контролем за дотриманням ними ліцензійних умов мовлення (переважно технічні питання користування частотами), реєстрацією інших ЗМІ та контролем за дотриманням обмежень на поширення інформації, які визначені Конституцією, Законами України "Про інформацію", "Про телебачення та радіомовлення", "Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні" та "Про захист суспільної моралі".

Діяльність ЗМІ в Україні виведено з-під прямого контролю держави. Державну цензуру заборонено. Отже у разі, коли діяльність ЗМІ прямо чи опосередковано завдає шкоди національним інтересам, саме від гнучкості застосування перелічених повноважень багато в чому залежить адекватність захищеності інформаційного простору України від інформаційних загроз.

До того ж, не слід забувати, що крім суто адміністративних методів впливу на діяльність ЗМІ, завжди актуальним залишатиметься вплив на осіб, які безпосередньо визначають інформаційну політику каналу мовлення (газети, журналу тощо). Зазначений вплив може мати особистий або інформаційний характер. Особистий вплив передбачає індивідуальні зустрічі, налагодження ділових, або навіть товариських контактів. Налагодження особистих контактів із представниками ЗМІ - один із головних напрямів роботи прес-секретарів, керівників прес-служб, інформаційних служб тощо не тільки державних органів, але й потужних комерційних організацій. Інформаційний вплив передбачає залучення ключових осіб ЗМІ до різноманітних форумів, "круглих столів", семінарів, нарад тощо. Зазначені зібрання можуть мати як формальний, так І неформальний характер, ініціюватися державними органами або неурядовими організаціями. Важливою складовою ефективного інформаційного впливу є визначення ключових тем, проблематика зустрічей, підготовка доповідей, у яких озвучуються значимі для забезпечення інформаційної безпеки проблеми. Напрям дискусії безпосередньо залежить від особи головуючого, керівників секцій, напрямів, від визначеної послідовності виступів тощо.

У системі державного управління телерадіоінформаційною сферою існує два ключових суб'єкти.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення уповноважена:

o видавати ліцензії на телерадіомовлення організаціям, незалежно від форм власності;

o контролювати виконання вимог законодавства у інформаційній сфері телерадіоорганізаціями, незалежно від форм власності (див. Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення").

Національна рада складається з восьми осіб. З них чотири члени Національної ради призначаються Верховною Радою України і чотири - Президентом України. Голова Національної ради обирається Національною радою з числа членів Національної ради таємним голосуванням.

Національна рада є центральним та найвпливовішим державним органом у сфері телебачення і радіомовлення, оскільки наділена повноваженнями застосовувати до порушників каральні санкції. У разі порушення ліцензіатами законодавства України, ліцензійних умов та умов ліцензій Національна рада має право:

o оголошувати попередження;

o накладати штраф;

o звертатися до суду із заявою про анулювання ліцензії. Анулювання ліцензії теле- чи радіоорганізації є, образно

кажучи, "вищою мірою покарання" і означає юридичну "смерть" суб'єкта мовлення.

Крім цього, Національна рада має такі наглядові повноваження за дотриманням:

o ліцензіатами вимог законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення;

o ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення;

o ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій;

o ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення підчас проведення виборчих кампаній та референдумів;

o стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм;

o телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії;

o телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки вітчизняного продукту у їх програмах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення;

o телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

o телерадіоорганізаціями вимог законодавства щодо частки іноземних інвестицій у їх статутному фонді;

o застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону.

Національна рада здійснює офіційний моніторинг телерадіопрограм, регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, а саме:

o ліцензування телерадіомовлення;

o участь у розробленні та погодження проекту Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;

o розроблення умов використання та визначення користувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення;

o забезпечення і сприяння конкуренції у діяльності телерадіо-організацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції в телерадіоінформаційному просторі;

o ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України.

Статус його визначено Указом Президента України "Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України". Держкомтелерадіо України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за згодою Верховної Ради України.

Фактично, сфера діяльності Комітету є ширшою за задекларованою у його назві і виходить далеко за межі телебачення і радіомовлення, однак адміністративно-управлінські повноваження поширюються лише на державні ЗМІ та управління у справах преси та інформації обласних адміністрацій. Так, Держком-телерадіомовлення бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної політики у сфері захисту суспільної моралі; здійснює міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер; управління в інформаційній та видавничій сферах; сприяє реалізації конституційного права на свободу слова, забезпечує розвиток інформаційної сфери, розширення національного інформаційного простору.

Зазначені завдання комітет реалізовує шляхом розробки проектів відповідних нормативно-правових актів, а також прийняття (в межах компетенції) власних наказів, які є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами. Стосовно телебачення та радіомовлення він лише координує та здійснює методологічне забезпечення діяльності державних засобів масової інформації, зокрема, Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державної теле-радіокомпанії "Крим", обласних державних телерадіокомпаній, Київської та Севастопольської регіональних державних телерадіокомпаній.

З огляду на зазначене, назву комітету варто викласти у редакції "Державний комітет інформаційної політики".

Повноваження Державного департаменту зв'язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв'язку подано уст. 15 Закону України "Про телекомунікації". Він зокрема:

o розробляє пропозиції щодо державної політики у сфері телекомунікацій і реалізує її в межах своїх повноважень;

o розробляє проекти законів, інших нормативно-правових актів;

o розробляє та затверджує нормативно-правові акти з питань, віднесених до його компетенції;

o визначає вимоги щодо рівня якості телекомунікаційних послуг;

o впроваджує технічну політику в сфері надання телекомунікаційних послуг, стандартизації, підтвердження відповідності технічних засобів телекомунікацій;

o забезпечує державний нагляд за додержанням суб'єктами ринку телекомунікацій законодавства про телекомунікації 3 питань, віднесених до його компетенції;

o організовує та відповідає за розроблення стандартів у сфері телекомунікацій;

o затверджує технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів і об'єктів телекомунікацій;

o розробляє та реалізує технічну політику у формуванні номерного ресурсу;

o розробляє за участю Національної комісії з питань регулювання зв'язку, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади Концепцію розвитку телекомунікацій України, спрямовану на досягнення стратегічних інтересів та міжнародної конкурентоздатності України;

o розробляє прогнози розвитку телекомунікаційних мереж та послуг;

o організовує наукове забезпечення функціонування і розвитку сфери телекомунікацій;

o організовує проведення досліджень та розробку рекомендацій щодо конвергенції комп'ютерних і телекомунікаційних технологій;

o інформує суб'єктів ринку телекомунікацій про політику та стратегію розвитку телекомунікаційних мереж загального користування;

o вирішує в межах компетенції питання щодо забезпечення зв'язку для потреб державної системи урядового зв'язку, національної системи конфіденційного зв'язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку;

o вирішує в межах компетенції питання щодо готовності функціонування телекомунікаційних мереж загального користування в умовах надзвичайних ситуацій та надзвичайного стану;

o здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами інших держав;

o виконує обов'язки Адміністрації зв'язку та радіочастот України;

o здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Повноваження Національної комісії регулювання зв'язку

(НКРЗ) регламентуються ст. 11 Закону України "Про радіочастотний ресурс", згідно якої вона:

o координує реалізацію державної політики у сфері користування радіочастотним ресурсом України;

o визначає необхідний і достатній для потреб України радіочастотний ресурс, відповідно до норм міжнародного права здійснює заходи щодо його закріплення за Україною і захисту на міжнародному рівні;

o бере участь у створенні державних стандартів щодо користування радіочастотним ресурсом України;

o розробляє на підставі пропозицій і за участю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Генерального штабу Збройних Сил України, інших зацікавлених юридичних осіб Національну таблицю розподілу смуг радіочастот України й План використання радіочастотного ресурсу України та подає ці документи на затвердження Кабінету Міністрів України;

o вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо змін у Національній таблиці розподілу смуг радіочастот України (803-95-п) і Плану використання радіочастотного ресурсу України;

o розробляє проекти законів, інших нормативно-правових актів щодо користування радіочастотним ресурсом України;

o розробляє та затверджує інші нормативно-правові акти з питань, віднесених до її компетенції, щодо користування радіочастотним ресурсом України;

o організовує проведення досліджень та розробку рекомендацій щодо ефективного користування радіочастотним ресурсом України;

o затверджує тематичні плани науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт щодо розподілу, виділення і присвоєння радіочастот, їх міжнародно-правового захисту, забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, забезпечення функціонування системи радіочастотного моніторингу, надає висновки стосовно доцільності проведення і фінансування цих робіт;

o виконує обов'язки Адміністрації зв'язку України з питань здійснення функцій України як держави - члена Міжнародного союзу електрозв'язку, несе відповідальність за виконання зобов'язань України за Статутом (995_099) та Конвенцією Міжнародного союзу електрозв'язку (995_100) і зобов'язань за адміністративними регламентами, а також з питань взаємодії й співробітництва з органами, які мають функції адміністрацій зв'язку іноземних держав;

o представляє інтереси України в інших всесвітніх, європейських та регіональних організаціях з питань користування радіочастотним ресурсом;

o бере участь у розробці проектів для міжнародних договорів України, пов'язаних з користуванням радіочастотного ресурсу;

o здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Також слід перерахувати інші суб'єкти (установи, відомства, організації, комісії та ін.), на які покладено завдання із забезпечення інформаційної безпеки України:

Національний Інститут проблем міжнародної безпеки. Згідно з пунктом 9 Статуту, затвердженого Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 719, він здійснює аналіз питань інформаційної безпеки та присутності України у світовому просторі; сприяння позитивному іміджу нашої держави і конкретним політичним та економічним проектам, котрі впроваджуються;

Урядова комісія з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади. Комісія, відповідно до пункту 3 Положення про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2000 р. № 777, розробляє рекомендації щодо встановлення стандартів, норм і правил експлуатації програмно-технічних засобів інформатизації, єдиних класифікаторів інформації, інформаційних реєстрів і ресурсів, забезпечення Інформаційної безпеки держави, вдосконалення державної системи стандартизації та сертифікації тощо;

Координаційна рада із створення та функціонування Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій, яка розробляє рекомендації щодо стандартів, норм та правил експлуатації програмно-технічних засобів, єдиних класифікаторів інформації, інформаційних ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки в Урядовій інформаційно-аналітичній системі з питань надзвичайних ситуацій (пункт 4 Положення про Координаційну раду із створення та функціонування Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 р. № 215).

Окрім цього, до суб'єктів, на які покладено завдання із забезпечення інформаційної безпеки України, можна віднести також (після набуття чинності відповідним законом України) Державну службу урядового зв'язку та захисту інформації України, адже за своїм правовим статусом вона є державним органом, який призначений забезпечити функціонування і розвитку державної системи зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації.

Досвід показує, що інтегруючим органом між державою та приватним сектором, який безпосередньо здійснює двосторонній зв'язок, може бути консультативна комісія "добровільної самоцензури ЗМІ" (Defence, Press and Broadcasting Advisory Committee - DPBAC - консультативний комітет Великої Британії з оборони, преси і теле-, радіомовлення). Орган має складатися з вищих посадовців апарату розвідки, контррозвідки, правоохоронців (прокуратура, МВС), виконавчої влади, а також провідних представників журналістського співтовариства і власників засобів масової інформації. Представників ЗМІ знайомлять з існуючими інформаційними загрозами, тенденціями, офіційною позицією з найбільш гострих проблем з точки зору забезпечення національних інтересів. Після обговорення приймається колегіальне рішення у вигляді рекомендацій. Орган контролює їх виконання. Невиконання не тягне прямої юридичної відповідальності, але зарубіжний досвід свідчить, що високий рівень представництва членів комітету забезпечує авторитетність рішень.

Окремої уваги потребують питання щодо напрацювання практичного досвіду документування злочинів, передбачених статтями 361,3611, 3612, 362, 363, 3631 КК України, які у грудні 2004 р., згідно з відповідним Законом України, віднесено до альтернативної підслідності СБ - МВС України. На лінії захисту інформаційних ресурсів варто виділити такі нормативні документи, які слід використовувати при виконанні службових обов'язків представниками правоохоронних органів:

1. Указ Президента України від 10 квітня 2000 р. № 582 "Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави". Згідно з Указом реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації покладено на Державну спеціальну службу зв'язку та захисту інформації (ДССЗІ). Органи державної влади, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які обробляють, передають, збирають та зберігають інформацію, що є власністю держави, використовують мережі передачі даних, зокрема загального користування, з додержанням порядку та вимог захисту інформації, що визначаються ДССЗІ. Викриті у процесі діяльності порушення вимог захисту інформації, встановлені згідно з чинним законодавством ДССЗІ, якщо за їх вчинення чи виникнення не передбачено іншу відповідальність, підлягають усуненню шляхом профілактики.

2. Указ Президента України від 24 вересня 2001 року № 891 "Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних", Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 522 Про затвердження Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних, наказ ДСТСЗІ (нині - ДССЗІ) від 24 грудня 2001 року Про затвердження порядку захисту державних інформаційних ресурсів у інформаційно-телекомунікаційних системах, наказ

Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 17 червня 2002 р. № 122 Про затвердження Порядку складання та ведення переліку підприємств (операторів), які надають послуги з доступу до глобальних мереж передачі даних органам виконавчої влади, іншим державним органам, підприємствам, установам та організаціям, які одержують, обробляють, поширюють і зберігають інформацію, що є об'єктом державної власності та охороняється згідно із законодавством.

Передусім працівникам правоохоронних органів слід звертати увагу на вимоги:

o пункту 7 - щодо заборони підключення до глобальних мереж локальних обчислювальних мереж, а також окремих електронно-обчислювальних машин, на яких обробляють або зберігають інформацію з обмеженим доступом, що є об'єктом державної власності й охороняється згідно із законодавством;

o пункту 8 - щодо зобов'язання абонента укладати договір про надання послуг із доступу до глобальних мереж та протягом п'ятнадцяти робочих днів повідомляти про це Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1772 Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах.

На нашу думку, сьогодні в Україні відсутнє стратегічне та системне бачення забезпечення інформаційної безпеки як на правовому, так і на політичному рівні. Система забезпечення інформаційної безпеки має охоплювати її технічну, змістовну та психологічну складові.